Среда, 11 марта 2020 17:43

Верховний Суд. Приватбанк. Кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору

Автор
Оцените материал
(0 голосов)
Верховний Суд. Приватбанк. Кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору Верховний Суд. Приватбанк. Кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору

У такому випадку право банку нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після пред'явлення до позичальника вимоги про дострокове погашення заборгованості згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Постанова

Іменем України

13 березня 2019 року

м. Київ

справа № 332/146/15-ц

провадження № 61-4468св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач),Пророка В. В., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (після зміни організаційно-правової форми - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»),

представник позивача - Сафір Федір Олегович,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 22 квітня 2016 року у складі судді Федоренка О. І. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 21 липня 2016 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Трофимової Д. А.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон України № 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що за умовами кредитного договору від 27 січня 2005 року б/н (далі - кредитний договір, договір), укладеного з ОСОБА_4, банк надав позичальнику кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 36,0 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, а відповідач погодився з умовами та правилами надання банківських послуг. Позичальник порушив зобов'язання за кредитним договором, станом на 30 листопада 2014 року має заборгованість у сумі 36 274,94 грн, в тому числі: заборгованість за тілом кредиту у сумі 4 903,31 грн, за процентами за користування кредитом - 31 371,63 грн. Раніше банк вже звертався до суду з позовом до позичальника, за рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 27 вересня 2012 року з ОСОБА_4 було стягнуто заборгованість за кредитним договором у сумі 26 675,11 грн.

Зазначаючи про те, що зобов'язання позичальника залишається невиконаним ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з ОСОБА_4 заборгованість за процентами за користування кредитом у сумі 9 599,83 грн, штраф (фіксована частина) - 500,00 грн, та штраф (процентна складова) - 479,99 грн.

У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів, встановлення розміру процентної ставки за споживчим кредитом, зобов'язання кредитодавця здійснити перерахунок зайво списаних коштів в рахунок оплати за кредитом.

Позовна заява мотивована тим, що, отримуючи зарплатну картку зі встановленим кредитним лімітом у сумі 5 000,00 грн, він розумів умови договірних відносин як такі, що передбачали пільгову процентну ставку за користування кредитними коштами у розмірі 0 % річних, оскільки у бланку заяви на отримання кредиту в графі розміру відсоткової ставки цифрові значення він не заповнював, інших документів чи кредитного договору з банком не підписував і не надавав письмової згоди на приєднання до будь-якого публічного договору. Вважав, що за обставин відсутності встановленого розміру процентної ставки за користування кредитними коштами, її розмір мав визначатись на рівні облікової ставки Національного банку України, проте банк на власний розсуд нараховував проценти за ставкою 36,0 % річних, списуючи ці кошти із його зарплатного рахунку.

За викладених обставин ОСОБА_4 просив суд встановити розмір процентів за кредитним договором, який він уклав з банком, на рівні облікової ставки Національного банку України, яка на день надання споживчого кредиту становила 9,0 % річних; зобов'язати ПАТ КБ «ПриватБанк» перерахувати зайво сплачені проценти за весь період користування кредитом, які нараховувались у розмірі 36 % річних, на погашення тіла кредиту.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 22 квітня 2016 року позовні вимоги банку задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у сумі 6 077,66 грн та судові витрати зі сплати судового збору у сумі 243,60 грн. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що кредитний договір, за яким відповідно до рішення Апеляційного суду Запорізької області від 27 вересня 2012 року проводилось стягнення заборгованості, укладено на невизначений термін, позичальник із заявами про припинення договору до банку не звертався. Щодо розміру нарахувань за кредитним договором суд виходив з того, що відповідач визнав цей розмір, оскільки не надав суду свого розрахунку заборгованості. Крім того, сплату протягом листопада 2015 року - січня 2016 року за кредитним договором штрафів суд визнав обставиною, яка перервала строки позовної давності, та відхилив заяву ОСОБА_4 про застосування позовної давності, при цьому відняв зазначені оплати за кредитним договором із заявленого банком розміру заборгованості за кредитним договором. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд виходив з того, що ці вимоги є необґрунтованими. Також зазначеним вище судовим рішенням встановлено розмір процентів за користування кредитом на рівні 36 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 21 листопада 2016 року залишено без змін рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 22 квітня 2016 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд повно і всебічно дослідив обставини справи та надав оцінку доказами, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та обґрунтовано частково задовольнив вимоги банку, погодившись з висновками суду першої інстанції, що строк позовної давності у цьому випадку не пропущений.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, надісланій 06 серпня 2016 року засобами поштового зв'язку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 22 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 21 листопада 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 лютого 2017 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України № 2147-VIII та розпочав роботу Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

23 січня 2018 року справу передано до Верхового Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2019 року справу прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження в складі п'яти суддів за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди стягнули заборгованість за кредитом за процентною ставкою у розмірі 72 % річних, у справі немає доказів заборгованості, документів про рух та облік коштів на рахунку, наданий банком розрахунок заборгованості не відповідає вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Зазначає, що рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 27 вересня 2012 року не встановлювався розмір процентної ставки за кредитом. Крім того, вважає, що строк позовної давності почав відлік з моменту виникнення кредитної заборгованості (30 вересня 2011 року) і сплинув на момент пред'явлення банком цього позову. Обставини, які суди вважали такими, що свідчать про визнання ним позову, є примусовим виконанням ухваленого у цій справі заочного рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого 2015 року про стягнення заборгованості, яке за його заявою про перегляд заочного рішення було скасовано ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 18 лютого 2016 року.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 27 січня 2005 року ОСОБА_4 підписав заяву на отримання у відкритому акціонерному товариству комерційному банку «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», кредиту у сумі 5 000,00 грн зі сплатою 36,0 % річних, який разом з умовами і правилами надання банківських послуг, а також тарифами банка складає договір про надання банківських послуг.

Банк виконав кредитні зобов'язання та надав ОСОБА_4 кредитні кошти.

Пунктом 9.12 умов і правил надання банківських послуг передбачено, що договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо впродовж цього строку жодна зі сторін не проінформує іншу сторону щодо припинення дії договору, він автоматично пролонгується на новий строк.

У справі № 2-2012/11 банк звертався до суду з позовом до позичальника та рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 27 вересня 2012 року з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість за тілом кредиту у сумі 4 903,31 грн, проценти за користування кредитом у сумі 20 025,37 грн, штраф (фіксована частина) - 500,00 грн, штраф (процентна складова) - 1 246,43 грн.

У справі, яка переглядається, предметом позовних вимог банку є проценти за користування кредитом, пеня та штрафи, які ПАТ КБ «ПриватБанк» продовжувало нараховувати за кредитним договором після ухвалення судового рішення у справі № 2-6/2012.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

У постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15 зазначено, що виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору суд дійшов висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

Відступаючи від зазначеного правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) дійшла правового висновку про те, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Такий правовий висновок міститься також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 302/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).

ПАТ КБ «ПриватБанк» використало право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також процентів, належних до сплати відповідно до статті 1048 ЦК України, та неустойки за порушення умов договору, звернувшись у листопаді 2011 року до суду із позовом про примусове стягнення цих коштів з ОСОБА_4 у судовому порядку.

Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору та порядку сплати процентів за користування кредитом.

У такому випадку право банку нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після пред'явлення до позичальника вимоги про дострокове погашення заборгованості згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Оскільки ПАТ КБ «ПриватБанк» вимог про стягнення встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, а також трьох процентів річних від простроченої суми на підставі положень статті 625 ЦК України не заявляло, зважаючи на те, що вимоги банку у цій справі стосуються лише стягнення процентів за користування кредитом та неустойки, які кредитодавець нарахував після ухвалення у справі № 2-2012/11 рішення Апеляційного суду Запорізької області від 27 вересня 2012 року, Верховний Суд вважає, що правових підстав для задоволення позовних вимог банку у справі немає.

У частині вирішення позовних вимог зустрічного позову ОСОБА_4 ухвалені у справі рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції відповідають вимогам закону та встановленим обставинам справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, то рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 22 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 21 липня 2016 року у частині задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» слід скасувати, з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову банку.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпунктів «б» та «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Таким чином, з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_4 підлягають стягненню судові витрати, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції у сумі 267,96 грн та витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у сумі 292,32 грн, разом - 560,28 грн.

Керуючись статтями 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 22 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 21 липня 2016 року у частині задоволення позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» скасувати, ухвалити у цій частині нове рішення.

У задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості відмовити.

Решту рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 22 квітня 2016 року та ухвали Апеляційного суду Запорізької області від 21 липня 2016 року у нескасованій частині залишити без змін.

Стягнути з акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_4 судові витрати, понесені у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у сумі 267,96 грн та витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції у сумі 292,32 грн, разом - 560,28 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Прочитано 0 раз Последнее изменение Пятница, 13 марта 2020 07:18

Оставить комментарий

Убедитесь, что вы вводите (*) необходимую информацию, где нужно
HTML-коды запрещены