Постанова

Іменем України

04 грудня 2019 року

м. Київ

справа №127/9042/17

провадження № 61- 31547св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого: Сімоненко В.М.,

суддів -Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Мартєва С. Ю., Штелик С.П.,

часники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Вінницької області від 04 жовтня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів Рибчинського В.П., Голоти Л.О., Шемети Л.О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог послався на те, що відповідно до укладеної Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт №б/н від 18 вересня 2012 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 6079, 97 гривень у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана Генеральна угода разом з запропонованими ПАТ КБ «Приватбанк» Умовами та правилами, Тарифами складають між ним та Банком Кредитний договір в розумінні ч. 1 ст. 634 ЦК України.

Свої зобов`язання за Договором та Угодою ПАТ КБ «Приватбанк» виконав в повному обсязі та надав ОСОБА_1 кредит у розмірі, встановленому договором.

ОСОБА_1 своєчасно не надав Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом та відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору, в зв`язку із чим станом на 05 квітня 2017 року має заборгованість перед Банком в розмірі 12198,92 гривень.

Позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 18 вересня 2012 року в розмірі 12198,92 грн., яка складається з: 3997,18 грн. - заборгованість за кредитом; 1732.45 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 4743,79 грн. - заборгованості за пенею та комісією; 1725,50 грн. - штраф відповідно до п.2.2 Генеральної угоди, а також судовий збір.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 30 серпня 2017 року відмовлено в задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було доведено факту наявності між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 договірних відносин з приводу отримання відповідачем від банку кредитних коштів, оскільки генеральна угода про реструктуризацію заборгованості та приєднання до умов та правил продукту кредиту б/н від 18 вересня 2012 року являється похідним правочином від кредитного договору та була укладена з метою врегулювання взаємовідносин між банком та позичальником. В зв`язку з тим, що представником позивача не надано кредитного договору №SAMDN40000016090501 від 14 вересня 2007 року, а також будь-яких інших належних доказів отримання відповідачем грошових коштів, тому відсутність даного договору не дає ПАТ КБ «Приватбанк» права на нарахування та стягнення з відповідача будь-яких грошових коштів, штрафних санкцій, розмір яких не було погоджено сторонами.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 04 жовтня 2017 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 серпня 2017 року скасовано.

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за генеральною угодою про реструктуризацію заборгованості та приєднання до правил та умов про надання продукту кредитних карт б/н від 18 вересня 2012 року, яка виникла станом на 05 квітня 2017 року в розмірі 12198 (дванадцять тисяч сто дев`яносто вісім) гривень 92 коп., яка складається: 3997.18 грн. - заборгованість за кредитом; 1732.45 грн. - заборгованість по процентам; 4743.79 грн. - заборгованість за пеню; 1725.50 грн. - штраф.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що отримання грошових коштів та наявність непогашеної заборгованості перед Банком ОСОБА_1 не спростував.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Скаржник просив суд оскаржувані судові рішення скасувати, а справу передати на новий судовий розгляд .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Вінницької області від 04 жовтня 2017 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 127/9042/17 з Вінницького міського суду Вінницької області.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У січні 2018 року справу № 127/9042/17 передано до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог, Банк просив суд стягнути кредитну заборгованість за кредитним договором б/н від 21 квітня 2011 року, а суд стягнув кредитну заборгованість за генеральною угодою про реструктуризацію заборгованості.

Судом було залишено поза увагою те, що позивачем не надано доказів отримання ОСОБА_1 кредитних коштів від ПАТ КБ «Приватбанк».

Суд не надав оцінку тому, що ОСОБА_1 не підписував Генеральну угоду.

Окрім того, Генеральна угода, як в ній зазначено, укладається з метою створення сприятливих умов для виконання позичальником зобов`язань по кредитному договору № SAMDN400000609050 від 14 вересня 2007 року, однак копію даного договору суду надано не було.

Таким чином, між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 відсутні кредитно-договірні відносини, а тому позовні вимоги є безпідставними.

Суд не звернув увагу на пропуск строку позовної давності та на безпідставність нарахування пені та комісії.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір шляхом підписання Заяви-анкети від 27 вересня 2007 року відповідно до якого було надано кредит в розмірі 500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки ( а.с.5).

Вказана Заява-анкета містить текст за змістом якого особа, що її заповнює дає згоду, що вказана Заява-анкета разом з пам`яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають договір надання банківських послуг.

В зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 обов`язків покладених на нього кредитним договором, 18 вересня 2012 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до умов та правил продукту кредиту б/н, з метою створення сприятливих умов для виконання ОСОБА_1 обов`язків за кредитним договором (а.с.6).

Вказаний договір був підписаний ОСОБА_1 , що підтверджується його підписом та свідчить про його згоду на те, що підписана Генеральна угода про реструктуризацію заборгованості є приєднанням до Умов та правил надання продукту кредитних карт», які викладені на банківському сайті і складає між банком та ним договір приєднання.

Відповідно до п.2.1 Генеральної угоди банк надає ОСОБА_1 строковий кредит в розмірі 6079.98 грн на строк 12 місяців, а саме з 18 вересня 2012 року по 30 вересня 2013 року, шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну карту НОМЕР_1 на споживчі цілі в сумі 6079,98 грн, в обмін на обов`язок ОСОБА_1 повернути кредит, сплати відсотки в розмірі 0,0833% на місяць на суму заборгованості. Сплата заборгованості проводиться починаючи з «1» по «25» число кожного місяця (щомісячним платежем) в сумі 534,91 грн. Дата останньої сплати заборгованості повинна бути не пізніше 30 вересня 2013 року.

Згідно п. 2.2 Генеральної угоди сторони погодили, що заборгованість по кредиту починаючи з 32 дня, вважається простроченею. У разі прострочення ОСОБА_1 сплачує Банку штраф в сумі 1725,5 грн.

Із письмового розрахунку заборгованості позичальника по кредиту вбачається, що взяті на себе зобов`язання по кредитному договору відповідачем належним чином не виконувались, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 12198,92 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом 3997,18 грн, заборгованості по процентах за користування кредитом 1732,45 грн, заборгованості по пені та комісії 4743,79 грн, штрафу 1725,50 грн (а.с.4).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позовних вимог суд апеляційної інстанції виходив з того, що отримання грошових коштів та наявність непогашеної заборгованості перед Банком ОСОБА_1 не спростував.

Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що Заява-анкета від 27 вересня 2007 року, підписана ОСОБА_1 разом з пам`яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають договір надання банківських послуг а у зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 обов`язків покладених на нього вказаним кредитним договором, 18 вересня 2012 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до умов та правил продукту, з метою створення сприятливих умов для виконання ОСОБА_1 обов`язків за кредитним договором.

Суд апеляційної інстанції також прийшов до висновку, що Генеральна угода про реструктуризацію заборгованості є приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт, які викладені на банківському сайті і складає між банком та ним договір приєднання у розумінні ч. 1 ст. 634 ЦК України.

Таким чином, Генеральна угода про реструктуризацію заборгованості від 18 вересня 2012 року є самостійним зобов`язанням між сторонами, обов`язок виконання якого передбачений статтями 526, 1049 ЦК України.

Однак, судом апеляційної інстанції не було прийнято до уваги те, що Генеральна угода про реструктуризацію заборгованості та приєднанням до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 18 вересня 2012 року була укладено між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 з метою створення сприятливих умов для виконання позичальником зобов`язань по кредитному договору № SAMDN400000609050 від 14 вересня 2007 року, а не кредитним договором б/н від 27 вересня 2007 року, тому суд апеляційної інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що вказано Генеральна угода пов`язана з кредитним договором б/н від 27 вересня 2007 року.

Матеріали справи не містять копії кредитного договору № SAMDN400000609050 від 14 вересня 2007 року.

Проте, вказане порушення суду апеляційної інстанції не впливає на можливість Банку захистити порушені права невиконанням ОСОБА_1 умов Генеральної угоди, яка є самостійним зобов`язанням, хоч і похідним від кредитного договору № SAMDN400000609050 від 14 вересня 2007 року.

Таким чином, доводи касаційної скарги відносно того, що Генеральна угода, як в ній зазначено, укладається з метою створення сприятливих умов для виконання позичальником зобов`язань по кредитному договору № SAMDN400000609050 від 14 вересня 2007 року, однак копію даного договору суду надано не було не заслуговують на увагу, оскільки відсутність копії вказаного договору не впливає на розгляд справи по суті, оскільки Генеральна угода є самостійним зобов`язанням між сторонами, направленим на реструктуризацію фіксованої суми заборгованості за кредитним договором № SAMDN400000609050 від 14 вересня 2007 року, виконання якої передбачено ст. 526, 1049 ЦК України.

Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги про те, що між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 відсутні кредитно-договірні відносини, а тому позовні вимоги є безпідставними не заслуговують на увагу.

Доводи касаційної скарги відносно того, що суд не надав оцінку тому, що ОСОБА_1 не підписував Генеральну угоду не заслуговують на увагу, оскільки матеріали справи, в супереч статті 60 ЦПК України ( в редакції діючій до 15 грудня 2017 року), не містять доказів наданих відповідачем судам у спростування даного твердження, а також відповідачем не було заявлено клопотання про проведення судової експертизи з приводу цього питання, а тому таке твердження ОСОБА_1 є припущенням, а доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Доводи касаційної скарги відносно того, що судом було залишено поза увагою те, що позивачем не надано доказів отримання ОСОБА_1 кредитних коштів від ПАТ КБ «Приватбанк» не заслуговують на увагу, оскільки як вбачається з розрахунку заборгованості, після підписання Генеральної угоди, ОСОБА_1 здійснював погашення заборгованості за вказаним договором, чим підтверджувала та розуміла свої зобов`язання перед банком.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що права кредитора за Генеральною. угодою про реструктуризацію заборгованості від 18 вересня 2012 року порушені невиконанням позичальником умов угоди, а тому порушені права ПАТ КБ «Приватбанк» підлягають судовому захисту.

Проте, колегія суддів вважає доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на пропуск Банком позовної давності для звернення з відповідним позовом до суду такими, що заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Так, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).


За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до п.2.1 Генеральної угоди банк надає ОСОБА_1 строковий кредит в розмірі 6079,98 грн на строк 12 місяців, а саме з 18 вересня 2012 року по 30 вересня 2013 року, шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну карту НОМЕР_1 на споживчі цілі в сумі 6079,98 грн, в обмін на обов`язок ОСОБА_1 повернути кредит, сплати відсотки в розмірі 0,0833% на місяць на суму заборгованості. Сплата заборгованості проводиться починаючи з «1» по «25» число кожного місяця (щомісячним платежем) в сумі 534,91 грн. Дата останньої сплати заборгованості повинна бути не пізніше 30 вересня 2013 року.

Звертаючись до суду з позовом Банк також в обґрунтування того, що ним не порушено позовну давність, посилався на п. 1.1.7.3 Умов та Правил банківських послуг, які є невід`ємною частиною Кредитного договору, яким встановлено строк позовної давності у 50 років.

Однак, колегія суддів вважає, що дане посилання Банку не заслуговує на увагу та не підтверджує наявність збільшеної позовної давності за спірною Генеральною угодою, з огляду на наступне.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Витягом з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.3)

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості про приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт.

У Генеральній угоді про реструктуризацію заборгованості від 18 вересня 2012 року посилання на домовленість сторін щодо збільшення строку давності відсутнє. В матеріалах справи відсутній і окремий договір про збільшення строку давності.

Колегія суддів вважає, що Умови, які знаходяться в матеріалах справи, не містять підпису відповідача, у Генеральній угоді відсутнє посилання на збільшення строку давності, а тому відсутні підстави вважати, що сторони збільшили позовну давність за вимогами про стягнення кредитної заборгованості до п`ятдесяти років.

Крім того, колегія суддів вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, затверджених наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови, зокрема про збільшення позовної давності, прямо не передбачені в Генеральній угоді, яка безпосередньо підписана ОСОБА_1 .

До аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 202/26885/13-ц та у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

Таким чином до спірних правовідносин слід застосовувати загальний строк позовної давності у три роки.

Так, обумовлений сторонами строк дії Генеральної угоди припинився 01 жовтня 2013 року, а з позовом до суду ПАТ КБ «Приватбанк» звернулось 27 квітня 2017 року, через три роки і сім місяців, тобто після спливу строку, на який надавався кредит та сплати всіх платежів за ним.

ОСОБА_1 заявляв клопотання суду першої та апеляційної інстанцій про застосування наслідків спливу позовної давності.

Суд апеляційної інстанції , дійшовши до правильного висновку про наявність порушеного права позивача, взагалі не надав оцінку факту пропуску позивачем позовної давності, в результаті чого помилково прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

В касаційній скарзі ОСОБА_1 просив суд скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Проте, колегія суддів не може залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що у позові слід відмовити через безпідставність.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційних скарг

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Колегія суддів вважає за необхідне відповідно до статті 400 ЦПК України вийти за межі вимог касаційної скарги та скасувати рішення Апеляційного суду Вінницької області від 04 жовтня 2017 року, а також скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 серпня 2017 року, як такі що ухвалені з порушенням норм матеріального права та ухвалити нове судове рішення по справі про відмову у задоволенні позовних вимог через пропуск позовної давності зі зверненням ПАТ КБ «Приватбанк» з даним позовом.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Колегія суддів вважає, що з ПАТ КБ «Приватбанк» підлягає стягненню на користь ОСОБА_2 понесений ним судовий збір при зверненні до суду з касаційною скаргою у розмірі 1920 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 серпня 2017 року та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 04 жовтня 2017 року- скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1920 ( одна тисяча дев`ятсот двадцять) гривень.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

reyestr.court.gov.ua/Review/86241183

Подробнее...

Tania друг участника Антиколлектор

До этой даты нужно подготовиться, нужно вместе составить план мероприятия. Подготовить вопросы которые 22-го будут обсуждаться, найти место для проведения мероприятия, продумать весь день грамотно.

Что бы сделать все нормально, предлагаю предварительно собраться на нашем сайте в закрытой группе: anticollector.org.ua/jomsocial/groups/vi...ntikollektor-ukraina и обсудить план проведения собрания.




Подробнее...

Группа растет и развивается, и чем больше людей, тем больше разных конфликтов и непоняток. Чем глубже я в это внедряюсь, тем шире открываются глаза.

С самого начала целью группы было:

Наша цель бесплатная психологическая и юридическая помощь должникам которые попали в долговую яму.
Так же организация мероприятий направленных против микро кредитных организаций, коллекторов (факторинговых компаний) и банков.


Но по факту деятельности группы, вывод напрашивается сам собою, а зачем бесплатная психологическая и юридическая помощь?

Регулярно на сайте и в группе создаются ответы на вопросы, что делать, как поступать, кто подает в суд и тд. О смс, звонках и письмах я лучше вообще промолчу.

Самое интересное в том что люди даже не хотят зайти на сайт и почитать ту информацию которая им нужна, люди ленивые, они хотят бесплатного персонального онлайн юриста, который поговорит с ними и решит все их проблемы.

Люди, поймите, что ни чего просто так не бывает. Вы сами можете решить свои проблемы, нужно лишь почитать что к чему. Или нужно создать сайт платной юридической поддержки?

По поводу активистов.

Есть не безразличные люди к общей проблеме, но опять же есть проблема в том что нужно организоваться. Я сам не могу бить по всем направлениям, я тоже человек и у меня есть такие же потребности как и в остальных.

Я не против делать ветер, я только за, но нужна еще и инициатива общества.

Подробнее...

По поводу митингов, пикетов, рейдов и протестов. К большому сожалению, но это факт что с нашей группы в подобных мероприятиях будет принимать участие только 1%.

Я предлагаю что бы этот 1% нормально организовался, объединился и вместе обсудим план наступательного действия.
Нам нужно определиться что, когда и на каких основаниях.

Все это предлагаю обсуждать в закрытой группе на нашем сайте: anticollector.org.ua/jomsocial/groups/vi...ntikollektor-ukraina
Нам нужно вместе определиться с целями и задачами!

Подробнее...

Мы граждане Украины, и имеем широкий спектр возможностей, но почему то ими не пользуемся. Общественная организация имеет хоть и не очень широкий, но внушительный ряд рычагов давления.


Статьями 1, 21 Закона Украины "Об общественных объединениях" общественным организациям предоставлено право обращаться в порядке, определенном законом, в органы государственной власти, органов власти АРК, органов местного самоуправления, их должностных и служебных лиц с предложениями (замечаниями), заявлениями ( ходатайствами), жалобами. При этом, право общественных организаций на обращение в суд с соответствующими исками в понимании пункта второго части первой статьи 21 указанного Закона является общей прерогативой и ограничено определенными категориями правоотношений, с которыми непосредственно связана уставная деятельность общественных организаций, и законодательством, непосредственно регулирует соответствующие правоотношения.

Согласно решению Конституционного Суда Украины от 28.11.2013 № 12-рп / 2013 отмечается, что общественная организация может защищать в суде личные не имущественные и имущественные права как своих членов, так и права и охраняемые законом интересы других лиц, обратившихся к ней за таким защитой, только в случаях, если такое полномочие предусмотрено в ее уставных документах и ​​если соответствующий закон определяет право общественной организации обращаться в суд за защитой прав и интересов других лиц.

ПРАВА И ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ ОБЩЕСТВЕННЫХ ОБЪЕДИНЕНИЙ

Статья 21. Права общественных объединений

1. Для осуществления своей цели (целей) общественное объединение имеет право:

1) свободно распространять информацию о своей деятельности, пропагандировать свои цели (цели);

2) обращаться в порядке, определенном законом, в органы государственной власти, органов власти Автономной Республики Крым, органов местного самоуправления, их должностных и служебных лиц с предложениями (замечаниями), заявления (ходатайства), жалобами;

3) получать в порядке, определенном законом, публичной информации, находящейся во владении субъектов властных полномочий, других распорядителей публичной информации;

4) участвовать в порядке, определенном законодательством, в разработке проектов нормативно-правовых актов, издаваемых органами государственной власти, органами власти Автономной Республики Крым, органами местного самоуправления и касаются сферы деятельности общественного объединения и важных вопросов государственной и общественной жизни;

5) проводить мирные собрания;

6) осуществлять иные права, не запрещенные законом.

2. Общественное объединение со статусом юридического лица имеет право:

1) быть участником гражданско-правовых отношений, приобретать имущественные и неимущественные права в соответствии с законодательством;

2) осуществлять в соответствии с законом предпринимательскую деятельность непосредственно, если это предусмотрено уставом общественного объединения, либо через созданные в порядке, предусмотренном законом, юридические лица (общества, предприятия), если такая деятельность соответствует цели (целям) общественного объединения и способствует ее достижению. Сведения об осуществлении предпринимательской деятельности общественным объединением включаются в Единый государственный реестр юридических лиц, физических лиц - предпринимателей и общественных формирований;

3) учреждать в целях достижения своей уставной цели (целей) средства массовой информации;

4) участвовать в осуществлении государственной регуляторной политики в соответствии с Законом Украины "Об основах государственной регуляторной политики в сфере хозяйственной деятельности";

5) участвовать в порядке, определенном законодательством, в работе консультативных, совещательных и других вспомогательных органов, которые образуются органами государственной власти, органами власти Автономной Республики Крым, органами местного самоуправления для проведения консультаций с общественными объединениями и подготовки рекомендаций по вопросам, к сфере их деятельности.

3. Общественное объединение со статусом юридического лица, созданная им юридическое лицо (общество, предприятие) может быть исполнителем государственного заказа в соответствии с законом.

Статья 22. Основы взаимодействия общественных объединений с органами государственной власти, органами власти Автономной Республики Крым, органами местного самоуправления

1. Государство обеспечивает соблюдение прав общественных объединений.

2. Вмешательство органов государственной власти, органов власти Автономной Республики Крым, органов местного самоуправления, их должностных и служебных лиц в деятельность общественных объединений, равно как и вмешательство общественных объединений в деятельность органов государственной власти, органов власти Автономной Республики Крым, органов местного самоуправления, их должностных и служебных лиц, не допускается, кроме случаев, предусмотренных законом.

3. Органы государственной власти, органы власти Автономной Республики Крым, органы местного самоуправления могут привлекать общественные объединения в процесс формирования и реализации государственной политики, решении вопросов местного значения, в частности, путем проведения консультаций с общественными объединениями по важным вопросам государственной и общественной жизни, разработка соответствующих проектов нормативно-правовых актов, образование консультативных, совещательных и других вспомогательных органов при органах государственной власти, органах власти Автономной Республики Крым, органах местного самоуправления, в работе которых принимают участие представители общественных объединений.

4. Проведение в порядке, определенном законодательством, консультаций с общественными объединениями по проектам нормативно-правовых актов, касающихся правового статуса общественных объединений, их финансирование и деятельности, является обязательным.

ЗАКОН УКРАИНЫ О защите прав потребителей

Организации потребителей (Объединения потребителей)

Статья 24. Общественные организации потребителей (объединения потребителей)

1. С целью защиты своих законных прав и интересов потребители имеют право объединяться в общественные организации потребителей (объединения потребителей).

2. Объединение потребителей является общественными организациями, которые осуществляют свою деятельность в соответствии с Законом Украины "Об объединении граждан".

3. Государство поддерживает деятельность объединений потребителей.

Статья 25. Права общественных организаций потребителей (объединений потребителей)

1. Объединение потребителей имеют право:

1) изучать потребительские свойства продукции, спрос на нее, проводить опросы населения для выявления общественного мнения о качестве выпускаемых и реализуемых товаров и ценах на них;

2) проводить самостоятельно или обращаться в уполномоченные государственные органы по проведению экспертизы и испытания продукции;

3) получать от органов исполнительной власти, органов местного самоуправления информацию, необходимую для реализации своих целей и задач;

4) способствовать соответствующим государственным органам в осуществлении контроля за качеством продукции и обслуживания;

5) оказывать юридическую и консультационную помощь потребителям в соответствии с законодательством;

6) вносить предложения по разработке нормативных документов, устанавливающих требования к качеству продукции;

7) представлять и защищать интересы потребителей в органах исполнительной власти и органах местного самоуправления в соответствии с законодательством;

8 ) вносить органам исполнительной власти и субъектам хозяйствования предложения о мерах по повышению качества продукции, о временном приостановлении выпуска и реализации продукции, не соответствующей установленным требованиям по качеству, о прекращении производства, изъятии из реализации продукции, представляющих опасность для жизни, здоровья и имущества граждан или наносят вред окружающей среде, фальсифицированную и дефектную продукцию, а также о корректировке цен, установленных с нарушением законодательства;

9) обращаться с иском в суд о признании действий продавца, изготовителя (предприятия, выполняющего их функции), исполнителя противоправными в отношении неопределенного круга потребителей и прекращении этих действий.

При удовлетворении такого иска суд обязывает нарушителя довести решение суда в установленный им срок через средства массовой информации или иным способом до сведения потребителей.

Решение суда, вступившее в законную силу, о признании действий продавца, изготовителя (предприятия, выполняющего их функции), исполнителя противоправными в отношении неопределенного круга потребителей обязательно для суда, рассматривающего иск потребителя о гражданско-правовых последствий их действий по вопросам, имели ли место эти действия и были ли осуществлены они этими лицами;

10) в соответствии с законодательством защищать в суде права потребителей, не являющихся членами общественных организаций потребителей (объединений потребителей);

11) обращаться в правоохранительные органы и органы исполнительной власти о привлечении к ответственности лиц, виновных в выпуске и реализации продукции ненадлежащего качества;

12) информировать общественность о правах потребителей;

13) содействовать развитию международного сотрудничества в сфере защиты прав и интересов потребителей.

Если акцентировать внимание на выше сказанное, и еще ряд правовых норм, то можно сделать вывод что мы имеем право на многое.


Мы можем:

Делать пикеты, митинги, рейды, акции протеста.

Подавать в суды на мфо, банки, коллекторов, Кабинет Министров и т.д.

Вести информационную атаку на собственном СМИ.

Требовать правоохранительные органы защищать права заемщиков, и притягивать к уголовной ответственности кредитора.

И многое другое!



Вопрос в том что нужно ли это сообществу?

Подробнее...

Постанова

Іменем України

21 листопада 2019 року

м. Київ

справа №621/74/19

провадження №61-17819св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 18 лютого 2019 року у складі судді Вельможної І. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року у складі колегії суддів Яцини В. Б., Кіся П. В., Хорошевського О. М.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором від 12 грудня 2013 року в розмірі 108 235,29 грн, а також понесені витрати по сплаті судового збору за подання позову до суду.

Позов мотивовано тим, що 12 грудня 2013 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 2000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,60% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання за договором щодо повернення коштів, у зв`язку з чим, станом на 04 листопада 2018 року утворилась заборгованість у сумі 108 235,29 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом - 3204,15 грн; заборгованості по процентам за користування кредитом - 101 131,14 грн; заборгованості за пенею та комісією - 3900 грн.

Вказану заборгованість банк просить стягнути з відповідача в судовому порядку, оскільки останній від її погашення ухиляється.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 18 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що надана АТ КБ «Приватбанк» довідка про видачу кредитних карток не є належним доказом укладення між сторонами кредитного договору в розумінні ЦК України поняття «Договір». Позивачем не доведено факту отримання відповідачем кредитних коштів та користування ними. Наданий позивачем фотознімок не дає можливості встановити точний номер виданої кредитної картки. При цьому, з фотознімку вбачається, що останні цифри картки « НОМЕР_1» , однак, в довідці про видачу кредитних карток картки з кінцевими цифрами її номеру немає.

Згідно з медичними документами відповідач є інвалідом з дитинства безстроково, знаходиться на психіатричному обліку. Відповідач мешкає у геріатричному закладі.

Позивачем не доведено факту підписання відповідачем договору кредиту, основний зміст якого для позичальника при його укладенні був недоступний, оскільки знаходився на сайті в мережі Інтернет.

Надана позивачем копія Умов та правил не підписана відповідачем і тому не може бути належним чином ідентифікована в якості допустимого доказу укладення письмового договору на цих умовах.

Позивач не надав до суду першої та апеляційної інстанції належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брав на себе зобов`язання відповідач зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов`язання з повернення кредиту у зазначених у розрахунку банка розмірах, чи в межах позовної давності позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивачем, в порушення статті 81 ЦПК України, не надано доказів про отримання саме ОСОБА_1 платіжної картки, що надає доступ до кредитних коштів, в матеріалах справи відсутні жодні правові підстави вважати, що кредитний договір про надання кредиту було укладено саме ОСОБА_1 , який не вміє читати і писати, то суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову банку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі АТ КБ «Приватбанк», не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач письмово висловив свою згоду на приєднання до публічно доступних умов та правил надання банківських послуг, а також був ознайомлений з тарифами банку, що складають зміст укладеного сторонами договору кредиту.

Відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить про неукладеність договору, оскільки суть договору приєднання полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах. В даному випадку відповідач, підписуючи анкету-заяву від 12 грудня 2013 року, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості, висловив свою згоду з формою договору та його умовами. Доказом користування кредитом є виписка по рахунку.

Отже доведеним є факт укладення між сторонами кредитного договору. Відповідачем не доведено, що його не було ознайомлено з Умовами та правилами, Тарифами банку або ознайомлено з іншими Умовами та правилами, ніж ті, на які посилається позивач.

Крім того, відповідач не спростував презумпцію правомірності правочину - укладеного між сторонами кредитного договору, його дійсність не оспорював.

Позивачем надано належні і допустимі докази, зокрема розрахунок заборгованості, у якому вказані суми відсотків, пені та інші суми, передбачені договором. Разом з тим, вказаний розрахунок судом не перевірено.

Відзив на касаційну скаргу від відповідача до суду не надійшов.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 1054 ЦК Українивизначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом частини першої статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 628 ЦК Українивстановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 638 цього ж Кодексущо договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Установивши, що відповідач є інвалідом дитинства безстроково, знаходиться на психіатричному обліку, мешкає у геріатричному закладі, є неписьменним та не вміє читати, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт укладення між сторонами у 2013 році кредитного договору, оскільки анкета-заява, на яку посилається позивач, не містить відомостей про оформлення відповідачем кредитного договору у розмірі та на умовах, зазначених у позовній заяві, стосується наміру оформити кредитний ліміт по платіжній картці, без зазначення, якої саме картки, згідно з запропонованими банком послуг, без зазначення кредитного ліміту. Інші надані банком документи (Умови та Правила) не містять підпису відповідача.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 погодився з тим, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами складає між ним і банком договір, не заслуговують на увагу, оскільки судами встановлено, що вказані Умови і Правила не підписані відповідачем.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) викладено правову позицію про те, що Умови та Правила надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений. Роздруківка із сайту позивача не може виступати належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.

Аргументи касаційної скарги про необхідність застосування до спірних правовідносин правил частини першої статті 634 ЦК Україниє необґрунтованими, оскільки Умови та Правила, що розміщені на офіційному сайті позивача ( www.privatbank.ua ), неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк», тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Крім того, відповідач в силу наявного у нього захворювання позбавлений можливості ознайомлюватися з вказаними Умовами на офіційному інтернет сайті банку.

Доводи касаційної скарги про те, що при оформленні у 2013 році картки відповідач пройшов ідентифікацію у ПАТ КБ «ПриватБанк», що свідчить про існування договірних правовідносин, не заслуговують на увагу, оскільки вказана обставина не підтверджує факту укладення між сторонами кредитного договору у письмовій формі.

Наданий позивачем розрахунок кредитної заборгованості не є безспірним доказом існування між сторонами договірних відносин та розміру заборгованості, оскільки банком не доведено укладання кредитного договору з дотриманням передбаченої законом форми. Тому позовні вимоги про стягнення грошових сум згідно з умовами такого договору не підлягають задоволенню.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки зібраних у справі доказів, зокрема доказів, поданих позивачем на підтвердження його доводів про наявність укладеного з відповідачем кредитного договору. Вказані аргументи спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин саме в тому контексті, який, на думку позивача є правовою підставою для стягнення з відповідача кредитної заборгованості.

Разом з тим, у справі, яка переглядається суди дали належну оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 18 лютого 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

www.reyestr.court.gov.ua/Review/85836780

Подробнее...

В последнее время у банков, микрокредитных (мфо) организациях, факторинговых (коллекторских) компаниях очень популярный метод взыскания, исполнительная надпись нотариуса. Давайте разберем сам принцип и варианты исполнительной надписи нотариуса на кредитном договоре.

Для начала, что такое исполнительная надпись?

Исполнительная надпись это распоряжение нотариуса которое основано на обязательстве заемщика о принудительном взыскании денег или имущества в пользу банка, кредитной организации, кредитора.

Законность исполнительной надписи нотариуса.

22.02.2017 года Киевский апелляционный административный суд, признал незаконным и недействующим постановление Кабинета Министров Украины №662 в части совершения исполнительной надписи на ипотечном и кредитном договорах.

Постановил:

Признать незаконным и недействительным Постановление Кабинета Министров Украины №662 от 26.11.2014 года «О внесении изменений в перечень документов, по которым взыскание задолженности производится в бесспорном порядке на основании исполнительных надписей нотариусов» в части, а именно:

п. 1 Изменений, которые вносятся в перечень документов, по которым взыскание задолженности производится в бесспорном порядке на основании исполнительных надписей нотариусов, в части «а после слов« заложенное имущество "дополнить словами" (кроме случая, предусмотренного пунктом 11 настоящего перечня) ";

дополнить раздел пунктом 11 следующего содержания:

«11 Ипотечные договоры, предусматривающие право обращения взыскания на предмет ипотеки в случае просрочки платежей по основному обязательству до истечения срока исполнения основного обязательства.

Для получения исполнительной надписи представляются:

а) оригинал нотариально удостоверенного ипотечного договора;

б) оригинал или заверенная копия договора, основное обязательство;

в) заверенная взыскателем копия письменного требования об устранении нарушения исполнения обязательства, была направлена ​​должнику и имущественному поручителю (в случае его наличия), с отметкой взыскателя о непогашении задолженности;

г) оригиналы расчетного документа о предоставлении услуг почтовой связи и описи вложения, подтверждающие направления должнику письменного требования об устранении нарушения исполнения обязательства;

г) справка финансового учреждения о непоступлении платежа ».

п. 2. Изменений, которые вносятся в перечень документов, по которым взыскание задолженности производится в бесспорном порядке на основании исполнительных надписей нотариусов:

«Дополнить перечень после раздела" Взыскание задолженности по нотариально удостоверенным договорам »новым разделом следующего содержания:

«Взыскание задолженности по основаниям, вытекающим из кредитных отношений

2. Кредитные договоры, по которым должниками допущена просрочка платежей по обязательствам.

Для получения исполнительной надписи прилагаются:

а) оригинал кредитного договора;

б) заверенная взыскателем выписка со счета должника с указанием суммы задолженности и сроков ее погашения с отметкой взыскателя о непогашении задолженности. ».

После чего везде сущий приватбанк решил обжаловать данное постановление в Верховном Суде, но это привату не удалось.


20 июня 2018. Большая Палата Верховного Суда Постановила:

Отказать в удовлетворении заявления открытого акционерного общества «Коммерческий банк« Приватбанк »о пересмотре постановления Высшего административного суда Украины от 1 ноября 2017 по иску ОСОБА_3, ОСОБА_4 в Кабинет Министров Украины, третьи лица: Нотариальная палата Украины, ОСОБА_5, Публичное акционерное общество« коммерческий банк «Надра», Публичное акционерное общество «коммерческий банк« Приватбанк », Публичное акционерное общество« Альфа-банк »о признании незаконными недействительными и отмене пунктов постановления.

На основании этих решений все четко и ясно с исполнительной надписью. Дело № 826/20084/14


Вместе с выше изложенным, можно еще апеллировать кучей статей:

Статья 87 Закона Украины «О нотариате»
Статья 18 ГК Украины
Статья 88 Закона Украины «О нотариате»
Статья 89 Закона Украины «О нотариате»
п. 13 постановления Пленума Верховного Суда Украины «О судебной практике по делам по жалобам на нотариальные действия или отказ в их совершении»
И т.д.

Вывод, исполнительная надпись нотариуса на кредитном договоре не законна, и легко оспаривается в суде.


Подробнее...

К сожалению очень часто звонят человеку который не имеет ни какого отношения к кредитам, и сообщают что он является поручителем. Коллекторы в грубой форме, а иногда с угрозами требуют вернуть долг мотивируя это тем что Вы являетесь поручителем по кредиту.

Давайте все разложим по полкам, сначала разберем что такое поручительство по кредиту.

Согласно статьи 553 Гражданского Кодекса Украины "Договор поручительства":

1. По договору поручительства поручитель поручается перед кредитором должника за исполнение им своей обязанности.
Поручитель отвечает перед кредитором за нарушение обязательства должником.

2. Поручительством может обеспечиваться выполнение обязательства частично или в полном объеме.

3. Поручителем может быть одно лицо или несколько лиц.

Следственно обязанность поручителя погасить кредит возникает исключительно в случае нарушения обязательств должником. Если должник свое обязательство выполняет, то кредитор не имеет права предъявлять поручителю любые требования относительно поручительства по кредиту.


Согласно статьи 554 Гражданского Кодекса Украины "Правовые последствия нарушения обязательства, обеспеченного поручительством." :

1. При нарушении должником обязательства, обеспеченного поручительством, должник и поручитель отвечают перед кредитором как солидарные должники, если договором поручительства не установлена дополнительная (субсидиарная) ответственность поручителя.

2. Поручитель отвечает перед кредитором в том же объеме, что и должник, включая уплату основного долга, процентов, неустойки, возмещения убытков, если иное не установлено договором поручительства.

3. Лица, которые по одному или по нескольким договорам поручительства поручились перед кредитором за выполнение должником одного и того же обязательства, являются солидарными должниками и отвечают перед кредитором солидарно, если другое не установлено договором поручительства.

Хотя по факту в самом договоре могут прописываться разные условия. Например что поручитель отвечает за проценты и/или неустойку, а заемщик отвечает за тело кредита.

На основании этих двух статей, четко и ясно можно понять что поручительство это средство обеспечения основного обязательства, которое должно быть заключено договором поручительства. А сам договор поручительства должен быть заключен одновременно с кредитным договором.


Звонари из микро кредитных организаций, банков и коллекторских (факторинговых) организаций, которые пугают поручительством.

Если Вам звонит человек и требует с Вас деньги мотивируя это тем что Вы являетесь поручителем, но на самом деле Вы ни когда не подписывали ни какой договор поручительства, то в данном случае этот "звонила" действует по за законом. Эти звонари нарушают целый ряд как Гражданского так и уже Уголовного кодекса Украины.

Закон Украины "О защите прав потребителей" Статья 14. Распространение персональных данных

1. Распространение персональных данных предусматривает действия по передаче сведений о физическом лице с согласия субъекта персональных данных.

2. Распространение персональных данных без согласия субъекта персональных данных или уполномоченного им лица разрешается в случаях, определенных законом, и только (если это необходимо) в интересах национальной безопасности, экономического благосостояния и прав человека.

3. Выполнение требований установленного режима защиты персональных данных обеспечивает сторона, которая распространяет эти данные.

4. Сторона, которой передаются персональные данные, должна предварительно принять меры по обеспечению требований настоящего Закона.


Закон Украины "О защите прав потребителей" Статья 28. Ответственность за нарушение законодательства о защите персональных данных

Нарушение законодательства о защите персональных данных влечет ответственность, установленную законом.


Статья 182 Уголовного кодекса Украины "Нарушение неприкосновенности частной жизни"

Незаконный сбор, хранение, использование или распространение конфиденциальной информации о лице без его согласия или распространение этой информации в публичном выступлении, произведении, публично демонстрирующемся, либо в средствах массовой информации, -

наказываются штрафом до пятидесяти необлагаемых минимумов доходов граждан или исправительными работами на срок до двух лет, или арестом на срок до шести месяцев, или ограничением свободы на срок до трех лет.


Конституция Украины Статья 32

Никто не может подвергаться вмешательству в его личную и семейную жизнь, кроме случаев, предусмотренных Конституцией Украины.

Не допускается сбор, хранение, использование и распространение конфиденциальной информации о лице без его согласия, кроме случаев, определенных законом, и только в интересах национальной безопасности, экономического благосостояния и прав человека.

Каждый гражданин имеет право знакомиться в органах государственной власти, органах местного самоуправления, учреждениях и организациях со сведениями о себе, не являющимися государственной или другой защищенной законом тайной.

Каждому гарантируется судебная защита права опровергать недостоверную информацию о себе и членах своей семьи и права требовать изъятия любой информации, а также право на возмещение материального и морального ущерба, причиненного сбором, хранением, использованием и распространением такой недостоверной информации.


Статья 189 Уголовного Кодекса Украины "Вымогательство".

1. Вымогание передачи чужого имущества или права на имущество или совершение любых действий имущественного характера с угрозой насилия над потерпевшим или его близкими родственниками, ограничение прав, свобод или законных интересов этих лиц, повреждение или уничтожение их имущества или имущества, которые находится в их ведении или под охраной, или разглашение ведомостей, которые потерпевший или его близкие родственники желают сохранить в тайне (вымогательство), - наказываются ограничением воли на срок до пяти лет или лишением свободы на тот самый срок.

2. Вымогательство, содеянное повторно, или за предыдущим заговором группой лиц, или служебным лицом с использованием своего служебного положения, или с угрозой убийства или причинение тяжелых телесных повреждений, или с повреждением или уничтожением имущества, или такое, что нанесло значительный ущерб потерпевшему, - наказывается лишением свободы на срок от трех до семи лет.

3. Вымогательство, объединенное с насилием, опасным для жизни или здоровье лица, или такое, что нанесло имущественный ущерб в больших размерах, - наказывается лишением свободы на срок от пяти до десяти лет с конфискацией имущества.

4. Вымогательство, которое нанесло имущественный ущерб в особенно больших размерах, или содеянное организованной группой, или объединенное с причинением тяжелого телесного повреждения, - наказывается лишением свободы на срок от семи до двенадцати лет с конфискацией имущества.


Подведем итоги поручительства по кредиту.

На основании выше сказанного четко и ясно понятно, что звонки с воплями финансовых организаций и коллекторов не законные. Законодательство нам дает понять что поручительство должно быть закреплено договором поручительства.

Так что делать если поступают звонки с требованиями оплатить долг поручительства который Вы не подписывали?

1. Нужно зафиксировать сам факт требования долга, то есть сделать запись телефонного разговора в котором четко и ясно понятно кто звонит и что требует.
2. С данной записью отправится в полицию и написать заявление о вымогательстве и распространении персональных данных данных.

Так же все это касается смс и писем которые Вам могут слать.

Подробнее...

Крупнейшими должниками по кредитам рефинансирования, которые НБУ выдал, являются банки олигархов Олега Бахматюка и Дмира Фирташа.
Об этом сообщает пресс-служба регулятора в Facebook.

«На начало ноября 2019 года общий долг неплатежеспособных банков перед НБУ по кредитам рефинансирования – около 46 млрд грн с учетом процентов. ?Почти четверть этого долга – это задолженность банков одного человека – Олега Бахматюка. Его два банка: «Виэйби Банк» и банк «Финансовая инициатива» задолжали НБУ 10,6 млрд грн», — отмечается в сообщении.

Задолженность других банков перед НБУ меньше: банк «Надра» Дмитрия Фирташа – 10,4 млрд грн, банк «Финансы и Кредит» Константина Жеваго – 6,7 млрд грн; «Дельта Банк» Николая Лагуна – 5,8 млрд грн, «Имэксбанк» Леонида Климова – 3,3 млрд грн.

НБУ отдельно указал на задолженность Приватбанка за погашения, которой поручился Игорь Коломойский – 7,7 млрд грн: «Но подчеркиваем – это задолженность исключительно перед Национальным банком. Общая задолженность некоторых из этих лиц перед кредиторами и государством значительно больше».

Регулятор подчеркивает, что активно работает над взысканием денежных средств как с самих владельцев этих банков, так и подконтрольных им компаний. Ведь они предоставили личные и имущественные поручительства, то есть гарантировали, что эти долги будут погашены.

«Так, против Игоря Коломойского и его компании подано более 140 исков; ?против Олега Бахматюка и его компаний – больше 50 исков; против Константина Жеваго и его компаний – 30 исков; против Николая Лагуна и его компаний – 10 исков; против Леонида Климова и его компаний – 7 исков», сообщает НБУ.

Однако, отмечает пресс-служба, большинство этих судебных процессов тянутся годами: «Даже если Национальный банк получает решение в свою пользу, эти лица всячески препятствуют исполнению решения судов, а реализации активов Государственной исполнительной службой происходит медленно».


Источник: rubryka.com/ru/2019/11/14/nbu-nazvav-top...ni-kolomojskyj-ne-1/

Подробнее...

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що відсутні правові підстави для стягнення з ОСОБА_3 відсотків за кредитним договором, а також штрафних санкцій, оскільки такі умови договору нею не підписувалися на момент укладення договору кредиту з банком, і в подальшому вона також не була про них повідомлена

Постанова

Іменем України

14 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 559/823/18-ц

провадження № 61-9853 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Кривцової Г. В.,

Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»;

представник позивача - Крилова Олена Леонідівна;

відповідач - ОСОБА_1 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на постанову Рівненського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Бондаренко Н. В., Хилевича С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У травні 2018 року акціонерне товариство комерційний банк (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому зазначало, що 13 лютого 2012 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачкою анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.

Позивач зазначав, що за умовами вказаного договору позичальник отримала кредит у розмірі 2 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Своїм підписом у заяві відповідачка підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає договір про надання банківських послуг.

ОСОБА_2 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, на вимоги про погашення заборгованості

не реагувала, унаслідок чого станом на 31 березня 2018 року утворилась заборгованість у розмірі 81 177 грн 41 коп., з яких: заборгованості за кредитом - 1 604 грн 40 коп., 70 755 грн 60 коп. - нараховані відсотки за користування кредитом, 4 475 грн 63 коп. - нарахованої пені, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг: 500 гривень - штраф (фіксована частина), 3841,78 гривень - штраф (процентна складова).

Посилаючись на викладене, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути

з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за кредитним договором

від 13 лютого 2012 року у розмірі 81 177 грн 41 коп.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 25 січня 2019 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь АТ КБ«ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 13 лютого 2012 року у розмірі 73 360 (сімдесят три тисячі триста шістдесят) гривень, яка складається з тіла кредиту у розмірі 1 604 (одна тисяча шістсот чотири) гривні 40 копійок, нарахованих відсотків у розмірі 70 755 (сімдесят тисяч сімсот п`ятдесят п`ять) гривень 60 копійок та пені у розмірі 1 тис. (одна тисяча) гривень.

У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи частково позов ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив із того, що відповідач взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, на вимоги банку не реагувала, внаслідок чого утворилась заборгованість, розмір якої визначено згідно з умовами договору та вимогами закону. При цьому суд зазначив, що штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Короткий зміст постанови апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 25 січня 2019 року скасовано.

Позов АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 13 лютого 2012 року

у розмірі 1 604 (одна тисяча шістсот чотири) гривні 40 копійок.

У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що відсутні правові підстави для стягнення з ОСОБА_3 відсотків за кредитним договором, а також штрафних санкцій, оскільки такі умови договору нею не підписувалися на момент укладення договору кредиту з банком, і в подальшому вона також не була про них повідомлена

у встановленому законом порядку. Суд апеляційної інстанції задовльнив позову у частині стягнення тіла кредиту у розмірі 1 604 гривні 40 копійок, який підтверджується розрахунком заборгованості (а. с. 5) та не спростований відповідачем.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 23 травня 2019 року касаційне провадження у зазначеній справі відкрито та витребувано її з суду першої інстанції.

У червні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив усіх обставин справи. Банком надані первісні бухгалтерські документи про видачу та сплату коштів за кредитним договором, виписка по картковому рахунку та розрахунок заборгованості, які вважають є належними та допустимими доказами по справі. Зазначають, що є доведеним факт укладання між позивачем та відповідачем договору, який складається не лише з заяви позичальника, а й також з Умов та Правил надання банківських послуг та тарифів. Сторони уклали договір кредитування, який за своєю юридичною природою є договором приєднання. Умови та Правила надання банківських послуг у ПриватБанку розміщено в мережі Інтернет на сайті банку, що свідчить про те, що він є доступним для всіх клієнтів банку, у тому числі і для відповідача.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

13 лютого 2012 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. За умовами вказаного договору позичальник отримала кредит у розмірі 2 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

До кредитного договору Банк додав витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку ресурс: архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті: privatbank.ua/terms/ .

За розрахунком банку станом на 31 березня 2018 року утворилась заборгованість у розмірі 81 177 грн 41 коп., з яких: заборгованості за кредитом - 1 604 грн 40 коп., 70 755 грн 60 коп. - нараховані відсотки за користування кредитом, 4 475 грн 63 коп. - нарахованої пені, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг: 500 гривень - штраф (фіксована частина), 3841,78 гривень - штраф (процентна складова).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає

з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним(стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку

АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 13 лютого 2012 року процентна ставка

не зазначена (а. с. 7).

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами,

а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 13 лютого 2012 року, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитної картки «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг

в ПриватБанку ресурс: архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті: privatbank.ua/terms/ як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитної картки «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та витягом з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті: privatbank.ua/terms/ , що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг

з Тарифів та витяг з Умоврозумів відповідач та ознайомилась і погодилась

з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема

й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача ( www.privatbank.ua ) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (13 лютого 2012 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (04 травня 2018 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з тарифів та витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною четвертою статті 60 ЦПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій, доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку,

з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих їй умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Колегія суддів зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень Умов і Правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту,

з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування

є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

У касаційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» вказувало, що суд апеляційної інстанції безпідставно не взяв до уваги при визначенні розміру заборгованості витяг з Тарифів обслуговування кредитної картки «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті: privatbank.ua/terms/ .

Колегія суддів вважає, що витяг з Тарифів обслуговування кредитної картки «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті: privatbank.ua/terms/ , які містяться в матеріалах даної справи,

не визнаються відповідачем та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами

13 лютого 2012 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Вказані обставини правильно встановлені судом апеляційної інстанції під час вирішення питання щодо відсутності правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» 70 755 грн 60 коп. - нарахованих відсотків за користування кредитом, 4 475 грн 63 коп. - нарахованої пені, а також 500 гривень - штраф (фіксована частина), 3841,78 гривень - штраф (процентна складова), у зв`язку з безпідставністю позовних вимог у цій частині через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 13 лютого 2012 року, оскільки витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті: privatbank.ua/terms/ не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства

є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням

є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші),

а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада

1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема

у договорах про надання споживчого кредиту.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з

ОСОБА_5 АТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі

№ 342/180/17, провадження № 14-131 цс 19.

Також колегія суддів зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 13 лютого 2012 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Таким чином, суд апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначив про наявність правових підстав для стягнення у примусовому порядку з

ОСОБА_3 суми непогашення тіла кредиту у розмірі 1 604 грн

40 коп.

Доводи касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу та залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 02 квітня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

www.reyestr.court.gov.ua/Review/85804991

Подробнее...