Среда, 15 апреля 2020 14:11

Суд з ПриватБанк. Ціна позову 38113,83 грн. Рішення суду 21071,40 грн

Автор
Оцените материал
(1 Голосовать)

В позовних вимогах банк просив стягнути з відповідача 38113,83 грн, тіло кредиту було 22500 грн. Суд ухвалив: Стягнути з відповідача на користь «ПриватБанк» заборгованість на загальну суму 21071,40 копійок, у тому числі: заборгованість за кредитом - 19018,36 грн., штраф (фіксована частина) - 250,00 грн., штраф (процентна складова) - 1803,04 грн. та судові витрати в розмірі 1062 грн.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Міськрайонний суду Житомирської області у складі судді за участі секретаря судового засідання, та осіб, які беруть участь у справі:

представник позивача: не прибув,

відповідача: ОСОБА_1 ,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2019 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду із зазначеним позовом, у якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 2008 року в сумі 38113,83 грн. та судові витрати.

В обґрунтування позову зазначає, що всупереч умов укладеного між публічним акціонерним товариством «ПриватБанк» (далі - Банк/позивач) та ОСОБА_1 кредитного договору від 2008 року (далі - Кредитний договір), останній своїх зобов`язань по Кредитному договору належним чином не виконував. У зв`язку з чим, станом на 2019 року, у ОСОБА_1 перед Банком виникла заборгованість по кредиту, що складає 38113,83 грн., яку останній не погашає у добровільному порядку, що змусило банк звернутись до суду із вказаним позовом.

2019 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому він просить договір про надання банківських послуг № б/н від 2008 року визнати нікчемним, у стягненні судового збору та коштів на користь АТ КБ «ПриватБанк» відмовити, оскільки Банк діяв на підставі ліцензії НБУ № 22 від 29.07.2009 року, а анкета-заява була підписана ним 2008 року, тому Банк не міг діяти на підставі вищевказаної ліцензії. Також позивач зазначає, що 2008 року він отримав кредит в розмірі 22500.00 грн., але не надав ніяких доказів. В позовній заяві банк зазначив, що він підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» і «Тарифами Банку», але Банк не надав йому умови та правила надання кредиту, а тому він не мав можливості ознайомитись з цими документами, при цьому отримав лише пластикову картку. При укладенні договору не було дотримано його письмової форми та обміну документів. Він підписав лише звернення до банку з проханням надати кредитні кошти, при цьому за начебто договором не було досягнуто згоди з усіх істотних питань. Умови та правила кредитування, що викладені в анкеті-заяві від 20.06.2008 року не були чітко визначені та зафіксовані на дату начебто підписання сумнівного договору, тому є несправедливими. Позивач посилається на договір, який викладений на банківському сайті котрий є загальнодоступним. Але на момент підписання ним заяви б/н від 2008 року, такого договору не існувало. У заяві, яку він підписав 2008 року процентна ставка не зазначена, також відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. За таких обстави та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна форма, що встановлена до укладеного з відповідачем кредитного договору, оскільки не підтверджують вказаних обставин (а.с. 53).

2019 року представник позивача подав відповідь на відзив, в якій просить позовні вимоги Банку задовольнити в повному обсязі. При оформленні кредиту заява на отримання кредиту підписується особою, яким підтверджується, що позичальник ознайомлений з Умова надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами, позичальник підтвердив свою згоду на те, що Заява, Умови надання банківських послуг, Правила користування платіжною картою та Тарифами складають між відповідачем та Банком - Договір про надання банківський послуг. Укладення Договору здійснюється за принципом укладення між Банком і клієнтом договору приєднання. З анкети-заяви від 2008 року вбачається , що ОСОБА_1 висловив згоду про укладення договору шляхом отримання кредитної картки «Універсальна» та особистим підписом засвідчив, що згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком Договір про надання банківських послуг. До матеріалів позовної заяви долучено «Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна 30 днів пільгового періоду», підписана відповідачем власноручно, з якої чітко вбачається , що відповідачу встановлено поточну процентну ставку в розмірі 3% (36% на рік), вказано розміри комісій та штрафів тощо. Сторонами при укладенні договору були обговорені усі істотні умови. З карткового рахунку вбачається, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт й відповідач користувався кредитним коштами, отримував кошти через банкомат, здійснював оплату через термінали в касах магазинів. Згідно виписки по рахунку, вбачається. що відповідач до певного часу належним чином виконував свої зобов`язання за кредитом, що свідчить про те, що він знав про умови кредитування та визнав свої зобов`язання за Договором, тому посилання відповідача на те, що він не був ознайомлений з умовами кредитування не має прийматись судом до уваги.

Представник позивача у судове засідання не прибув, подав письмову заяву, у якій зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить справу розглянути без його присутності, не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, з підстав викладених у відзиві на позов. Відповідач не заперечив, що він отримав кредитні кошти та користувався ними.

Заслухавши пояснення відповідача, дослідивши у судовому засіданні матеріали справи та подані докази, з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір б/н від 2008 року, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит в розмірі 22 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок (а.с.22, 89).

При цьому, як вбачається з підписаної відповідачем довідки про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна 30 днів пільгового періоду», 19.06.2008 року ОСОБА_1 ознайомився з умовами надання кредиту, зокрема у зазначеній довідці визначено порядок нарахування і розміри процентної ставки за користування кредитом, комісії, штрафів та пені за неналежне виконання грошових зобов`язань (а.с. 23).

Отже, сторони договору погодили умови договору щодо надання кредиту, порядку нарахування процентів за користування кредитом, комісії, штрафів та пені.

Разом з цим, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які долучені до позовної заяви, не містять підпису позичальника, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами.

Саме такі висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 3 липня 2019 року (справа № 342/180/17), які відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України підлягають врахуванню судом першої інстанції.

Судом встановлено, що в порушення умов Кредитного договору відповідач своїх договірних зобов`язань належним чином не виконував, у зв`язку з чим станом на 2019 року у ОСОБА_1 перед Банком виникла заборгованість на загальну суму 38113,83 гривень, у тому числі: заборгованість за тілом кредиту - 19018,36 грн., заборгованість за простроченим тілом кредиту - 7096,91 грн., нарахована пеня за прострочене зобов`язання - 9545,52 грн., нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. - 400,00 грн., штраф (фіксована частина) - 250 грн. та штраф (процентна складова) - 1803,04 грн.

Зазначені обставини підтверджуються дослідженими у судовому засіданні доказами, які містяться в матеріалах справи (а.с.8-45).

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

У підписаній відповідачем довідці про умови кредитування від 19.06.2008 року передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення.

У той самий час, у зазначеній довідці також передбачено сплату штрафів як виду цивільно-правової відповідальності за невиконання або неналежне виконання грошових зобов`язань по кредитному договору, процентів за користування кредитом, комісії за обслуговування.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15.

За таких обставин суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог банку в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по пені в розмірі - 9945,52 грн. необхідно відмовити.

Разом з тим, позивач, окрім заявлених позовних вимог про стягнення заборгованість за тілом кредиту, також просить стягнути заборгованість за простроченим тілом кредиту. При цьому, у порушення вимог ст. 81 ЦПК України банком не доведено та не надано відповідних доказів на підтвердження того, коли і на підставі чого виникла прострочена заборгованість за тілом кредиту, порядок її нарахування та погашення, оскільки в Анкеті-заяві відсутні умови щодо порядку нарахування та погашення заборгованості за простроченим тілом кредиту. А тому в задоволенні позовних вимог банку про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту необхідно відмовити.

У частині позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту та штрафів (фіксована частина та процентна складова), позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом статей 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених фізичними або юридичними особами вимог і на підставі наданих ними доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як вбачається із матеріалів справи, факт існування кредитних відносин між сторонами підтверджується Кредитним договором (який є чинним). Оскільки сторони досягли домовленості згідно з положеннями чинного на момент укладання Кредитного договору ЦК України та уклали цей договір, у якому передбачені певні умови, то вони підлягають виконанню.

Як встановлено судом, позивач свої зобов`язання перед відповідачем виконав в повному обсязі, надавши кредит, а останній, в свою чергу, не повернув своєчасно кредитні кошти і станом на день звернення банку до суду з позовом, існує заборгованість за Кредитним договором. Таким чином, невиконання відповідачем своїх договірних зобов`язань порушує право позивача на своєчасне та в повному обсязі отримання грошових коштів, які були надані у кредит.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги банку в частині стягнення заборгованості за кредитним договором та штрафами є обґрунтованими, підтверджуються належними доказами, а тому підлягають задоволенню.

В судовому засіданні відповідач заявив про застосування строків позовної давності та вказав, що кредитний договір був укладений 19.06.2008 року, а із зазначеним позовом банк звернувся до суду лише 21 серпня 2019 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності.

Суд вважає, що строк позовної давності на звернення банку із зазначеним позовом не сплинув, виходячи з наступного.

Встановлено, що 19.06.2008 року між сторонами укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Кредитний договір складається з підписаних позичальником заяви про отримання кредиту, а також довідки про умови кредитування (а.с. 22, 23).

2019 року банк звернувся до суду із зазначеним позовом.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Перебіг строку позовної давності у зазначеній категорії справ, з урахуванням положень частини першої статті 509 ЦК України, розпочинається з настанням строку виконання основного зобов`язання.

Однак, умови кредитного договору (заява позичальника про отримання кредиту та довідка про умови кредитування від 2008 року), підписані позичальником, не містять визначеного строку виконання основного зобов`язання, тобто обумовленої сторонами дати повернення кредиту в повному обсязі (а.с. 22, 23).

Відповідно до частини другої статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Оскільки строк виконання основного зобов`язання (строк повернення кредиту) сторонами не обумовлений, тому відсутні правові підстави вважати, що позивач пропустив трирічний строк позовної давності.

Крім того, відповідач в судовому засіданні не заперечив факту користування кредитними коштами. Як вбачається з виписки по рахунку, ОСОБА_1 користувався кредитною карткою, тобто наданими банком кредитними коштами та 2.03.2019 року відбулось автоматичне списання коштів для погашення заборгованості по кредиту (а.с. 130).

Посилання відповідача на те, що АТ КБ «ПриватБанк», надаючи відповідачу кредит у 2008 році не мав банківської ліцензії на право надання банківських послуг, не заслуговують на увагу, оскільки як вбачається з відомостей, які містяться на офіційному веб-сайті Національного Банку України, АТ КБ «ПриватБанк» отримало банківську ліцензію № 22 від 4.12.2001 року, при цьому строк дії вказаної ліцензії відсутній.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 12, 13, 76-83, 141, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпро) заборгованість за кредитним договором № б/н від 2008 року на загальну суму 21071 (двадцять одна тисяча сімдесят одна) гривня 40 копійок, у тому числі: заборгованість за кредитом - 19018,36 грн., штраф (фіксована частина) - 250,00 грн., штраф (процентна складова) - 1803,04 грн. та судові витрати в розмірі 1062 (одна тисяча шістдесят дві) гривні 03 копійки, яку перерахувати на р/р № НОМЕР_2 , код ЄДРПОУ 14360570, МФО № 305299.

У задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту та ї пені за просторочене зобов`язання - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Житомирського апеляці йного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвалу суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Прочитано 0 раз Последнее изменение Среда, 15 апреля 2020 15:05

Оставить комментарий

Убедитесь, что вы вводите (*) необходимую информацию, где нужно
HTML-коды запрещены