Верховний Суд вважає, що витяг з Умов та правил, що розміщені на сайті: privatbank ua та наявні у матеріалах цієї справи, не містять підпису відповідача, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 22 листопада 2011 року шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, збільшення відсоткової ставки, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Постанова

Іменем України

24 грудня 2019 року

місто Київ

справа № 711/1220/17

провадження № 61-1285св18


Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» на рішення Апеляційного суду Черкаської області від 14 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Бондаренка С. І., Вініченка Б. Б., Храпка В. Д.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», банк) у лютому 2017 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 22 листопада 2011 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 підписано заяву про відкриття поточного рахунку.

Згідно із заявою відповідач приєдналася до Умов та правил надання банківських послуг, Тарифів банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті, які разом із заявою складають договір банківського обслуговування від 22 листопада 2011 року (б/н) та взяла на себе зобов`язання виконувати умови договору.

Відповідно до договору відповідачу встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок НОМЕР_1 в електронному вигляді.

05 серпня 2016 року відповідач припинила свою господарську діяльність, проте її зобов`язання за договором не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою.

У зв`язку з порушенням зобов`язань відповідача за договором обслуговування кредитних лімітів на поточному рахунку виникла заборгованість, яка на 27 січня 2017 року становила 34 946, 47 грн, з яких: 6 992, 23 грн - заборгованість за кредитом; 10 412, 98 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 13 819, 73 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; 3 721, 53 грн - заборгованість за комісією за користування кредитом.

На підставі наведеного позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за договором від 22 листопада 2011 року (б/н) у розмірі 34 946, 47 грн, яка складається з: 6 992, 23 грн - сума кредиту; 10 412, 98 грн - проценти за користування кредитом; 13 819, 73 грн - пеня за прострочене зобов`язання; 3 721, 53 грн - заборгованість за комісією за користування кредитом.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач заперечила проти позовних вимог. На обґрунтування заперечень зазначила, що не була ознайомлена з умовами кредитування і тарифами, які застосовувалися банком під час обчислення розміру заборгованості, а тому надані позивачем розрахунки розміру заборгованості не відповідають умовам договору. Зауважила, що відповідач визнає лише зобов`язання зі сплати суми кредиту у розмірі 6 992, 00 грн. Просила зменшити розмір нарахованої неустойки та застосувати до позовних вимог позовну давність.

Стислий виклад змісту рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 вересня 2017 року позов ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором від 22 листопада 2011 року (б/н) у сумі 34 946, 47 грн.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що відповідач допустила порушення умов укладеного між сторонами кредитного договору, а вимоги позивача не суперечать положенням закону та відповідають умовам договору, укладеного між сторонами, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 14 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, а рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 вересня 2017 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» борг у сумі 10 690, 98 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення апеляційного суду обґрунтовувалося тим, що Умови та правила надання банківських послуг, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, не підписувалися відповідачем. Тому позивачем не надано належних і допустимих доказів, які підтверджували б, що саме ці умови розумів позичальник, підписуючи заяву про отримання кредиту, а відтак, відсутні підстави для того, щоб вважати умови та правила надання банківських послуг частиною укладеного між сторонами кредитного договору. Таким чином розмір процентів, пені та комісії у заяві про відкриття поточного рахунку не передбачений, а відтак не встановлений і не доведений позивачем. Однак, апеляційний суд дійшов висновку, що розмір процентів, який підлягає стягненню з відповідача (відповідно до облікової ставки НБУ), з урахуванням позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем, за період з 15 лютого 2014 року до 15 лютого 2017 року складає 3 698, 75 грн.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у грудні 2017 року, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» просить скасувати рішення Апеляційного суду Черкаської області від 14 грудня 2017 року та залишити в силі рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 вересня 2017 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заявник зазначає, що апеляційним судом не враховано, що ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на те, що підписана нею анкета-заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком кредитний договір про надання банківських послуг. Банк вважає, що під час розгляду справи апеляційний суд не дотримався принципу змагальності сторін, оскільки банк довів, що між сторонами укладався кредитний договір, факт користування кредитними коштами ОСОБА_1 , протилежного відповідач не довела, не спростувала доводів позивача.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_1 просить касаційну скаргу банку залишити без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду без змін, оскільки не може бути скасоване судове рішення з формальних підстав.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 22 листопада 2011 року ОСОБА_1 , діючи як фізична особа-підприємець, звернулася до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» з заявою про відкриття поточного рахунку, в якій просила відкрити поточний та картковий рахунки на умовах обслуговування корпоративних карток. Заявою передбачено згоду фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на отримання банківських послуг ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК». На підставі цієї заяви позивачем (кредитодавець) встановлено відповідачу (позичальник) кредитний ліміт на поточний рахунок на поповнення оборотних коштів та здійснення поточних платежів клієнта в межах кредитного ліміту. Заявою передбачено, що укладений між сторонами договір банківського обслуговування визначається Умовами та правилами надання банківських послуг, у тому числі з Умовами та правилами обслуговування за корпоративними картками, що розміщені на сайті ПАТ КБ «ПРВИАТБАНК».

Під час відкриття поточного рахунку відповідачеві встановлено кредитний ліміт у розмірі 1 000, 00 грн, який у подальшому змінювався: з 15 березня 2013 року - 10 000, 00 грн, з 08 жовтня 2013 року - 12 000, 00 грн, з 26 березня 2014 року - 7 000, 00 грн.

Відповідач активно користувалася кредитним лімітом у період до квітня 2014 року. Починаючи з травня 2014 року, вона не здійснювала операції за поточним рахунком. Зазначені обставини підтверджені випискою про рух коштів з банківського рахунку.

У зв`язку з порушенням відповідачем умов повернення кредиту позивачем нараховані штрафні санкції. Станом на 27 січня 2017 року за розрахунком позивача за договором від 22 листопада 2011 року (б/н) за відповідачем утворилася заборгованість у розмірі 34 946, 47 грн, яка складається з: сума кредиту - 6 992, 23 грн; відсотки за користування кредитом - 10 412, 98 грн; комісія - 3 721, 53 грн; пеня - 13 819, 73 грн.

05 серпня 2016 року відповідач припинила діяльність як суб`єкт підприємницької діяльності.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Під час оцінки застосування судами норм матеріального права до спірних правовідносин Верховний Суд застосовує їх системний аналіз.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець, організація, що здійснює підприємницьку діяльність з метою отримання прибутку, та є професійним учасником ринку надання кредитно-фінансових послуг (у цьому випадку - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, то вони повинні бути зрозумілі усім споживачам банківських послуг і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Сенс договору приєднання полягає у тому, що його умови визначені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних умовах та можуть бути прийняті іншою стороною не інакше ніж шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому. Тобто дійсно вільною в цьому випадку є воля виключно однієї сторони - тієї, яка пропонує для укладення договору саме формуляр (тобто банк). Інша сторона виявляє волю до укладення цього договору лише на стадії висловлення власної волі шляхом прийняття умов такого договору в цілому. Проте не повинно виникати сумнівів у тому, чи дійсно та які саме умови, викладені у формулярі або іншій стандартній формі, приймає позичальник.

У ситуації, коли є сумніви у тому, чи прийняті та які саме умови прийнято позичальником, умови не можуть вважатися такими, що прийняті ним в цілому.

Конструкція договору приєднання, викладена у частині першій статті 634 ЦК України, полягає не у тому, що позичальник зобов`язаний самостійно ознайомитися з умовами і правилами надання послуг, пропонованими однією стороною, а у тому, що він може лише до них приєднатися, не маючи можливості обговорювати умови договору приєднання, пропонуючи свої зміни, тощо. Проте сама воля позичальника на приєднання до певних умов такого договору, має бути однозначною та свідчити про певне її спрямування на досягнення згоди саме на певних умовах, запропонованих банком.

У законі як загальне правило визначено, що договір приєднання має викладатися на формулярі або іншій стандартній формі, яка має засвідчувати усі прийняті споживачем умови такого договору.

За змістом статті 1056-1 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 22 листопада 2011 року (б/н) відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, а також відсутній визначений договором розмір процентів за користування кредитом.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив, зокрема, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

При цьому під час звернення до суду позивачем долучено до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг, які не містять підпису позичальника, у яких передбачено, що клієнт зобов`язується погашати заборгованість за кредитом, сплатити нараховані за весь період користування кредитом відсотки, винагороду та неустойку (штраф, пеню).

Аналізуючи зміст наданих Умов, Верховний Суд визнає неможливим встановити момент набрання ними чинності та орган управління юридичною особою, уповноважений приймати та затверджувати зазначений локальний нормативний акт, що унеможливлює з`ясувати, чи діяли Умови та у якій саме редакції на момент укладання кредитного договору, з огляду на відсутність відомостей про те, з якими саме Умовами ознайомлена та погодилася відповідач.

Водночас матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та правил надання банківських послуг розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», а також те, що зазначені документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила кредитування, і що не спростовано позивачем під час розгляду справи, яка переглядається.

У справі, що переглядається, також неможливо застосувати до спірних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача ( www.privatbank.ua ) неодноразово змінювалися самим банком у період з часу виникнення спірних правовідносин (22 листопада 2011 року) до моменту звернення до суду із позовом (14 лютого 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг, відсутність у

анкеті-заяві домовленості сторін про збільшення розміру відсотків за користування кредитними коштами, штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують наведених обставин.

Відповідно до частини четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що відповідає встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» Умови та правила, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у справі, що переглядається, в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, (провадження № 14-131цс19).

Зважаючи на наведене, Верховний Суд вважає, що витяг з Умов та правил, що розміщені на сайті: www.privatbank.ua та наявні у матеріалах цієї справи, не містять підпису відповідача, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 22 листопада 2011 року шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, збільшення відсоткової ставки, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

При цьому у частині стягнення суми кредиту Верховний Суд врахував, що відповідач у запереченнях проти позову визнала, що отримала кредит у розмірі 6 992, 23 грн, чим підтвердила виникнення між нею та банком кредитних правовідносин, а у частині стягнутих апеляційним судом процентів рішення суду не оскаржувала, касаційна скарга у цій частині доводів не містить, а тому Верховним Судом рішення апеляційного суду у зазначеній частині не переглядалося.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд перевірив законність та обґрунтованість рішення апеляційного суду в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив висновок, що оскаржуване судове рішення в цілому відповідає вимогам законності та обґрунтованості, визначеним статтею 213 ЦПК України 2004 року, а отже, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін. Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Черкаської області від 14 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

reyestr.court.gov.ua/Review/86717877

Подробнее...