розглянувши у спрощеномуписьмовому провадженнібез викликусторін в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката ЦокалоТ.М.на рішенняСокальського районногосуду Львівськоїобласті від06червня 2024року усправі запозовом Товаристваз обмеженоювідповідальністю «Фінансовакомпанія «Європейськаагенція зповернення боргів»до ОСОБА_1 про стягненнязаборгованості, -
ВСТАНОВИВ:
В лютому 2024 року Товариствоз обмеженоювідповідальністю «Фінансовакомпанія «Європейськаагенція зповернення боргів»звернулися в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
В обґрунтування позовних вимог покликалися на те, що відповідно до укладеного договору між ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» та ОСОБА_1 № 48994-03/2023 від 30.03.2023р., відповідач отримала кредит в розмірі 10000грн., строком на 25 днів, тобто до 23.04.2023р. із сплатою 547,5% річних від суми кредиту в розрахунку 1,50% на добу.
03.07.2023р. між ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» та ТОВ «Стар Файненс Груп» укладено договір факторингу №3072023, відповідно до умов якого ТОВ «Стар Файненс Груп» стає новим кредитором в зобов`язаннях, що виникли із основних договорів та отримує право вимоги по зобов`язаннях за основними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті боргу за основними договорами, строк платежу за якими настав, а також вимоги по основним договорам, які виникнуть в майбутньому.
27.10.2021р. між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №27102023, відповідно до умов якого до позивача переходять права вимоги до боржників ТОВ «Стар Файненс Груп», що зазначені у реєстрі боржників.
Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу №27102023 від 27.10.2023р., позивач набув право грошової вимоги до відповідача в сумі 41240грн., з яких: 10000грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 31240грн. сума заборгованості за відсотками.
ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» виконало зобов`язання по договорам в повному обсязі, так як надало відповідачу кредит у визначеному розмірі.
В порушення вищевказаних вимог, відповідач своєчасно не повернула кошти для погашення заборгованості, чим не виконала належним чином свої зобов`язання за даним договором.
Внаслідок порушення умов договору у відповідача виникла заборгованість за кредитним договором 48994-03/2023 від 30.03.2023р. в сумі 41240грн.
Оскаржуваним рішенням Сокальського районногосуду Львівськоїобласті від06червня 2024року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором №48994-03/2023 від 30.03.2023р. в сумі 41240грн., з яких: 10000грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 31240грн. сума заборгованості за відсотками.
Стягнуто з ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» 3028 грн. судового збору.
Не погоджуючисьіз рішенням представник ОСОБА_1 адвокат ЦокалоТ.М.оскаржила його вапеляційному порядкута просиласуд скасуватирішення судузмінити в частині стягнення процентів.
Покликається нате,що судом невзято доуваги те,що можливістьнарахування процентівпоза межамистроку кредитуваннячи післяпред`явленнявимоги продострокове погашеннякредиту тарозмір такихпроцентів залежатьвід підставиїх нарахуваннязгідно зчастиною другоюстатті 625ЦК України.Укладаючи договір,сторони погодили,що кредитвидається строком:з 30березня 2023року до12травня 2023року,і цеє строкправомірного користуваннякредитними коштами,упродовж якогопозичальниця сплачуєкредитору процентиу загальнійсумі 18750,00грн. Якщо кошти не повернуті до 12 травня 2023 року, то з 13 травня 2023 року настає прострочення боржника, у зв`язку з чим останній сплачує проценти за неправомірне користування коштами максимально упродовж 180 днів. Ця умова розміщена у розділі 4 «Відповідальність сторін та порядок вирішення спорів» (пункт 4.3.).
Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.
В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Задовольняючи позовні вимоги про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив з того, що свої зобов`язання за кредитним договором ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» виконав у повному обсязі, а саме: надав відповідачу можливість розпоряджатися грошовими коштами на умовах, передбачених Договором та в межах обумовленого предмета договору, проте, боржник належним чином свої зобов`язання не виконав та допустив заборгованість за кредитним договором.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.
Судом встановлено, що згідно договору про надання фінансового кредиту №48994-03/2023 від 30.03.2023р. ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» надало відповідачу ОСОБА_1 кредит в сумі 10000грн., строком на 25 днів, тобто до 23.04.2023р. із сплатою 547,5% річних від суми кредиту в розрахунку 1,50% на добу.
03 липня 2023р. між ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» та ТОВ «Стар Файненс Груп» укладено договір факторингу №3072023, відповідно до умов якого ТОВ «Стар Файненс Груп» стає новим кредитором в зобов`язаннях, що виникли із основних договорів та отримує право вимоги по зобов`язаннях за основними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті боргу за основними договорами, строк платежу за якими настав, а також вимоги по основним договорам, які виникнуть в майбутньому.
27 жовтня 2021р. між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №27102023, відповідно до умов якого до позивача переходять права вимоги до боржників ТОВ «Стар Файненс Груп», що зазначені у реєстрі боржників.
Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу №27102023 від 27.10.2023р., позивач набув право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту №48994-03/2023 від 30.03.2023р. в сумі 41240грн., з яких: 10000грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 31240грн. сума заборгованості за відсотками.
Відповідно до положеньст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно дост.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності дост.6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1ст.627 ЦК України).
Відповідно дост.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду і такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з ч.1ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до положень ч.1ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною першоюстатті 1055 ЦК Українивизначено, що кредитний договір укладається в письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначеніЗаконом України «Про електронну комерцію».
У статті 3 Закону визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) в мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченомустаттею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченомустаттею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
Відповідно до ч.12 ст.11 Закону, електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеномуст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.
Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно доЗакону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до положень ст.ст.12,81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За правиламист.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною першоюстатті 77 ЦПК Українивизначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір підписаний позичальником за допомогою одноразового пароля-ідентифікаторів, який було надіслано первісними кредиторами на номер телефону, зазначений відповідачем при реєстрації на сайті кредитодавців.
Після підписання електронним підписом кредитного договору і прийняття акцепту оферти у сторін виникли взаємні права та обов`язки, зокрема, у товариств виникли зобов`язання щодо надання кредитних коштів, а у відповідача виникло зобов`язання з повернення кредитних коштів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зазначено, щостаття 204 ЦК Українизакріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
У разі неспростування презумпції правомірності договору, всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Як свідчать матеріали справи, позичальник ОСОБА_1 не заперечує як факту підписання вказаного договору, так і отримання нею кредитних коштів.
Відтак, суд першої інстанції обґрунтовано вважав встановленим факт отримання ОСОБА_1 кредиту за договором про надання фінансового кредиту №48994-03/2023 від 30.03.2023р. в сумі 10000грн.,
Відповідно до положень статей1077,1078 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно зстаттею 1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Частинами першою, другоюстатті 1082 ЦК Українивстановлено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.
З матеріалів справи встановлено, що ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» надало належні, достатні та допустимі докази на підтвердження переходу права вимоги до ОСОБА_1 , а саме: договори, укладені між первісними кредиторами та відповідачем, договори факторингу, укладені між первісними кредиторами та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», які у встановленому порядку недійсними не визнані, тобто в силустатті 204 ЦК Українидіє презумпція правомірності правочину.
Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» про стягнення заборгованості за вказаними договорами в повному обсязі, суд першої інстанції не врахував наступного.
Згідно з частиною першоюстатті 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.
Аналіз указаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору.
Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.
При цьому, право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другоюстатті 1050 ЦК України.
Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та від 31 жовтня 2018 року (№202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертоїстатті 263 ЦПК Українимає бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першоїстатті 1048 ЦК Українипро щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другоюстатті 1050 ЦК України.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18 січня 2022 року (справа №910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другоюстатті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Отже, з врахуванням викладеного, слід дійти висновку, що за договорами про надання фінансового та споживчих кредитів, проценти за користування кредитними коштами можуть бути нараховані лише протягом строку, на який були надані кредитні кошти і, враховуючи визначену фіксовану процентну ставку за кредитами, нарахування процентів має проводитися на рівні фіксованої процентної ставки.
За умовами договору про надання фінансового кредиту №48994-03/2023 від 30.03.2023р. укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» та ОСОБА_1 було передбачено надання кредиту в розмірі 10 000 грн. строком на 25 днів.
Пунктом 1.3 договору передбачено, що за користування кредитом клієнт сплачує 547,5% річних від суми кредиту в розрахунку 1,50% (процентів) на добу.
03.05.2023р. між ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» та ОСОБА_1 укладено заявку на відстрочення зобов`язання за договором про надання фінансового кредиту. У такій зазначено, що вартість кредиту становить 18750грн.,з яких 10000грн. сума кредиту та 8750грн. відсотки за користування кредитом. Сторони погодили відстрочення виконання зобов`язання за договором на 10 днів, тобто до 12.05.2023р.
Отже, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» мало право на стягнення процентів за користування кредитними коштами за вказаним договором до 12.05.2023 року, що, виходячи із установлених у договорі процентних ставок, становить 8750 грн.
Правильність такого висновку підтверджується й додатковою угодою до договору про надання фінансового кредиту від 03.05.2023 року (а.с. 10)
Пунктом 4.3. договору про надання фінансового кредиту №48994-03/2023 від 30.03.2023 року, яким передбачено нарахування процентів за кожен день користування кредитними коштами, але в будь-якому випадку не більше 180 календарних днів знаходиться у розділі 4 договору, в яких передбачена відповідальність сторін та порядок вирішення спорів. Тобто, зазначений пункт не стосується предмету та строку дії договору. При цьому, позивач не заявив до відповідача вимоги про стягнення процентів, які передбачені частиною другоюстатті 625 ЦК України, як міру відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання.
Таким чином, положення п.4.3 договору після закінчення їх строку не можуть застосовуватися.
Водночас, задовольняючи позовні вимоги ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» про стягнення заборгованості за договором про надання фінансового кредиту №48994-03/2023 від 30.03.2023 року в повному обсязі, суд першої інстанції в достатній мірі не врахував, що за змістомст.1048 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2ст.1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Такі висновки викладені, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі №310/11534/13-ц, у постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року по справі №300/438/18.
Отже, нарахування та стягнення процентів за користування кредитом поза визначеними строками суперечить вказаним вимогамЦК Українита висновкам Верховного Суду, тому рішення в означеній частині не може залишатись в силі та підлягає зміні, в сторону зменшення загального розміру заборгованості за вказаним кредитним договором: з 41240 грн. до 18750 грн., з яких: 10 000 грн. за основною сумою боргу та 8750 грн. за процентами.
Матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того факту, що договір пролонговувався за ініціативою споживача. Водночас, встановлено, що мало місце автопролонгації відповідно до п.4.3.
Відповідно достатті 141 ЦПК Українита з урахуванням наслідків розгляду справи апеляційним судом часткового задоволення позовних вимог позивача, з відповідача у користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 1377 грн. 74 коп., пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
У зв`язку з частковим задоволенням апеляційної скарги відповідача, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1864 грн. 39 коп.
Згідно з ч.10ст.141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Зважаючи на викладене, колегія суддів доходить висновку, що з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 846 грн. 65 коп. (1864, 39 грн.- 1377, 74 = 846,65), у зв`язку з чим оскаржуване рішення підлягає зміні і в частині розподілу судових витрат.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої та третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:1) на професійну правничу допомогу;2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Як зазначено в частині першій статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (перше речення частини другої статті 137 ЦПК України).
Частиною третьою статті 137 ЦПК України визначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно зі частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:1) у разі задоволення позову - на відповідача;2) у разі відмови в позові - на позивача;3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: змагальність сторін; диспозитивність відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункти 4, 5, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Відповідно до положень частини четвертої шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що:
«40. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.
41. Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
42. Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.
43. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
44. Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
45. Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.
46. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
47. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 вересня 2020 року у справі № 904/3583/19 вказано, що:
«у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини п`ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Судами також не враховано, що у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України (на підставі якої прийнято рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу) суд може зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, але виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі обґрунтування нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України). Суд враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
При цьому, судами не враховано, що для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов`язок доведення неспівмірності витрат».
У пунктах 179, 180 постанови від 05 червня 2024 року у справі №910/14524/22 (провадження № 12-4гс24) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною п`ятоюстатті 129 ГПК України(схожі положення містяться устатті 141 ЦПК України), може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 5.44 постанови від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зазначила, що «не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність».
У відзиві на позовну заяву, а також в апеляційній скарзі відповідачем зазначено орієнтовний розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, який становить 9 000 грн 00 коп. та 5 000 грн 00 коп. відповідно, та додано документи, що підтверджують їх оплату.
У відповіді на відзив на позовну заяву позивач виклав заперечення щодо заявлених до стягнення сум витрат на професійну правничу допомогу. Відзиву на апеляційну скаргу позивач не подав.
З урахуванням доводів поданих позивачем заперечень, враховуючи конкретні обставини справи, що переглядається, з огляду на результати вирішення апеляційної скарги, колегія суддів вважає за доцільне зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції з 9 000 грн 00 коп. до 6 000 грн 00 коп., а понесених в суді апеляційної інстанції - з 5 000 грн 00 коп. до 3 000 грн 00 коп., та стягнути їх з позивача на користь відповідача в розмірі, пропорційному задоволеним позовним вимогам (55,5 %), що складатиме 3330 грн 00 коп. та 1665 грн 00 коп. відповідно.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 376, 382 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,
УХВАЛИВ:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката ЦокалоТ.М.- задовольнити частково.
Рішення Сокальського районногосуду Львівськоїобласті від06червня 2024року в частині визначення розміру заборгованості за договором про надання фінансового кредиту №48994-03/2023 від 10.03.2023 року, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», змінити, зменшивши його з 41 240 гривень до 18 750 гривень, з яких 10000 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 8750 грн. сума заборгованості за відсотками.
Рішення Сокальського районногосуду Львівськоїобласті від06червня 2024року в частині визначення розміру судового збору змінити.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 846 грн. 65 коп.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 3330 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції та 1665 грн 00 коп. відповідно витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 11 серпня 2025 року.
Головуючий: Ванівський О.М.
Судді Цяцяк Р.П.
Шеремета Н.О.