08.02.2024 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська у складі головуючого судді Авраменка А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», треті особи приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович, приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Сидорук Леся Вікторівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
ВСТАНОВИВ:
07 грудня 2023 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська звернувся позивач через свого представника із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що 20 листопада 2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. вчинено виконавчий напис №106242, яким запропоновано стягнути з позивача на користь відповідача заборгованість за кредитним договором №478845682 від 15 серпня 2019 року в загальному розмірі 8666 гривень. Позивач вважає оспорюваний ним вищевказаний виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню, через спірність розміру заборгованості, зокрема, через вчинення виконавчого напису на підставі нотаріально не посвідченого кредитного договору. За наведених підстав позивач просив суд задовольнити його позов, поклавши на відповідача судові витрати по справі.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 грудня 2023 року задоволено заяву представника позивача про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі оспорюваного виконавчого напису нотаріуса.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, яку вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Сторонами клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін суду не подано, відзив від відповідача до суду не надходив, натомість від представника відповідача надійшли заперечення проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Така заява мотивована необґрунтованістю, неспівмірність і недоведеністю понесення позивачем заявлених до стягнення витрат на правову допомогу. За таких обставин суд вважає за можливе провести розгляд справи по суті за наявними матеріалами справи.
Дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.
Судом встановлені на ступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 15 серпня 2019 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», як кредитодавцем, та позивачем, як позичальником, було укладено кредитний договір №478845682, за умовами якого кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредиту в розмірі 1000 гривень строком на сім днів, а позичальник повернути кредит у порядку та строки, визначені умовами кредитного договору, сплативши проценти за користування кредитом та інші обов`язкові платежі. При цьому вказаний кредитний договір нотаріально не посвідчувався. Викладене підтверджується копією такого кредитного договору.
20 листопада 2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ГорайО.С. за заявою відповідача, як правонаступника кредитодавця, вчинено виконавчий напис за реєстровим №106242, яким запропоновано стягнути з позивача на користь відповідача заборгованість за кредитним договором №478845682 від 15 серпня 2019 року в загальному розмірі 8666 гривень, з яких: 3000 гривень заборгованість за тілом кредиту, 4212,8 гривень заборгованість за процентами за користування кредитом, 1453,2 гривень заборгованість за штрафами і пенею. У виконавчому написі зазначено, що заборгованість стягується за період з 04 листопада 2020 року по 04 листопада 2020 року. Викладене підтверджується копією спірного виконавчого напису.
Також судом встановлено, що 08 липня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Сидорук Лесею Вікторівною своєю постановою за заявою відповідача по справі було відкрито виконавче провадження №66022483 з примусового виконання оспорюваного позивачем в рамках даної цивільної справи виконавчого напису нотаріуса, що підтверджується копією постанови приватного виконавця.
Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами ЦК України, Закону України «Про нотаріат», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5 (далі Порядок, в редакції, чинній на час вчинення спірного виконавчого напису), Переліком документів, за якими стягнення документів провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою КМУ від 29 червня 1999 року №1172 (далі Перелік, в редакції, чинній на час вчинення спірного виконавчого напису).
Так, відповідно до норм ст.ст.11, 525, 629 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договір, який є обов`язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Різновидом договору є кредитний договір, який обов`язково укладається в письмові формі (ст.ст.1054, 1055 ЦК України).
За змістом ст.ст.610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст.18 ЦК України, ст.34 Закону України «Про нотаріат», п.1 Глави 12 Розділу І Порядку нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису, який є різновидом нотаріальної дії, на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
За змістом ст.87 ч.1 Закону України «Про нотаріат», п.2 Глави 12 Розділу І, пп.1.1, 1.4 п.1, пп.2.1 п.2, пп.5.1, 5.2 п.5, пп.6.2 п.6 Глави 16 Розділу ІІ Порядку для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси на підставі заяв стягувачів (їх уповноважених представників) вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів. Виконавчий напис вчинюється нотаріусом незалежно від місця виконання вимоги, місцезнаходження боржника або стягувача. Виконавчий напис вчинюється на оригіналі документа (дублікаті документа, що має силу оригіналу), що встановлює заборгованість. Якщо виконавчий напис не вміщується на документі, що встановлює заборгованість, то він має бути продовжений чи викладений повністю на прикріпленому до документа спеціальному бланку нотаріального документа. Неустойка (штраф, пеня) включається до виконавчого напису, якщо це передбачено умовами договору.
Підпунктом 2.3 п.2 Глави 16 Розділу ІІ Порядку передбачено, що вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця.
Підпунктом 2.2 п.2 Глави 16 Розділу ІІ Порядку визначено, що у разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача.
Нормою ст.88 Закону України «Про нотаріат» визначено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Аналогічні положення містить п.3 Глави 16 Розділу ІІ Порядку.
Відповідно до пп.3.4 п.3 Глави 16 Розділу ІІ Порядку строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу.
Нормою ст.87 ч.2 Закону України «Про нотаріат» та аналогічним положенням пп.1.2 п.1, пп.3.2 п.3 Глави 16 Розділу ІІ Порядку визначено, що перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172.
Згідно пп.3.5 п.3 Глави 16 Розділу ІІ Порядку при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172.
Нормою ст.49 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо вчинення такої дії суперечить законодавству України, не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.
За змістом норм ст.ст.15, 16 ЦК України, ст.ст.34, 50 Закону України «Про нотаріат» кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Нотаріальна дія, різновидом якої є вчинення виконавчого напису, або відмова у її вчиненні, оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії.
Оцінюючи дослідженні в ході розгляду справи в їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.
Аналізуючи встановлені судом на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті викладених норм законодавства, суд приходить до висновку про можливість задоволення позову, ґрунтуючи своє рішення на наступному.
Так, вчинення нотаріусом виконавчого напису це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Мета вчинення виконавчого напису надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. Таким чином, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Також на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна бути безспірною заборгованість боржника перед стягувачем. Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника є обов`язковою умовою вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст.88 Закону України «Про нотаріат»). Разом з тим, характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками наданими стягувачем документами згідно з Переліком. Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком документів є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів ст.ст.15, 16, 18 ЦК України, ст.ст.50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень ст.ст.87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто, чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Разом із тим законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
При цьому наявність спору в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за кредитним договором не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника та жодним чином не свідчить про неправомірність вчинення виконавчого напису. Спір про право, який унеможливлює вчинення виконавчого напису і, як наслідок, зумовлює певну правову реакцію нотаріуса, може вбачатися нотаріусом винятково із заяви боржника про зупинення виконавчого провадження, поданої відповідно до частини четвертої ст.42 Закону України «Про нотаріат» і обґрунтованої тим, що боржник звернувся до суду із відповідною позовною заявою про оспорювання заборгованості, а також на підставі отриманого від суду повідомлення про надходження його позовної заяви. Але навіть такі обставини свідчать про існування спору про право, проте не змінюють правової характеристики цього виду заборгованості як безспірної.
Відтак, підсумовуючи вищевикладене, можна дійти висновку, що належними підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і необґрунтованість/неправомірність вимог до боржника. Останнє, як вже вказувалось вище, має на увазі: відсутність безспірності заборгованості боржника перед стягувачем, що встановлюється на підставі будь-яких фактичних обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості; сплив на момент звернення стягувача до нотаріуса і вчинення виконавчого напису строку давності за вимогою стягувача, перебіг якого (строку) починається з дня виникнення у стягувача відповідного права вимоги до боржника. Виконавчий напис має видаватись в межах такого строку давності, загальна тривалість якого становить три роки.
Наведений вище правовий висновок суду відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 27 березня 2019 року по справі №137/1666/16-ц, від 15 січня 2020 року по справі №305/2082/14-ц, від 23 червня 2020 року по справі №645/1979/15-ц, правовим позиціям Верховного Суду, викладеним у постановах від 29 січня 2019 року по справі №910/13233/17, від 13 лютого 2019 року по справі №644/2122/17, від 06 березня 2019 року по справі №330/1510/16-ц, від 13 березня 2019 року по справі №300/470/17, від 14 березня 2019 року по справі №201/13708/16-ц, від 25 березня 2019 року по справі №629/3881/16-ц, від 27 березня 2019 року по справі №361/9307/14, від 01 квітня 2020 року по справі №236/2511/17.
Стосовно спірних правовідносин сторін по даній цивільній справі, то судом в ході розгляду справи встановлено, що за оспорюваним виконавчим написом нотаріуса запропоновано стягнути кредитну заборгованість з позивача на користь відповідача, як правонаступника первісного кредитора, за кредитним договором №478845682 від 15 серпня 2019 року в загальному розмірі 8666 гривень. При цьому такий кредитний договір не є нотаріально посвідченим.
Пунктом 1 Переліку передбачена можливість стягнення заборгованості на підставі виконавчого напису нотаріуса за нотаріально посвідченими договорами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно. Для одержання такого виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б)документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.
З тексту оспорюваного виконавчого напису вбачається, що нотаріус при визначенні можливості його вчинення та перевірці безспірності заявленої до стягнення кредитної заборгованості керувався п.2 Переліку, яким було встановлено, що для одержання виконавчого напису за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Пункт 2 вказаного Переліку було доповнено Постановою КМУ від 26 листопада 2014 року №662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів». Таким чином, вчинення нотаріусом спірного виконавчого напису відбулося за фактом формального подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком і мали слугувати підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.
Разом із тим, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі №826/20084/14 визнано незаконною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, зокрема п.2 змін, що вносяться до Переліку.
Пунктом 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року №7 «Про судове рішення в адміністративній справі» роз`яснено, що визнання акту суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акту.
Згідно ч.5 ст.254 КАС України в редакції, що діяла на момент ухвалення вказаного судового рішення адміністративного апеляційного суду, постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.
Таким чином, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі №826/20084/14 набрала законної сили того ж дня 22 лютого 2017 року, а отже і п.2 постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» втратив чинність з того ж дня.
Відповідно до ст.124 Конституції України, ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
Резолютивну частину постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року по справі №826/20084/14 опубліковано в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» від 21 березня 2017 року №23.
В подальшому ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року по справі №826/20084/14 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року залишено без змін.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 20 червня 2018 року по справі №826/20084/14 відмовила в задоволенні заяви про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, не знайшовши підстав для такого перегляду.
Таким чином, оскільки на момент вчинення 20 листопада 2020 року оспорюваного виконавчого напису п.2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172, втратив законну силу внаслідок визнання судовим рішенням нечинною та незаконною постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року №662, нотаріус мав право вчиняти виконавчий напис лише про стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами.
Поряд з цим, наявна в матеріалах цивільної справи копія кредитного договору №478845682 від 15 серпня 2019 року, на підставі якого було вчинено 20 листопада 2020 року оспорюваний виконавчий напис, безумовно свідчать про те, що такий кредитний договір нотаріально не посвідчувався. Останнє, в свою чергу, вказує на вчинення такого виконавчого напису за відсутності передбачених для цього законних підстав, що полягає у недотриманні умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірності заборгованості боржника. Такий висновок суду узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 12 березня 2020 року по справі №757/24703/18-ц, від 15 квітня 2020 року по справі №158/2157/17, від 21 жовтня 2020 року по справі №172/1652/18.
В зв`язку із вищевикладеним суд приходить до висновку про обґрунтованість та доведеність заявлених позовних вимог, а отже і про можливість задоволення позову.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, керуючись положеннями ст.ст.133, 141 ЦПК України, враховуючи результат розгляду справи, характер спірних правовідносин та предмет позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені останнім при розгляду справи судові витрати у вигляді судового збору за подання позову та заяви про забезпечення позову в розмірі 858,88 гривень та 536,8 гривень відповідно.
Щодо заявлених витрат на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 8500 гривень, які складаються із усної консультації (1500 гривень), підготовки та написанні позовної заяви (5000 гривень), підготовки та написанні заяви про забезпечення позову (2000 гривень), суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Нормами ч.ч.2, 3 ст.137 ЦПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частинами 4-5 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно ч.ч.1-3 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4)дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною 8 ст.141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
До правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року по справі №826/1216/16, постановах Верховного Суду від 30 вересня 2020 року по справі №379/1418/18, від 13 грудня 2022 року по справі №695/2483/20.
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено. Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року по справі №922/445/19, від 02 грудня 2020 року по справі №317/1209/19, від 22 січня 2021 року по справі №925/1137/19, від 03 лютого 2021 року по справі №554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року по справі №753/1203/18, від 21 грудня 2022 року по справі №357/9210/18.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою №58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно). При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (п.268). Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Наведений правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року по справі №755/9215/15-ц, від 07 липня 2021 року по справі №910/12876/19.
Разом з тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Такий правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року по справі №905/1795/18, від 08 квітня 2020 року по справі №922/2685/19, від 30 червня 2022 року по справі №904/7347/21.
В питанні зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу слід виходити також із правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 03 жовтня 2019 року по справі №922/445/19, від 18 березня 2021 року по справі №910/15621/19, від 25 травня 2021 року по справі №910/7586/19, згідно яких зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 ГПК України. Разом із тим, у ч.5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Оскільки ж норми ч.ч.4, 5 ст.129 ГПК України повністю аналогічні нормам ч.ч.2, 3 ст.141 ЦПК України, то наведений правовий висновок має застосовуватись і до розподілу судових витрат в порядку цивільного судочинства.
Таким чином, спираючись на наведені вище правові висновки, враховуючи результат розгляду справи, ступінь її складності, зміст та характер поданих стороною позивача в обґрунтування заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу доказів в контексті предмету спору та значення справи і результатів її розгляду для позивача, приймаючи до уваги обсяг та складність виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), витрачений адвокатом час на надання позивачу професійної правничої допомоги, а також ступінь обґрунтованості і доведеності тверджень сторони відповідача про неспівмірність заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд, керуючись критеріями доведеності (реальності), обґрунтованості (розумності) та справедливості, вважає за можливе стягнути з відповідача лише частково витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 гривень.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.11, 15, 16, 18, 525, 610, 611, 629, 1054, 1055 ЦК України, ст.ст.34, 49, 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», п.п.1, 2 Глави 12 Розділу І, пп.1.1, 1.4 п.1, пп.2.1, 2.2, 2.3 п.2, п.3, пп.5.1, 5.2 п.5, пп.6.2 п.6 Глави 16 Розділу ІІ Порядку, ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-81, 89, 95, 133, 137, 141, 223, 240, 258, 259, 263-265, 268, 273, 274, 352, 354, 355 ЦПК України, суд
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ;адреса місцяпроживання: АДРЕСА_1 )до Товаристваз обмеженоювідповідальністю «Фінансовакомпанія «ОнлайнФінанс» (ЄДРПОУ42254696;адреса місцезнаходження:02094,м.Київ,вул.Верховної Ради,34,офіс 511),треті особи приватнийнотаріус Житомирськогоміського нотаріальногоокругу ГорайОлег Станіславович(адресамісцезнаходження:10008,м.Житомир,вул.Велика Бердичівка,35),приватний виконавецьвиконавчого округуДніпропетровської областіСидорук ЛесяВікторівна (РНОКПП НОМЕР_2 ;адреса місцезнаходження:49000,м.Дніпро,вул.Богдана Хмельницького,4,офіс 5),про визнаннявиконавчого написутаким,що непідлягає виконанню, задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 20 листопада 2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай Олегом Станіславовичем за реєстровим №106242, яким запропоновано стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» (ЄДРПОУ 42254696) заборгованість, що виникла за кредитним договором №478845682 від 15 серпня 2019 року за період з 04 листопада 2020 року по 04 листопада 2020 року в загальному розмірі 8666 гривень, з яких: 3000 гривень заборгованість за тілом кредиту, 4212,8 гривень заборгованість за процентами за користування кредитом, 1453,2 гривень заборгованість за штрафами і пенею.
В порядку розподілу судових витрат по справі стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» (ЄДРПОУ 42254696; адреса місцезнаходження: 02094, м. Київ, вул. Верховної Ради, 34, офіс 511) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір за подання позову та заяви про забезпечення позову в розмірі 858,88 гривень та 536,8 гривень відповідно, а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 гривень, а всього 5395,68 гривень.
Рішення судунабирає законноїсили післязакінчення строкуподання апеляційноїскарги всімаучасниками справи,якщо апеляційнускаргу небуло подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя А.М. Авраменко