розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан», треті особи: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович та приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Клименко Роман Васильович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан», треті особи: Приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович та приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Клименко Роман Васильович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 28.09.2020 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Клименко Р.В. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 63139060, про що він дізнався із сайту Єдиного реєстру виконавчих проваджень, оскільки будь яких документів від останнього до нього не надходило.
Зазначає, що копію постанови про відкриття виконавчого провадження та матеріали всіх документів виконавчого провадження були отримані на запит адвоката 24.06.2022 року, з яких він дізнався про те, що на виконанні у приватного виконавця знаходиться виконавче провадження на підставі виконавчого напису № 46924, що вчинений 16.09.2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. про стягнення на користь ТОВ «Мілоан» заборгованості у розмірі 18360,85 грн., які є боргом за кредитним договором № 1182000 від 05.12.2019 року.
Вказує на те, що виконавчий напис має бути визнаний таким, що не підлягає виконанню, виходячи з того, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус не дотримався умов, за якими виконавчий напис може бути виконаний, зокрема відсутній нотаріально посвідчений договір. Крім того відсутня виписка з рахунку, розрахунок боргу та відсутні будь які документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника.
Зважаючи на викладене, просить суд ухвалити рішення, яким визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. 16.09.2020 року, зареєстровано у реєстрі за № 4692, яким запропоновано стягнути з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 1182000 від 05.12.2019 року укладеним із ТзОВ «Мілоан». Також, просить суд стягнути із відповідача на його користь витрати на правничу допомогу у сумі 7 500,00 грн.
Позивач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, однак, його представник ОСОБА_3 звернулася із заявою просила суд позов задовольнити, а справу розглянути в її відсутності та у відсутності позивача. При цьому вказала, що позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.
Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан», Вініченко О.В. направив на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, вказав, що позовні вимоги товариство не визнає, як безпідставні. В клопотанні про зменшення витрат на правову допомогу зазначив, що позивачем завищено розрахунок щодо оплати роботи його представника, а тому, просив зменшити їх розмір до 0,00 грн.
Третя особа приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. в судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, про причину своєї неявки суд не повідомив та не просив справу слуханням відкласти.
Третя особа приватний виконавець виконавчого округу м. Київ Клименко Р.В. в судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомленим про час та місце розгляду справи.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов слід задовольнити з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, що приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. вчинено виконавчий напис 16.09.2020 року, зареєстровано у реєстрі за № 4692, яким запропоновано стягнути з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 1182000 від 05.12.2019 року укладеним із ТзОВ «Мілоан» та позивачем ОСОБА_1 .
Як вбачається з виконавчого напису, вчиненого нотаріусом з позивача ОСОБА_1 , який є боржником за кредитним договором № 1182000 від 05.12.2019 року укладеним із ТзОВ «Мілоан», стягнуто заборгованість за період з 07.02.2020 року по 11.03.2020 року. Сума заборгованості становить 18 360,85 грн.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Клименко Р.В., 28.09.2020 року відкрито виконавче провадження № 63139060 з виконання вказаного вище виконавчого напису нотаріуса.
Відповідно до ст.18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій.
Так, згідно зі ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій).
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»).
Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками наданими стягувачем документами згідно із Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Проте, сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15,16,18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Тому при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не потрібно обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87,88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі необхідно перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акту має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України «Про нотаріат»).
З тексту оспорюваного виконавчого напису від 14 січня 2021 року вбачається, що приватний нотаріус при вчиненні нотаріальної дії керувався ст. ст. 87-91 Закону України «Про нотаріат» та пунктом 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою КМУ від 29.06.1999 р. за №1172.
Постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29 червня 1999 року затверджено Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (далі «Перелік»).
Постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 (надалі - Постанова №662) були внесені зміни до Переліку документів, відповідно до яких, серед іншого, Перелік було доповнено розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» та пунктом 2 такого змісту:
«Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями.
Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».
Однак, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі №826/20084/14, залишеною в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, пункти 1 і 2 Постанови №662 були визнані незаконними і нечинними в наведеній частині з моменту прийняття.
Підставою для скасування вказаного нормативного акту слугувало те, що саме по собі включення тих чи інших документів, які встановлюють заборгованість, до Переліку, не засвідчує безспірності заборгованості чи іншої відповідальності боржника перед стягувачем, а їх безспірний характер повинен бути затверджений відповідними документами відповідно до умов вчинення виконавчих написів, закріплених у статті 88 Закону України «Про нотаріат». Встановлення оскаржуваною постановою виключного переліку документів, необхідних для отримання виконавчого напису, звужує передбачені статтею 88 Закону України «Про нотаріат» умови вчинення виконавчих написів і не відповідає положенням статті 87 цього Закону.
При прийнятті постанови 22 лютого 2017 року судом застосовано вимоги положення п. 10.2 постанови Пленуму ВАС України від 20.05.2013р. №7 «Про судове рішення в адміністративній справі», згідно якого визнання акту суб`єкта владних повноважень не чинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акту.
Суд з метою недопущення порушень прав та законних інтересів осіб, що є позичальниками, вважав за необхідне визнати нечинною Постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, з моменту її прийняття.
Відповідно до статті 124 Конституції України, ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
Відомості про визнання судом незаконними та нечинними п. 1 та п. 2 постанови № 662 були оприлюднені в Офіційному вісник України 21 березня 2017 року.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №826/20084/14 відмовлено в задоволенні заяви про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, не знайшовши підстав для такого перегляду.
Виконавчий напис, вчинено 16.09.2020 року приватним нотаріусом після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі №826/20084/14.
Тобто, станом на 16.09.2020 року (день вчинення спірного виконавчого напису) було визнано нечинною Постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, з моменту її прийняття.
Таким чином, перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29 червня 1999 року у редакції станом на час вчинення оспорюваного виконавчого напису приватного нотаріуса, стосувався лише нотаріально посвідчених договорів і не міг застосовуватись до кредитного договору укладеного між позивачем та відповідачем у простій письмовій формі.
Таким чином, вчинивши спірний виконавчий напис, приватний нотаріус Горай О.С. не дотримав встановленої процедури, що потягло порушення законних прав позивача, а тому позов слід задовольнити та визнати виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню.
Вирішуючи питання про стягнення судових витрат, суд виходить із наступного.
Відповідно до частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору як інвалід ІІ групи (довідка МСЕК 12 ААБ № 646864) судовий збір в сумі 1073,60 грн. відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню із відповідача на користь держави.
Відповідно до частини першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України).
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
У постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19) та від 30 вересня 2020 року в справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19) викладено правовий висновок про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
За змістом частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Як вбачається з матеріалів справи, представником позивача ОСОБА_1 була адвокат Цокало Т.М. згідно договору від 10.06.2022 р. № 463/10-06-2022.
На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, позивач подав до суду квитанцію на суму 7 500,00 грн., акт приймання передачі наданої правничої допомоги № 1 від 26.01.2023 року, детальний опис робіт (наданих послуг).
З урахуванням складності справи, обсягом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання таких робіт, а також враховуючи те, що позову задавлено повністю, тому з урахуванням принципу розумності та справедливості, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 500,00 гривень.
На підставі наведеного та керуючись 4, 5, 10, 12, 18, 133, 141, 259, 263-265, 280-282, 289 ЦПК України, суд,-
В И Р І Ш И В :
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати виконавчий напис № 46924 вчинений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм Олегом Станіславовичем, 16 вересня 2020 року, яким запропоновано звернути стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» за кредитним договором № 1182000 від 05.12.2019 року за період часу з 07.02.2020 року по 11.03.2020 року у розмірі 18 360,85 гривень таким, що не підлягає виконанню.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН», зареєстрованого за адресою 04107, м. Київ, вул. Багговутівська, буд. 17-21, код ЄДРПОУ 40484607 на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу в сумі 7 500 гривень.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН», зареєстрованого за адресою 04107, м. Київ, вул. Багговутівська, буд. 17-21, код ЄДРПОУ 40484607 на користь держави суму судового збору в сумі 1073,60 гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернівецького апеляційного суду через Глибоцький районний суд протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.