розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників у місті Житомирі цивільну справу №295/2415/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал» на заочне рішення Богунського районного суду міста Житомира від 27 червня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Воробйової Т.А. у місті Житомирі,
в с т а н о в и в:
У лютому 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (надалі Позивач, Товариство, ТОВ ФК «Кредит-Капітал») звернулось з даним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на їх користь заборгованість за кредитним договором №1/4091615 від 16 березня 2021 року в розмірі 33 073,68 грн.
В обґрунтування позову зазначало, що 16 березня 2020 року між Акціонерним товариством «Креді Агріколь Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №1/4091615, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит у сумі 25000,00 грн наступних умовах: сума кредиту 25000,00 грн, строк користування 30 місяців, тобто з 16 березня 2021 року до 15 вересня 2023 року, річні проценти 15 відсотків. Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк, що визначені умовами кредитного договору шляхом перерахування в безготівковій формі на поточний рахунок позичальника.
23 січня 2023 року АТ «Креді Агріколь Банк» та ТОВ «ФК» Кредит-Капітал» уклали договір про відступлення права вимоги №1-2023, згідно з яким ТОВ «ФК» Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками АТ «Креді Агріколь Банк», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №1/4091615 від 16 березня 2021 року.
В порушення умов кредитного договору, відповідач не виконав своєчасно та у повному обсязі свої зобов`язання.
Станом на дату відступлення вимоги борг становить 33073,68 грн, а саме: залишок за тілом кредиту 5454,76 грн, сума простроченого тіла кредиту 12733,86 грн, сума нарахованих відсотків 60,63 грн, сума прострочених процентів 3424,43 грн, сума комісії 712, 50 грн, сума простроченої комісії 10687,50 грн.
Заочним рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 27 червня 2024 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-капітал» заборгованість за кредитним договором №1/4091615 від 16 березня 2021 року у сумі 15730,58 грн, з яких 13201,12 грн заборгованість за кредитом та 2529,46 грн заборгованість по відсоткам. У задоволенні решти вимог позову відмовлено. Вирішено питання судових витрат.
Не погоджуючись із заочним рішенням суду, ТОВ «ФК »Кредит-Капітал» подало апеляційну скаргу, вважає його необґрунтованим з огляду на неповне з`ясування судом обставин, які мають значення для справи, а також ухвалене із порушенням норм процесуального права і просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовільнити в повному обсязі та вирішити питання судових витрат.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що ухвалюючи оскаржуване рішення, місцевим судом не було досліджено належним чином матеріали справи.
Між АТ «Креді Агріколь Банк» та відповідачем було укладено кредитний договір №1/4091615 від 16 березня 2021 року, відповідно до умов якого Товариство надало ОСОБА_1 грошові кошти, а він зобов`язався повернути кредити, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у термін встановлений Договором та виконати інші зобов`яння у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором.
Вказує,що відповідачсвідомо звернувсядо Товаристваз метоюотримання кредитнихкоштів тазгідно умовдоговору підтвердив,що повністюрозуміє всійого умови,свої правата обов`язкиза договоромі погоджуєтьсяз нимита прийнявна себезобов`язання сплатити отримані кошти згідно умов кредитного договору.
Зазначає, що Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами кредитного договору, що підтверджується випискою за кредитним договором.
Товариство звертає увагу також на те, що відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання ні перед первісним кредитором, ні перед новим кредитором, у зв`язку з чим Товариство вимушене було звернутися із позовом.
Крім того, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» не погоджується із стягненням витрат на правничу допомогу, оскільки суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присудженні з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.
За таких обставин вважає, що рішення місцевого суду прийняте з порушенням норм процесуального права при неповному з`ясуванні обставин справи та невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.
Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 05 серпня 2024 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та 31 жовтня 2024 року справу призначено до розгляду.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України ( частина 1 статті 368 ЦПК України).
Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав відповідачу строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне розглядати справу у порядку письмового провадження без участі сторін.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається з матеріалів справи та установлено судом, 16 березня 2021 року між АТ «Креді Агріколь Банк» та ОСОБА_1 був укладений комплексний договір № 1/4091615, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит в сумі 25000,00 грн., строком на 30 місяців - з 16 березня 2021 року по 15 вересня 2023 року, зі сплатою 15,00% річних та 2,85% від суми кредиту - комісійна винагорода (а.с.5).
Згідно п. п. 1.2, 1.3.1 договору, кредит надається на споживчі потреби, за його користування позичальник сплачує: процентну винагороду, щомісячно в розмірі 15,00 % річних, починаючи з дня надання кредиту до моменту повного погашення заборгованості за договором; комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в розмірі 2,85% у місяць від суми кредиту.
Додатком № 1 до кредитного договору № 1/4091615 від 16 березня 2023 року є таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (в тому числі Графік платежів по кредиту, ануїтет) (а.с.13).
Згідно з таблицею обчислення загальної вартості кредиту сума щомісячного платежу становить 1716,96 грн, у тому числі сума комісії за обслуговування кредитної заборгованості 712,50 грн (а.с.7-8).
Позивачем до суду надано виписки з рахунку ОСОБА_1 (а.с.24-38) та розрахунок заборгованості за кредитним договором, з яких вбачається, що станом на 24 січня 2023 року заборгованість становить 33073,68 грн, а саме: залишок за тілом кредиту 5454,76 грн, сума простроченого тіла кредиту 12733,86 грн, сума нарахованих відсотків 60,63 грн, сума прострочених процентів 3424,43 грн, сума комісії 712,50 грн, сума простроченої комісії 10687,50 грн (а.с. 39).
На підставі договору №1-2023 про відступлення права вимоги від 23 січня 2023 року АТ «Креді Агріколь Банк» відступив право вимоги за кредитним договором №1/4091615 від 16 березня 2021 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» (а.с.40-46).
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що сума коштів, які були сплачені відповідачем за комісію, підлягають зарахуванню на погашення тіла кредиту. Тому сума заборгованості за тілом кредиту становить 13201, 12 грн (5454,76 грн залишок за тілом кредиту + 12733, 96 суми простроченого тіла кредиту 4987,50 грн сплачена комісія). Відповідно, повинні бути зменшені нараховані відсотки, які підлягають до стягнення із відповідача на користь позивача.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України, встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За правилами статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи, що АТ «Креді Агріколь Банк» свої зобов`язання перед відповідачем за кредитними договорами виконало та надало йому кредит в сумі 25000,00 грн, що підтверджено випискою з рахунку ОСОБА_1 .
З наданих АТ «Креді Агріколь Банк» виписок по розрахунку заборгованості видно, що відповідач взяті на себе зобов`язання за кредитним договором щодо повернення кредитів, сплати процентів, передбачених кредитним договором, належним чином не виконав, у зв`язку з чим у нього і утворилася заборгованість за кредитним договором.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» (надалі Закону), загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо (частина 2 стаття 8 Закону).
Отже, цим Законом безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до Закону після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина 5 стаття 12 Закону).
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі №202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту. При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до п.1.3.2 за користування кредитом позичальник сплачує щомісячну комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості в розмір 2,85% від суми кредиту, зазначено в п.1.1 договору.
Згідно з Таблицею обчислення загальної вартості кредиту сума щомісячного платежу становить 1716,96 грн, у тому числі сума комісії за обслуговування кредитної заборгованості становить 712,50 грн. Загальний розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості з 16 березня 2021 року по 15 вересня 2023 року сукупно складає 21375,00грн (а.с.7-8).
Як зазначено представником відповідача ОСОБА_2 у своєму відзиві на позовну заяву, що аналізуючи зміст кредитного договору, укладеного між АТ «Креді Агріколь Банк» та ОСОБА_1 , можемо дійти висновку про те, що положення пункту 1.3.2 кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в термін та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемним. Вказує, що частина заборгованості, яка є предметом спору та нарахована на підставі умов договору, які є нікчемними, а саме нарахована плата (комісійна винагорода) за обслуговування кредитної заборгованості, не підлягає стягненню з відповідача. Вважає, що пункт 1.3.2 (стовпчик 7.2 Додатку №1) кредитного договору №1/4091615 від 16 березня 2021 року є нікчемним, тому заборгованість за плату за обслуговування не повинна нараховуватися.
З урахуванням викладеного суд погоджується з доводами представника відповідача, що вказаний пункт договору є нікчемним, а позивачем не доведено належними та допустимими доказами правомірності нарахування комісії за обслуговування кредитного договору.
Як вбачається із наданих позивачем виписок по рахунку на ім`я ОСОБА_1 вбачається, що з рахунку відповідача щодо нарахування комісії за кредитами, простроченої комісії за кредитами у період з 16 квітня 2021 року по 21 січня 2023 року відповідач сплатив на погашення комісії 7 платежів на суму 712,50 грн кожен, що разом становить 4987,50 (а.с.29,36,37-38).
Отже, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду щодо зменшення суми заборгованості на суму сплаченої боржником ОСОБА_1 комісії у вказаний період 4987,50 грн.
Щодо витрат на правову допомогу суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається як підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За вимогами статей 76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують
Вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Згідно частин 1, 2 статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
За приписами частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до положень частини 1 і 2 статті 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16).
Частиною 8 статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
З матеріалів справи вбачається, що 10 квітня 2024 року через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника відповідача, в якому просила здійснити розподіл судових витрат та стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу.
На підтвердження повноважень представника відповідача - адвоката Цалко Т.М. до суду надано копію договору про надання професійної правничої допомоги адвокатом №934 від 04 квітня 2024 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Цалко Т.М..(а.с.74), ордер на надання правової допомоги серії ВІ №1209889 від 10 квітня 2024 року (а.с.72), свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю ПТ №2424 (а.с.73).
Як вбачається зі змісту детального опису робіт (наданих послуг) та акту приймання-передачі наданої правничої допомоги №1 до Договору №934 про надання правничої допомоги адвокатом від 04 квітня 2024 року вбачається, що адвокатом Цалко Т.М. надані такі послуги: надання усної консультації вартістю 1500,00 грн, ознайомлення з матеріалами справи вартістю 1000,00грн, підготовка та написання відзиву вартістю 6000,00грн. Загальна вартість наданих адвокатом послуг становить 8500,00 грн.
На підтвердження витрат на правничу допомогу, які поніс відповідач у зв`язку з розглядом справи, адвокат Цалко Т.М. надала до суду копію квитанції №934 від 04 квітня 2024 року на підставі договору про надання правової допомоги (а.с.75).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина4 статті 137 ЦПК України).
Згідно з частин 5, 6 статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи позивач не скористався своїм правом та клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції не заявив.
З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин 5 та 6 статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19) та постанові від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26цс).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Доводи апеляційної скарги щодо незаконності рішення місцевого суду, наведені у скарзі, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які ґрунтовно, повно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди апелянта з висновками щодо їх оцінки.
Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими, а рішення суду є законним та ґрунтується на встановлених обставинах справи.
Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду без змін.
За приписами частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, немає.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) (пункт 3 частини 6 статті 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в сили вимог закону.
Керуючись статтями258,367,368,374,375,381-384,389-391 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» Кредит Капітал» залишити без задоволення, а заочне рішення Богунського районного суду міста Житомира від 27 червня 2024 року- без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3статті 389 ЦПК України.