Постанова

Іменем України

04 грудня 2019 року

м. Київ

справа №127/9042/17

провадження № 61- 31547св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого: Сімоненко В.М.,

суддів -Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Мартєва С. Ю., Штелик С.П.,

часники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Вінницької області від 04 жовтня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів Рибчинського В.П., Голоти Л.О., Шемети Л.О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог послався на те, що відповідно до укладеної Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт №б/н від 18 вересня 2012 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 6079, 97 гривень у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана Генеральна угода разом з запропонованими ПАТ КБ «Приватбанк» Умовами та правилами, Тарифами складають між ним та Банком Кредитний договір в розумінні ч. 1 ст. 634 ЦК України.

Свої зобов`язання за Договором та Угодою ПАТ КБ «Приватбанк» виконав в повному обсязі та надав ОСОБА_1 кредит у розмірі, встановленому договором.

ОСОБА_1 своєчасно не надав Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом та відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору, в зв`язку із чим станом на 05 квітня 2017 року має заборгованість перед Банком в розмірі 12198,92 гривень.

Позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 18 вересня 2012 року в розмірі 12198,92 грн., яка складається з: 3997,18 грн. - заборгованість за кредитом; 1732.45 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 4743,79 грн. - заборгованості за пенею та комісією; 1725,50 грн. - штраф відповідно до п.2.2 Генеральної угоди, а також судовий збір.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 30 серпня 2017 року відмовлено в задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було доведено факту наявності між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 договірних відносин з приводу отримання відповідачем від банку кредитних коштів, оскільки генеральна угода про реструктуризацію заборгованості та приєднання до умов та правил продукту кредиту б/н від 18 вересня 2012 року являється похідним правочином від кредитного договору та була укладена з метою врегулювання взаємовідносин між банком та позичальником. В зв`язку з тим, що представником позивача не надано кредитного договору №SAMDN40000016090501 від 14 вересня 2007 року, а також будь-яких інших належних доказів отримання відповідачем грошових коштів, тому відсутність даного договору не дає ПАТ КБ «Приватбанк» права на нарахування та стягнення з відповідача будь-яких грошових коштів, штрафних санкцій, розмір яких не було погоджено сторонами.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 04 жовтня 2017 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 серпня 2017 року скасовано.

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за генеральною угодою про реструктуризацію заборгованості та приєднання до правил та умов про надання продукту кредитних карт б/н від 18 вересня 2012 року, яка виникла станом на 05 квітня 2017 року в розмірі 12198 (дванадцять тисяч сто дев`яносто вісім) гривень 92 коп., яка складається: 3997.18 грн. - заборгованість за кредитом; 1732.45 грн. - заборгованість по процентам; 4743.79 грн. - заборгованість за пеню; 1725.50 грн. - штраф.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що отримання грошових коштів та наявність непогашеної заборгованості перед Банком ОСОБА_1 не спростував.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Скаржник просив суд оскаржувані судові рішення скасувати, а справу передати на новий судовий розгляд .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Вінницької області від 04 жовтня 2017 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 127/9042/17 з Вінницького міського суду Вінницької області.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У січні 2018 року справу № 127/9042/17 передано до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог, Банк просив суд стягнути кредитну заборгованість за кредитним договором б/н від 21 квітня 2011 року, а суд стягнув кредитну заборгованість за генеральною угодою про реструктуризацію заборгованості.

Судом було залишено поза увагою те, що позивачем не надано доказів отримання ОСОБА_1 кредитних коштів від ПАТ КБ «Приватбанк».

Суд не надав оцінку тому, що ОСОБА_1 не підписував Генеральну угоду.

Окрім того, Генеральна угода, як в ній зазначено, укладається з метою створення сприятливих умов для виконання позичальником зобов`язань по кредитному договору № SAMDN400000609050 від 14 вересня 2007 року, однак копію даного договору суду надано не було.

Таким чином, між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 відсутні кредитно-договірні відносини, а тому позовні вимоги є безпідставними.

Суд не звернув увагу на пропуск строку позовної давності та на безпідставність нарахування пені та комісії.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір шляхом підписання Заяви-анкети від 27 вересня 2007 року відповідно до якого було надано кредит в розмірі 500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки ( а.с.5).

Вказана Заява-анкета містить текст за змістом якого особа, що її заповнює дає згоду, що вказана Заява-анкета разом з пам`яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають договір надання банківських послуг.

В зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 обов`язків покладених на нього кредитним договором, 18 вересня 2012 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до умов та правил продукту кредиту б/н, з метою створення сприятливих умов для виконання ОСОБА_1 обов`язків за кредитним договором (а.с.6).

Вказаний договір був підписаний ОСОБА_1 , що підтверджується його підписом та свідчить про його згоду на те, що підписана Генеральна угода про реструктуризацію заборгованості є приєднанням до Умов та правил надання продукту кредитних карт», які викладені на банківському сайті і складає між банком та ним договір приєднання.

Відповідно до п.2.1 Генеральної угоди банк надає ОСОБА_1 строковий кредит в розмірі 6079.98 грн на строк 12 місяців, а саме з 18 вересня 2012 року по 30 вересня 2013 року, шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну карту НОМЕР_1 на споживчі цілі в сумі 6079,98 грн, в обмін на обов`язок ОСОБА_1 повернути кредит, сплати відсотки в розмірі 0,0833% на місяць на суму заборгованості. Сплата заборгованості проводиться починаючи з «1» по «25» число кожного місяця (щомісячним платежем) в сумі 534,91 грн. Дата останньої сплати заборгованості повинна бути не пізніше 30 вересня 2013 року.

Згідно п. 2.2 Генеральної угоди сторони погодили, що заборгованість по кредиту починаючи з 32 дня, вважається простроченею. У разі прострочення ОСОБА_1 сплачує Банку штраф в сумі 1725,5 грн.

Із письмового розрахунку заборгованості позичальника по кредиту вбачається, що взяті на себе зобов`язання по кредитному договору відповідачем належним чином не виконувались, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 12198,92 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом 3997,18 грн, заборгованості по процентах за користування кредитом 1732,45 грн, заборгованості по пені та комісії 4743,79 грн, штрафу 1725,50 грн (а.с.4).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позовних вимог суд апеляційної інстанції виходив з того, що отримання грошових коштів та наявність непогашеної заборгованості перед Банком ОСОБА_1 не спростував.

Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що Заява-анкета від 27 вересня 2007 року, підписана ОСОБА_1 разом з пам`яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають договір надання банківських послуг а у зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 обов`язків покладених на нього вказаним кредитним договором, 18 вересня 2012 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до умов та правил продукту, з метою створення сприятливих умов для виконання ОСОБА_1 обов`язків за кредитним договором.

Суд апеляційної інстанції також прийшов до висновку, що Генеральна угода про реструктуризацію заборгованості є приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт, які викладені на банківському сайті і складає між банком та ним договір приєднання у розумінні ч. 1 ст. 634 ЦК України.

Таким чином, Генеральна угода про реструктуризацію заборгованості від 18 вересня 2012 року є самостійним зобов`язанням між сторонами, обов`язок виконання якого передбачений статтями 526, 1049 ЦК України.

Однак, судом апеляційної інстанції не було прийнято до уваги те, що Генеральна угода про реструктуризацію заборгованості та приєднанням до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 18 вересня 2012 року була укладено між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 з метою створення сприятливих умов для виконання позичальником зобов`язань по кредитному договору № SAMDN400000609050 від 14 вересня 2007 року, а не кредитним договором б/н від 27 вересня 2007 року, тому суд апеляційної інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що вказано Генеральна угода пов`язана з кредитним договором б/н від 27 вересня 2007 року.

Матеріали справи не містять копії кредитного договору № SAMDN400000609050 від 14 вересня 2007 року.

Проте, вказане порушення суду апеляційної інстанції не впливає на можливість Банку захистити порушені права невиконанням ОСОБА_1 умов Генеральної угоди, яка є самостійним зобов`язанням, хоч і похідним від кредитного договору № SAMDN400000609050 від 14 вересня 2007 року.

Таким чином, доводи касаційної скарги відносно того, що Генеральна угода, як в ній зазначено, укладається з метою створення сприятливих умов для виконання позичальником зобов`язань по кредитному договору № SAMDN400000609050 від 14 вересня 2007 року, однак копію даного договору суду надано не було не заслуговують на увагу, оскільки відсутність копії вказаного договору не впливає на розгляд справи по суті, оскільки Генеральна угода є самостійним зобов`язанням між сторонами, направленим на реструктуризацію фіксованої суми заборгованості за кредитним договором № SAMDN400000609050 від 14 вересня 2007 року, виконання якої передбачено ст. 526, 1049 ЦК України.

Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги про те, що між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 відсутні кредитно-договірні відносини, а тому позовні вимоги є безпідставними не заслуговують на увагу.

Доводи касаційної скарги відносно того, що суд не надав оцінку тому, що ОСОБА_1 не підписував Генеральну угоду не заслуговують на увагу, оскільки матеріали справи, в супереч статті 60 ЦПК України ( в редакції діючій до 15 грудня 2017 року), не містять доказів наданих відповідачем судам у спростування даного твердження, а також відповідачем не було заявлено клопотання про проведення судової експертизи з приводу цього питання, а тому таке твердження ОСОБА_1 є припущенням, а доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Доводи касаційної скарги відносно того, що судом було залишено поза увагою те, що позивачем не надано доказів отримання ОСОБА_1 кредитних коштів від ПАТ КБ «Приватбанк» не заслуговують на увагу, оскільки як вбачається з розрахунку заборгованості, після підписання Генеральної угоди, ОСОБА_1 здійснював погашення заборгованості за вказаним договором, чим підтверджувала та розуміла свої зобов`язання перед банком.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що права кредитора за Генеральною. угодою про реструктуризацію заборгованості від 18 вересня 2012 року порушені невиконанням позичальником умов угоди, а тому порушені права ПАТ КБ «Приватбанк» підлягають судовому захисту.

Проте, колегія суддів вважає доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на пропуск Банком позовної давності для звернення з відповідним позовом до суду такими, що заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Так, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).


За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до п.2.1 Генеральної угоди банк надає ОСОБА_1 строковий кредит в розмірі 6079,98 грн на строк 12 місяців, а саме з 18 вересня 2012 року по 30 вересня 2013 року, шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну карту НОМЕР_1 на споживчі цілі в сумі 6079,98 грн, в обмін на обов`язок ОСОБА_1 повернути кредит, сплати відсотки в розмірі 0,0833% на місяць на суму заборгованості. Сплата заборгованості проводиться починаючи з «1» по «25» число кожного місяця (щомісячним платежем) в сумі 534,91 грн. Дата останньої сплати заборгованості повинна бути не пізніше 30 вересня 2013 року.

Звертаючись до суду з позовом Банк також в обґрунтування того, що ним не порушено позовну давність, посилався на п. 1.1.7.3 Умов та Правил банківських послуг, які є невід`ємною частиною Кредитного договору, яким встановлено строк позовної давності у 50 років.

Однак, колегія суддів вважає, що дане посилання Банку не заслуговує на увагу та не підтверджує наявність збільшеної позовної давності за спірною Генеральною угодою, з огляду на наступне.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Витягом з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.3)

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості про приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт.

У Генеральній угоді про реструктуризацію заборгованості від 18 вересня 2012 року посилання на домовленість сторін щодо збільшення строку давності відсутнє. В матеріалах справи відсутній і окремий договір про збільшення строку давності.

Колегія суддів вважає, що Умови, які знаходяться в матеріалах справи, не містять підпису відповідача, у Генеральній угоді відсутнє посилання на збільшення строку давності, а тому відсутні підстави вважати, що сторони збільшили позовну давність за вимогами про стягнення кредитної заборгованості до п`ятдесяти років.

Крім того, колегія суддів вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, затверджених наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови, зокрема про збільшення позовної давності, прямо не передбачені в Генеральній угоді, яка безпосередньо підписана ОСОБА_1 .

До аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 202/26885/13-ц та у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

Таким чином до спірних правовідносин слід застосовувати загальний строк позовної давності у три роки.

Так, обумовлений сторонами строк дії Генеральної угоди припинився 01 жовтня 2013 року, а з позовом до суду ПАТ КБ «Приватбанк» звернулось 27 квітня 2017 року, через три роки і сім місяців, тобто після спливу строку, на який надавався кредит та сплати всіх платежів за ним.

ОСОБА_1 заявляв клопотання суду першої та апеляційної інстанцій про застосування наслідків спливу позовної давності.

Суд апеляційної інстанції , дійшовши до правильного висновку про наявність порушеного права позивача, взагалі не надав оцінку факту пропуску позивачем позовної давності, в результаті чого помилково прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

В касаційній скарзі ОСОБА_1 просив суд скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Проте, колегія суддів не може залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що у позові слід відмовити через безпідставність.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційних скарг

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Колегія суддів вважає за необхідне відповідно до статті 400 ЦПК України вийти за межі вимог касаційної скарги та скасувати рішення Апеляційного суду Вінницької області від 04 жовтня 2017 року, а також скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 серпня 2017 року, як такі що ухвалені з порушенням норм матеріального права та ухвалити нове судове рішення по справі про відмову у задоволенні позовних вимог через пропуск позовної давності зі зверненням ПАТ КБ «Приватбанк» з даним позовом.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Колегія суддів вважає, що з ПАТ КБ «Приватбанк» підлягає стягненню на користь ОСОБА_2 понесений ним судовий збір при зверненні до суду з касаційною скаргою у розмірі 1920 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 серпня 2017 року та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 04 жовтня 2017 року- скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1920 ( одна тисяча дев`ятсот двадцять) гривень.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

reyestr.court.gov.ua/Review/86241183

Подробнее...