розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про визнання недійсним положення кредитного договору
за апеляційноюскаргою адвоката Цокало Тетяни Михайлівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1
на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 серпня 2024 року,-
В С Т А Н О В И В:
У березні 2024 року Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що 24жовтня 2019року між АТ «Альфа-Банк», найменування якого наразі змінено на АТ «Сенс Банк», та ОСОБА_1 було укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 631284402 (кредитний договір), відповідно до умов якого Банк зобов`язався надати позичальнику кредит, а позичальник зобов`язався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором. Умовами кредитного договору передбачено, що у випадку невиконання позичальником умов договору, останній зобов`язаний достроково виконати всі боргові зобов`язання перед банком протягом 30 календарних днів з дня отримання від Банку інформації. Банк належним чином виконав свій обов`язок щодо надання позичальнику кредиту. Позичальник своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість за кредитним договором в розмірі 312 078,82 грн. Оскільки на теперішній час відповідач свої зобов`язання не виконав, кредитну заборгованість не погасив, позивач просить суд ухвалити рішення, яким стягнути заборгованість за кредитним договором №631284402 від 24 жовтня 2019 року у загальному розмірі 312 078,82 грн та судові витрати по справі.
23 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до АТ «Сенс Банк» про визнання недійсним положення кредитного договору.
В обґрунтування зустрічного позову посилався на те, що між ним та «Альфа-Банк», було укладено кредитний договір № 631284402 про споживче кредитування із порушенням правових норм та його права як споживача кредитних послуг, оскільки текст Анкети-заяви, а також Паспорту споживчого кредиту надруковано дуже дрібним шрифтом, умови надання споживчого кредиту споживачу не оголошувались та не роз`яснювались, письмове підтвердження про ознайомлення споживача з указаною інформацією відсутнє, що є підставами визнання кредитного договору недійсним. Банк взагалі не надав йому жодного документу, в якому було б чітко прописано, що він повинен сплачувати непомірну комісію за розрахунково-касове обслуговування. Банк не провів переддоговірної роботи, що є істотною умовою договору споживчого кредиту, та не надав інформацію про можливість подорожчання кредиту. Він зазначає, що на момент укладення кредитного договору не розумів, що отримує кредит з процентною ставкою, яка містить в своїй складовій переважну частину, яка спрямовуватиметься на сплату розрахунково-касового обслуговування та які додаткові суми Позичальник повинен сплатити та в яких випадках. Банк ввів його в оману у визначенні кінцевої сукупної вартості кредиту, істотних умов кредитного договору та приховав інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту для здійснення ним свідомого вибору схем кредитування. Не надав повну та об`єктивну інформацію відносно ціни та реального розміру процентної ставки, абсолютного значення подорожчання кредиту та кінцевої загальної сум кредиту, яку він сплатив би банку, проводячи оплату встановленими у договорі розмірами щомісячних платежів у визначеній у договорі кількості таких платежів, а тому його волевиявлення на укладення оспорюваного договору не можна вважати вільним. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Загалом, за інформацією АТ «Сенс Банк», наведеною в Розрахунку заборгованості за кредитом, за період з 24 квітня 2020 року по 24 червня 2023 року ним сплачено комісії за розрахунково-касове обслуговування 113805,20 грн. Замість того що б направляти ці кошти на погашення тіла кредиту, Банк неправомірно направляв ці кошти на погашення своїх потреб, на фінансування яких він не розраховував. Вищевказані кошти підлягають перерахунку та зарахуванню в рахунок погашення основного боргу за Кредитним договором № 631284402. Крім того, Банк неправомірно, без його згоди змінював кредитний ліміт, що призвело до неправомірного збільшення суми кредиту, та порушення його прав, як споживача кредитних послуг, тому просив суд ухвалити рішення, яким визнати недійсними положення Кредитного договору № 631284402 від 24 жовтня 2019 року щодо його обов`язку сплачувати кошти за розрахунково-касове обслуговування кредиту; зобов`язати АТ «Сенс Банк» здійснити перерахунок суми боргу та зобов`язати зарахувати платежі за розрахунково-касове обслуговування кредиту в сумі 113 805,20 грн в рахунок погашення основного боргу (тіла кредиту) по Кредитному договору № 631284402; судові витрати покласти на АТ «Сенс Банк».
Рішенням Дніпровського районного суду м.Дніпродзержиснька Дніпропетровської області від 16 серпня 2024 року позов АТ «Сенс Банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором № 631284402 у розмірі 312078,82 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ АТ «Сенс Банк» судовий збір у розмірі 4681,18 грн.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі адвокат Цокало Т.М., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить змінити рішення суду першої інстанції зменшивши розмір стягнутої заборгованості з 312078,82 грн до 18569,54 грн.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не взято до уваги, що відповідачем частково сплачувалась заборгованість, а отже заявлений позивачем розмір заборгованості є необґрунтованим. Наполягала, що заборгованість мала б бути розрахована наступним чином: (304380,73 грн (нараховане тіло кредиту) - 195887,27 грн (сплачене тіло кредиту)) + (93295,49 грн (нараховані відсотки) - 69304,21 грн (сплачені відсотки)) - 113805,20 грн (нараховані та сплачені комісії) = 18569,54 грн. Вказувала, що пункти кредитного договору, а саме тарифів та обслуговування картки є нікчемними, тому заборгованість за плату за обслуговування (управління) кредиту не повинна нараховуватись. Просила стягнути витрати на правничу допомогу в розмірі 7000 грн.
Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до ст.ст.263, 264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.
Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає з огляду на таке.
Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 24 жовтня 2019 року між ОСОБА_1 та АТ «Альфа Банк», найменування якого змінено на АТ «Сенс Банк», укладено кредитний договір, що підтверджується: офертою на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, акцепт пропозицією на укладання угоди обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, заявою (акцепт) про прийняття пропозиції на укладення договору страхування, паспортом споживчого кредиту, довідка про систему гарантування вкладів фізичних осіб.
Згідно з умовами паспорта споживчого кредиту № 631284402 від 24 жовтня 2019 року встановлена реальна процентна ставка в розмірі 52,25 % річних.
Вказані вище документах, особисто підписані відповідачем, отже сторони погодили умови договору кредиту, в тому числі визначений розмір процентної ставки за користування кредитом та інші платежі.
Відповідно до виписки по рахунку з кредитною картою за період з 24 жовтня 2019 року по 17 липня 2023 року відповідач ОСОБА_1 користувався кредитними коштами.
Згідно розрахунку заборгованості за кредитом, загальна сума заборгованості становить 312078,82 грн.
Також судом встановлено, що ОСОБА_1 підписав анкету-заяву та паспорт споживчого кредиту та користувався кредитними коштами, йому здійснювалось щомісячне нарахування розрахунково-касового обслуговування відсотків за користування кредитними коштами, відповідач за первісним позовом вносив грошові кошти на карту, чим підтверджується часткове повернення позичальником кредитних коштів, тобто підтверджено факт згоди відповідача з пропозицію кредитодавця щодо укладення кредитного договору.
25 січня 2024 року АТ «Сенс Банк» направив на адресу відповідача досудову вимогу щодо виконання договірних зобов`язань протягом 30 календарних днів з моменту отримання письмової вимоги банку, але в будь-якому випадку не пізніше 35 календарних днів з моменту надсилання даної вимоги, в якій просив достроково повернути кредит у повній непогашеній сумі та сплатити всі нараховані і несплачені проценти за користування кредитом .
Вимога залишена без виконання.
Задовольняючи позов АТ «Сенс Банк» суд першої інстанції виходив із їх доведеності та обґрунтованості. Наданий банком паспорт споживчого кредиту, що особисто підписаний відповідачем, містить істотні умови кредитного договору щодо розміру кредиту, порядку його повернення, строку кредитування, розміру процентів за користування кредитом та інші важливі правові аспекти. В паспорті споживчого кредиту зазначено, що відповідач отримав та ознайомився з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, надані виходячи із обраних ним умов кредитування.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив із того, що долучений банком до матеріалів справи розрахунок заборгованості підтверджує розмір заборгованості за кредитним договором, адже містить детальний опис нарахованої заборгованості, дати здійснення платежів боржником, залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), а також включає суми погашеного позичальником тіла кредиту та відсотків по кожному платіжному періоду, детальному розрахунку заборгованості, який визначений у виписці не спростовано будь-яким контррозрахунком відповідача. Позивачем при розрахунку заборгованості враховані суми оплати, які здійснювались відповідачем. Також судом не приймались до уваги доводи позивача за зустрічним позовом, що за своєю природою, укладений між сторонами договорів є споживчим, а стягнення сплачених ОСОБА_1 коштів в рахунок комісії за кредитним договором, в тому числі за розрахунково-касове обслуговування кредитної заборгованості, суперечить положенням Закону України «Про захист прав споживачів» і як наслідок до кредитного договору можна застосовувати положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, які є несправедливими та суперечать принципу добросовісності, оскільки правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості. Отже, встановлення банком комісії за обслуговування кредиту, у тому числі комісії за розрахунково-касове обслуговування, відповідає положенням Закону України «Про споживче кредитування».
Колегія суддів не погоджується з даними висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статей15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договір.
Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ч.2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини перша та друга статті 633 ЦК України).
За змістом ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «Альфа-Банк» (після зміни назви АТ «Сенс Банк»)).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
Тому з огляду на зміст ст. ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до ч. 1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
З матеріалів справи вбачається, що при укладенні кредитного договору № 631284402, а саме у паспорті споживчого кредиту, який є його невід`ємною частиною, сторони погодили реальну річну процентну ставку у розмірі 52,25 % річних.
Сторонами у справі не заперечується факт укладання кредитного договору, встановлення на підставі умов договору відповідачеві відновлювальної кредитної лінії. Максимальний ліміт 200000 грн. Мета отримання кредиту - споживчі цілі.
Звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості, банк просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі 312078,82 грн, що складається з: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 108393,46 грн, заборгованості за відсотками за користування кредитом в розмірі 23981,28 грн, заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 173425,75 грн та овердрафту в розмірі 6278,33 грн.
Заперечуючи проти розміру вказаної заборгованості відповідач звернувся із зустрічним позовом в якому зазначив про те, що ним здійснювалися платежі які були зараховані на погашення заборгованості за розрахунково-касове обслуговування. В той час коли під час укладання кредитного договору банк взагалі не надав йому жодного документу, в якому було б чітко прописано, що він повинен сплачувати комісію за розрахунково-касове обслуговування, не вказано за які саме послуги банку встановлено даний вид комісії та її чіткий розмір. Наголошує на тому, що положення кредитного договору №631284402 від 24 жовтня 2019 року щодо обов`язку позичальника сплачувати кошти за розрахунково-касове обслуговування кредиту є несправедливими та незаконними, а тому просив визнати дані умови кредитного договору недійсними та зобов`язати АТ «Сенс Банк» здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позову зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 766/8096/20, провадження № 61-15716св20.
Згідно з частинами другою, третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України).
Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Особливості регулювання правовідносин за договорами споживчого кредиту передбачені також Законом України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»(у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Згідно з частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»(у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Згідно із пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» статтю 11 викладено у такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набранням чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено комісію за розрахунково-касове обслуговування кредитної заборгованості, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування,юридичне оформлення тощо.
На виконання вимог, у тому числі пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлювлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором.
Отже, встановлення банком комісії за обслуговування кредиту, зокрема, комісії за розрахунково-касове обслуговування, відповідає положенням Закону України «Про споживче кредитування».
Подібні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, провадження № 14-44цс21.
Розрахунково-касове обслуговування - це послуги, що надаються банком клієнту на підставі відповідного договору, у тому числі у вигляді електронного документа, укладеного між ними, які пов`язані із переказом коштів з рахунка (на рахунок) цього клієнта, видачею йому коштів у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених договором.
Розрахунково-касове обслуговування є однією з базових операцій банків. Будь яка операція - і пасивна, і активна, і надання послуг - неминуче супроводжується здійсненням платежу, отже - розрахунковим чи касовим обслуговуванням відповідного клієнта. Причому виконання таких операцій виконуються за дорученням клієнтів, яких банки здійснюють платежі, чи касові операції.
Банки на договірній основі здійснюють розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів і виконують їх розпорядження щодо перерахування коштів з рахунків, за що стягують плату з клієнтів у вигляді комісійної винагороди.
Отже, касове обслуговування - це сукупність банківських операцій з прийняття готівкових коштів від клієнтів і зарахування їх на відповідні банківські рахунки та видачі з клієнтських рахунків через касу банку готівкових коштів згідно з розпорядженням клієнтів на цілі, передбачені чинним законодавством.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі №202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту. При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
З розрахунку заборгованості встановлено, що з 24 квітня 2020 року по 17 липня 2023 року банком нараховано комісії за розрахунково-касове обслуговування у загальному розмірі 113805,20 грн, вказана комісія у загальному розмірі 113805,20 грн була сплачена відповідачем. При тому з вказаного розрахунку встановлено, що в період з 24 квітня 2020 року по 24 лютого 2022 року, коли відповідач активно користувався кредитним лімітом, шляхом знімання коштів з рахунку та їх щомісячного внесення, комісія за розрахунково-касове обслуговування нараховувалася у значно меншому розмірі (363,87 грн, 633,55 грн, 702,67 грн, 707,26 грн, 1155,12 грн, 1936, 06 грн і так далі) ніж в період з 24 березня 2022 року по 17 липня 2023 року, коли відповідач взагалі не знімав гроші з рахунку, а всі здійснені ним оплати зараховувалися на погашення заборгованості саме за розрахунково-касове обслуговування. Тобто взагалі є незрозумілим яке розрахунково-касове обслуговування кредиту здійснювалося у цей період та чому розмір вказаної комісії коливався від суми 3793,77 грн до 6326,11 грн.
Таким чином, вказані розміри плати за розрахунково-касове обслуговування за угодою у порівнянні з розміром процентів та отриманого розміру кредиту не можна визнати справедливими та розумними.
АТ «Сенс-Банк» не було позбавлено можливості надати докази на підтвердження справедливості умов договору щодо встановленої комісії, зокрема з урахуванням переліку та обсягу послуг, які надаються банком за таку плату.
Водночас у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за розрахунково-касове обслуговування. При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».
Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору.
Витяг з Публічної пропозиції, додатків до договору, що розміщений на веб-сторінці банку www.alfabank.ua, на які містить посилання у кредитному договорі, та які були б погоджені з відповідачем у момент укладення вказаного договору суду не представлено, клопотання про витребування відповідних доказів судом не заявлено, що підтверджується матеріалами справи.
Таким чином, висновок місцевого суду щодо відсутності ознак для кваліфікації умов кредитного договору несправедливими є помилковим, оскільки умови угод, їх укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.
Отже, положення угоди про надання кредиту №631284402 від 24 жовтня 2019 року щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати комісію за розрахунково-касове обслуговування є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена також у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року в справі №204/224/21.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 450/126/20, провадження № 61-5149св22.
Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним відповідно до закону з моменту його укладення.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21, провадження № 61-7098св22, від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20, провадження № 61-2223св21, від 16 листопада2022 року у справі № 755/9486/21, провадження № 61-5581св22, постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21, провадження № 61-4202сво22, постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, провадження № 14-44цс21.
Отже, позовні вимоги зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання недійсними умов кредитного договору про сплату щомісячної комісії за розрахунково-касове обслуговування не підлягають задоволенню у зв`язку із обранням неналежного способу захисту порушеного права.
Оскільки умови угоди про надання кредиту № 631284402 від 24 жовтня 2019 року в частині щомісячної комісії за розрахунково-касове обслуговування є нікчемними, вимоги позовної заяви АТ «Сенс Банк» про стягнення заборгованості у розмірі 312078,82 грн до задоволення не підлягають.
З розрахункузаборгованості наданогобанком встановлено,що заборгованістьза кредитому загальномурозмірі 312078,82 грн, складається з:заборгованості за тілом кредиту в розмірі 108393,46 грн, заборгованості за відсотками за користування кредитом в розмірі 23981,28 грн, заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 173425,75 грн та овердрафту в розмірі 6278,33 грн. В той же час здійснені відповідачем платежі за кредитним договором зараховувалися на погашення заборгованості за розрахунково-касове обслуговування кредиту, та здійснювалося списання з встановленого кредитного ліміту на погашення заборгованості за розрахунково-касове обслуговування кредиту, що призвело до штучного збільшення заборгованості за тілом кредиту та відповідно за відсотками за користування ним. Що підтверджується зокрема і тим, що встановивши максимальний кредитний ліміт у розмір 200000 грн, банком рахується заборгованість за тілом кредиту розмірі 108393,46 грн та заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 173425,75 грн.
Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши укладення між сторонами кредитного договору № 631284402 від 24 жовтня 2019 року та отримання за його умовами грошових коштів; враховуючи неналежне виконання відповідачем умов вказаного договору та наявність, у зв`язку з цим, заборгованості перед банком; встановивши нікчемність умов договору щодо нарахування комісії, здійснивши перерахунок заборгованості нарахованої банком ((304380,73 грн нараховане банком тіло кредиту - 195887,27 грн сплачене відповідачем тіло кредиту) + (93295,49 грн нараховані банком відсотки і за користування кредитом - 69304,21 грн сплачені відповідачем відсотки за користування кредитом) - 113805,20 грн нарахована банком та сплачена відповідачем комісія за розрахунково-касове обслуговування кредиту = 18569,54 грн), колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення позов банку та стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованості за кредитним договором № 631284402 від 24 жовтня 2019 року у розмірі 18569,54 грн, що є залишком заборгованості за тілом кредиту.
Задовольняючи позовні вимоги банку та відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог, судом першої інстанції, не було враховано вищевказані обставини та не надано належної оцінки доказам наявним в матеріалах справи, у зв`язку з чим суд дійшов до хибних висновків, а тому, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги банк та частково задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .
Відповідно до п. 3, 4 ч. 1ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно вимог ст. 141 ЦПК України колегія суддів прийшла до висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» судового збору у розмірі 278,53 грн, за подачу частково задоволеного позову та про стягнення з АТ «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 судового збору у розмірі 6603,97 грн за частково задоволену апеляційну скаргу.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Отже, для відшкодування витрат на професійну правову допомогу, учасник справи зобов`язаний надати суду докази понесення таких витрат до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву та подала попередній розрахунок таких витрат.
Водночас суд, вирішуючи питанняпро стягненнявитрат напрофесійну правничу допомогу, зобов`язаний врахувати подані стороною у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, докази, надати їм належну оцінку і лише після цього прийняти відповідне судове рішення з цього питання.
Указані висновки узгоджуються із позицією Великої Палати Верховного Суду щодо порядку стягнення витрат на правову допомогу, викладеною у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15.
Колегія суддів звертає увагу, що в апеляційній скарзі поставлено питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 7000 грн та додано відповідні докази понесення вказаних витрат.
Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та таке ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
У постанові від 19 листопада 2020 року у справі №734/2313/17 (провадження №61-7550св19) Верховний Суд наголосив, що «гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках: 1) надання усних і письмових консультацій, роз`яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); 2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об`єктивні перешкоди у найближчий можливий строк. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Особливості укладення та змісту контрактів (договорів) з адвокатами, які надають безоплатну правову допомогу, встановлюються законом, що регулює порядок надання безоплатної правової допомоги. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики (стаття 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).
Також у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом позивача послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом у Постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 та Постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).
Колегія суддів звертає увагу на те, що інтереси відповідача ОСОБА_1 у даній справі представляє адвокат Цокало Т.М., діє на підставі ордеру та договору про надання правничої допомоги. До апеляційної скарги долучено акт приймання передачі правничої допомоги № 1 від 23 вересня 2024 року до договору № 1059 про надання правничої допомоги від 17 вересня 2024 року, квитанцію № 1059 від 17 вересня 2024 року про сплату гонорару адвоката та детальний опис робіт (наданих послуг) від 23 вересня 2024 року.
Із урахуванням наведеного, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи (консультація клієнта, написання та подача до суду частково задоволеної апеляційної скарги), принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності адвокатських витрат та їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності, критерію значимості таких дій у справі, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для стягнення з АТ «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн.
Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу адвоката Цокало Тетяни Михайлівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 серпня 2024 року - скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (ЄДРПОУ 23494714) заборгованість за кредитним договором № 631284402 від 24 жовтня 2019 року у загальному розмірі 18569,54 грн, що є залишком заборгованості за тілом кредиту.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (ЄДРПОУ23494714) судовий збір у розмірі 278,53 грн.
Зустрічний позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про визнання недійсним положення кредитного договору - задовольнити частково.
Зобов`язати Акціонерне товариство «Сенс Банк» здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором № 631284402 від 24 жовтня 2019 року, шляхом зарахування платежів здійснених ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором за розрахунково-касове обслуговування кредиту у розмірі 113805,20 грн на погашення заборгованості за відсотками та частини заборгованості за тілом кредиту.
В іншій частині зустрічних позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Сенс Банк» (ЄДРПОУ23494714) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 6603,97 грн та витати на правничу допомогу адвоката у розмірі 5000 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів.