розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на заочне рішення Люботинського міського суду Харківської області від 04 жовтня 2022 року в складі судді Малихіна О.О.

в с т а н о в и в:

У червні 2022 року Акціонерне товариство «Акцент-Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 22 квітня 2017 року ОСОБА_1 приєдналася до Умов та Правил надання банківських послуг в Акціонерному товаристві «Акцент-Банк» з метою укладення кредитного договору № б/н та отримання кредитної картки. На підставі анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил їй надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 46,80% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Зазначив, що відповідачка підтвердила свою згоду на те, що заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.

Вказав, що банк свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачці кредит в розмірі відповідно до умов договору.

Проте, відповідачка не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором.

У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідачка станом на 22 лютого 2022 року має заборгованість в розмірі 13830,11 грн, яка складається з заборгованості за кредитом 9523,80 грн, заборгованості за відсотками 4306,31 грн.

Вказав, що на даний час відповідачка продовжує ухилятись від виконання зобов`язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав банку.

Просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 22 квітня 2017 року в розмірі 13830,11 грн, яка складається з заборгованості за кредитом 9523,80 грн, заборгованості за відсотками 4306,31 грн, та судові витрати - 2481,00 грн.

Заочним рішенням Люботинського міського суду Харківської області від 04 жовтня 20232 року у задоволенні позову Акціонерному товариству «Акцент-Банк» - відмовлено.

Не погоджуючись з заочним рішенням суду Акціонерне товариство «Акцент-Банк подав апеляційну скаргу, в якій просив заочне рішення суду скасувати, задовольнити позовні вимоги банку в повному обсязі, вирішити питання щодо судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при ухваленні судового рішення неповно з`ясував обставини, що мають значення для справі, не надав належної оцінки доказам у справі, не звернув увагу на те, що в анкеті-заяві відповідачка підтвердила під підпис факт ознайомлення з Умовами і Правилами та зобов`язалася в подальшому регулярно знайомитися зі змінами до них, викладеними на сайті банку. Як вбачається з розрахунку заборгованості боржниця користувалася кредитом, була ознайомлена з Умовами та Правилами і погодилася з ними.

13 березня 2023 року електронною поштою та 14 березня 2023 року в паперовому вигляді до суду апеляційної інстанції від представниці ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишенню без змін судового рішення. При цьому зазначила, що в даній справі необхідно врахувати правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19). Вважала, надану банком виписку по рахунку неналежним доказом. Вказала, що витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції складають 5000,00 грн, які просила стягнути з банку.

Частинами 1, 3статті 369 ЦПК Українипередбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбаченихстаттею 369 цього Кодексу.

Частиною 1статті 369 ЦПК Українипередбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» необхідно залишити без задоволення, заочне рішення суду залишити без змін.

Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банк не довів існування заборгованості ОСОБА_1 перед банком за кредитом у заявленому ним розмірі.

Частиною 1статті 1054 ЦК Українипередбачено, що за кредитним договором банкабо інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістомстатті 1056 - 1 ЦК Українив редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 23 квітня 2017 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання заяви-анкети про приєднаннядо Умов та Правил надання банківських послуг, а також Тарифів банку у Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк».

До кредитного договору банк додав витяг з Умов та Правил надання банківських послуг та витяг з Тарифів користування кредитною карткою «Зелена», які відповідачкою не підписано.

Так, пунктами 2.1.1.5.5, 2.1.1.5.6 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено, що клієнт зобов`язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором, а у разі невиконання зобов`язань за договором, на вимогу банку виконати зобов`язання з повернення кредиту (у тому числі, простроченого кредиту та овердрафту), оплати винагороди банку.

Відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг при порушенні клієнтом строків платежів за кожним з грошових зобов`язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, клієнт зобов`язаний сплатити банку штраф, розмір якого встановлено тарифами договору.

Пунктом 2.1.1.2.1 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено, що для надання послуг банк видає клієнту картку. Її тип визначено в договорі. Договір, укладений між банком та клієнтом, договір відкриття рахунку, випуск і обслуговування платіжної картки з можливістю встановлення ліміту кредитування, що складається з Умов та Правил надання банківських послуг в Акцент-Банку, анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Публічному акціонерному товаристві «Акцент-Банк», паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», заяви про відкриття поточного рахунку та Тарифів. Датою укладення договору є дата отримання картки, зазначена в заяві. Договір укладається терміном на 20 років. Якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодна зі сторін письмово не відмовилася від договору, він продовжується на такий же термін. При відсутності відмови клієнта від договору банк має право самостійно на підставі аналізу платіжної і кредитної історії прийняти рішення про можливість продовження терміну дії договору. Про це клієнт повідомляється каналами комунікаційного зв`язку.

Пунктом 2.1.1.2.11 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено, що картка діє до останнього дня місяця, зазначеного на лицьовому боці картки включно.

Пунктом 2.1.1.12.2 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено, що за користування кредитом протягом пільгового періоду клієнт сплачує банку відсотки в розмірі 0,000001% від суми операцій за рахунок кредиту. В разі непогашення клієнтом боргових зобов`язань за кредитом до 25 числа місяця, що слідує за місяцем, в якому були здійснені трати за користування кредитом, клієнт сплачує банку відсотки в розмірі, зазначеному в тарифах, що діють на дату нарахування.

Пунктом 2.1.1.12.2.1 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено, що у разі виникнення прострочених зобов`язань за договором, клієнт сплачує банку плату за користування кредитом в розмірі подвійної місячної процентної ставки, визначеної в тарифах, що діє на дату нарахування відсотків. Відсотки в подвійному розмірі, замість базового розміру процентної ставки, зазначеного в тарифах, нараховуються від суми загальної заборгованості з моменту виникнення заборгованості під час дії пільгового періоду за карткою внаслідок не внесення щомісячного мінімального платежу в повному обсязі.

У відповідності до пункту 2.1.12.4 Умов та Правил надання банківських послуг строк внесення мінімального обов`язкового платежу за кредитом, а також овердрафту - до першого числа місяця, наступного за розрахунковим в розмірі, розрахованому згідно тарифу від суми поточних боргових зобов`язань. Складові мінімального обов`язкового платежу визначаються з урахуванням черговості погашення боргових зобов`язань, встановлених цими Умовами. Строк користування кредитом становить 20 років. Сторони узгодили, що відповідно до умов пункту 2.1.1.2.1 цього договору датою повернення кредиту є останній день відповідного місяця останнього року дії строку договору. Термін повернення овердрафту в повному обсязі - протягом 30 днів з моменту виникнення овердрафту. Термін погашення відсотків за овердрафтом щомісячно за попередній місяць до першого числа.

Пунктом 2.1.1.12.6.1 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено, що у разі виникнення прострочених зобов`язань за договором, банк має право вимагати сплати клієнтом пені в розмірі, встановленому тарифами на дату укладення договору.

Як вбачається з витягу з Тарифів користування кредитною карткою «Універсальна» пільговий період склав до 55 днів (діє за умови погашення до 25-го числа місяця, наступного за датою заборгованості); розмір обов`язкового щомісячного платежу - 5% від заборгованості (не менше 100,00 грн, не менше суми нарахованих процентів плюс штраф, якщо він виник, але не більше залишку заборгованості), базова процентна ставка на залишок заборгованості в місяць (після закінчення пільгового періоду) - 3,9%.

Таким чином, розмір відсотків за користування кредитом встановлено тільки Тарифами користування кредитною карткою «Універсальна» і Умовами та Правилами надання банківських послуг, які відповідачці не були відомі, оскільки вона їх не підписувала. Відповідачка підписала лише заяву позичальника від 23 квітня 2017 року, яка містить лише анкетні дані позичальниці, підпис позичальниці та відповідальної особи банку, яка перевіряє правильність та достовірність відомостей позичальниці.

Матеріали справи не містять підтверджень того, що саме з цими Тарифами та Умовами ознайомилася відповідачка і з ними погодилася, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг банку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірі і порядку нарахування.

Роздруківка із сайту позивача не є належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц (провадження № 14-131цс19) вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першоїстатті 634ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим Акціонерним товариством Комерційний Банк «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом.

Як вбачається з матеріалів справи за розрахунком банку станом на 22 лютого 2022 року ОСОБА_1 має заборгованість в розмірі 13830,11 грн, яка складається з заборгованості за кредитом 9523,80 грн, заборгованості за відсотками 4306,31 грн.

З вказаного розрахунку заборгованості вбачається, що за період з 22 квітня 2017 року по 20 лютого 2022 року ОСОБА_1 вносила в рахунок погашення заборгованості грошові кошти в загальному розмірі 26847,65 грн (а.с.5-7).

При цьому, з наданої до суду апеляційної інстанції виписки за період з 22 квітня 2017 року по 28 жовтня 2022 року вбачається, що  ОСОБА_1 надано кредитний ліміт в розмірі 400,00 грн, який в подальшому збільшено. В свою чергу нею внесено в рахунок погашення заборгованості суму в розмірі 26847,65 грн, а знято з картки - 23211,83 грн.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною 6статті 81 ЦПК Українидоказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг банку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальницею, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку, в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана відповідачкою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальницею запропонованих їй умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у банку, який є в матеріалах даної справи, не містить підпису відповідачки, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 22 квітня 2017 року шляхом підписання заяви-анкети, в якій відсутня базова процентна ставка. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.

Виходячи з наведеного колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» відсотків у зв`язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов`язку відповідачки по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 23 квітня 2017 року, оскільки витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в банку не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першоїстатті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини 1статті 3 ЦК України.

Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі, сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина першастатті 11 ЗаконуУкраїни від 12травня1991року№ 1023-XII«Прозахист прав споживачів»(далі - Закон № 1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першоїстатті 1 Закону № 1023-XIIспоживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбулиЗакону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань»від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертоїстатті 42 Конституції Україниучасть у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема, у договорах про надання споживчого кредиту.

Тому, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору із відповідачем Акціонерне товариство «Акцент-Банк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц (провадження № 14-131цс19), у постановах Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 229/1953/16-ц (провадження № 61-32390св18), від 21 серпня 2019 року у справі № 643/5386/17-ц (провадження № 61-2699св18), від 16 серпня 2019 року у справі № 595/290/17-ц (провадження № 61-29972св18), від 03 лютого 2021 року у справі № 333/36/18 (провадження № 61-11081св19) тощо.

Також, колегія зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 23 квітня 2017 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку Акціонерному товариству «Акцент-Банк» не повернуті, а також вимоги частини другоїстатті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначено моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів приходить до висновку про те, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, тобто тільки щодо стягнення тіла кредиту.

З наданого Акціонерним товариством «Акцент-Банк» розрахунку вбачається, що розмір заборгованості відповідачки за кредитним договором визначено з урахуванням відсотків, які нараховані згідно Умов та Правил надання банківських послуг у банку, а тому цей розрахунок не є належним доказом щодо розміру коштів, які фактично отримані позичальницею, та її заборгованості.

Крім того, як вбачається з наданого банком розрахунку заборгованості, загальний залишок заборгованості за кредитом (тіло кредиту) становить 9523,80 грн. Проте, фактично ця сума не є заборгованістю лише за тілом кредиту, оскільки в цю суму увійшли проценти на заборгованість за кредитом.

ОСОБА_1 неодноразово вносила кошти у рахунок погашення кредитної заборгованості, однак сплачені нею кошти розподілялись банком на погашення процентів, які передбачені Умовами та Правилами надання банківських послуг у банку, що відповідачкою не підписані, тобто не спрямовувались на погашення тіла кредиту, у зв`язку з чим заборгованість зростала.

При цьому, як вбачається з виписки за період з 22 квітня 2017 року по 01 жовтня 2022 року, наданого банком до суду апеляційної інстанції, банком також здійснювалось автоматичне списання відсотків за використання кредитного ліміту, що теж враховано ним як заборгованість за тілом кредиту, однак фактично такою не є.

Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 надано кредитний ліміт в розмірі 400,00 грн, який в подальшому збільшено, в свою чергу нею внесено в рахунок погашення заборгованості суму в розмірі 26847,65 грн, а знято з картки - 23211,83 грн.

Тобто,  ОСОБА_1 має переплату за даним кредитним договором в розмірі 3635,82 грн (26847,65 грн - 23211,83 грн).

Виходячи з вищенаведеного колегія суддів доходить висновку, що тіло кредиту є повністю погашеним ОСОБА_1 , що є в даному випадку підставою для відмови у задоволенні позову, адже домовленості про сплату відсотків за користування коштами та інших платежів підписана відповідачкою анкета-заява не містила.

Твердження банку про те, що розмір заборгованості за тілом кредиту становить 9523,80 грн, колегія суддів відхиляє, оскільки з виписки вбачається, що до вказаної суми банком також враховано автоматичне списання відсотків, списання за прострочення кредиту, списання щомісячних платежів. Їх нарахування проводилося у відповідності до Умов обслуговування рахунків фізичної особи, що відповідачкою не підписані. Доказів щодо наявності у неї заборгованості перед банком саме в заявленому в позові розмірі немає.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився зхарактером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Що стосується вимоги ОСОБА_1 про стягнення з банку на її користь понесених судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн, колегія суддів виходить з наступного.

За змістом статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до статті 33 Правил адвокатської етики, єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар.

Розмір гонорару та порядок його внесення мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги. Засади обчислення гонорару (фіксована сума, погодинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат по справі тощо) визначаються за домовленістю між адвокатом та клієнтом і також мають бути закріплені в угоді.

Згідно вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Вимога частини восьмоїстатті 141 ЦПК Українищодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні.

Відповідний висновок викладено у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 та 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц.

Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.

Згідно вимог статті 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, інтереси  ОСОБА_1 під час перегляду справи судом апеляційної інстанції представляла адвокатка Цокало Т.М. на підставі ордеру від 09 березня 2023 року та договору від 01 березня 2023 року.

Відповідно до пункту 3.2 цього договору сторони погодили, що порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються даним договором про надання правничої допомоги, детальним описом робіт (наданих послуг) або додатковою угодою до даного договору.

09 березня 2023 року між  ОСОБА_1 та адвокаткою Цокало Т.М. складено акт приймання-передачі наданої правничої допомоги № 1, за яким сторони погодили, що адвокат виконав, а клієнт прийняв наступні послуги за договором, вчинені адвокатом за час підготовки відзиву на апеляційну скаргу - надання усної консультації: фіксована оплата, 01 березня 2023 року, гонорар 1000,00 грн; підготовка та написання заяв по суті відзив на апеляційну скаргу по справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором фіксована оплата, 07-09 березня 2023 року, гонорар - 4000,00 грн.

Аналогічне міститься і в детальному описі робіт (наданих послуг).

ОСОБА_1 надала квитанцію № 562 від 07 березня 2023 року, за якою вона сплатила за надані послуги адвоката 5000,00 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу  ОСОБА_1 зазначила, що її витрати на правничу допомогу складають 5000,00 грн.

Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19).

Матеріали справи свідчать про те, що протягом її перегляду судом апеляційної інстанції представником  ОСОБА_1 подано тільки відзив на апеляційну скаргу, нові докази не подавались, нові обставини справи не встановлювались, інших процесуальних документів до суду апеляційної інстанції  ОСОБА_1 та її представницею не подавалось. Судові засідання у справі не проводились. Її розглянуто у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Тобто, обсяг наданої  ОСОБА_1 правничої допомоги фактично обмежується складанням відзиву на апеляційну скаргу.

Отже, враховуючи, що апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» залишено без задоволення, з урахуванням обсягу та складності наданих  ОСОБА_1 послуг з правничої допомоги протягом апеляційного перегляду справи, принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, судова колегія вважає, що з Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на користь  ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати за надання правничої допомоги під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 2000,00 грн.

Відповідно достатті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положеннястатті 141 ЦПК Українита керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» - залишити без задоволення.

Заочне рішення Люботинського міського суду Харківської області від 04 жовтня 2022 року залишити без змін.

Стягнути з Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на користь ОСОБА_1 2000,00 витрат за надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3статті 389 ЦПК України.

Головуючий І.В. Бурлака

Судді Ю.М. Мальований

В.Б. Яцина

Повний текст постанови складено 15 березня 2023 року.