Присоединяйтесь!

Присоединяйтесь к нашей социальной сети Антиколлектор Украина!

Группа «Приват» имеет неофициальный характер и использует непрозрачные схемы связей, что затрудняет оценку бизнес-активов Коломойского. Коломойский отрицает сам факт существования группы «Приват», называя её «фантомом» и «журналистским термином». Тем не менее, бизнес-аналитики полагают, что «в группу „Приват“ напрямую или опосредованно входит более 100 предприятий на Украине и мире.

АБ «Приватинвест»;
АО «Таобанк»;
ВАТТ Завод «Красная гвардия»;
ВАТТ НПЗ «Нефтехимик-Прикарпатье»;
ВАТТ НПК «Галиция»;
ОАО «ДнепрАзот»;
ЗАО «Авіас плюс»;
ЗАО «Эрлан»;
ЗАО «Запорожский масложиркомбинат»;
ЗАО «Ильичёвский топливный терминал»;
ЗАО КБ «ПриватБанк»;
ЗАО «Львовский жирокомбинат»;
ЗАО МКБ «Москомприватбанк»
ЗАО «Орлан-Бевериджиз»;
ЗАО «Приват-интертрейдинг»;
ЗАО «Приват-онлайн»;
ЗАО "СП «Комсомольская правда»;
ЗАО Страховая компания «Ингосстрах»;
ЗАО «Телесистемы Украины»;
ЗАО ФК «Днепр-96»;
ЗАО «Харьковский жировой комбинат»;
ОАО «Авиакомпания „Кировоградские авиалинии“»;
ОАО «Антарктика» (в том числе Ильичёвский морской рыбный порт)
ОАО «Днепрвагонмаш»;
ОАО «Днепрнефтепродукт».
ОАО «Днепропетровский металлургический завод им. Коминтерна»;
ОАО «Днепрспецстрой»;
ОАО «Эксимнефтепродукт»;
ОАО «Жидачёвский целлюлозно-бумажный комбинат»;
ОАО «Житомирнефтепродукт»;
ОАО «Запорожский ферросплавный завод»;
ОАО «Запорожьенефтепродукт»;
ОАО «Измаильский целлюлозно-картонный комбинат»;
ОАО «Киевгорнефтепродукт»;
ОАО «Киеврезина»;
ОАО «Кировограднефтепродукт»;
ОАО ПАО «Евраз-ДМЗ им. Петровского» (ранее «Коксохимический завод „Днепрококс“»);
ОАО «Кременчугнефтепродуктсервс»;
ОАО «Криворожский железорудный комбинат»;
ОАО «Марганецкий горно-обогатительный комбинат»;
ОАО «Нефть-юг»;
ОАО «Николаевнефтепродукт»;
ОАО «Никопольский завод ферросплавов»;
ОАО «Одессанефтепродукт»;
ОАО «Одесский завод сельскохозяйственного машиностроения»;
ОАО «Орджоникидзевский горно-обогатительный комбинат»;
ОАО ПКФ «Хмельницкнефтепродукт»;
ОАО «Приват-Холдинг»;
ОАО «Проектно-поисковый институт „Южмедбиосинтез“»;
ОАО «Севнефтепродукт-сервис»;
ОАО «Стахановский завод ферросплавов»;
ОАО «Сумынефтепродукт»;
ОАО «Укрнефть»;
ОАО «УКРНИИИНЖПРОЕКТ»;
ОАО «Укрхимэнерго»;
ОАО «Черниговнефтепродукт»
ОАО «Черновцынефтепродукт»;
ООО «Авангардбуд»;
ООО «Авиас»;
ООО «Агропромтехнология»;
ООО «АЕФ»;
ООО «Алапаевский металлургический завод»;
ООО «Альфа-нефть»;
ООО «Архон»;
ООО «Безопасность. Охрана. Гарантия»;
ООО «Биотрейд»;
ООО «Бюро кредитных историй Украины»;
ООО «Вард»;
ООО «Велтекс»;
ООО «Виалинт»;
ООО «Витязь»;
ООО ГИК «Бизнес-Инвест»;
ООО ГИК «Бизнес-инвест»;
ООО ГИК «Славутич-Капитал»;
ООО «Городской информационный расчётный центр»;
ООО «Эквила»;
ООО «Индеко»;
ООО «Инком-2001»;
ООО «Кадровое агентство „Альтернатива“»;
ООО «Компания „Энергоальянс“»;
ООО «Концерн „Основа“»;
ООО «Корсан»;
ООО «Линея-С»;
ООО «Лорант»;
ООО «Мелонин»;
ООО «Металлотехника»;
ООО «Мобильные платежи Украины»;
ООО НВП «Консист»;
ООО «Одеснефтепродуктсервис»;
ООО «ПБ-консалтинг»;
ООО «Первое украинское бюро кредитных историй»;
ООО «Поул-Позишн»;
ООО «Прадо»;
ООО «Приват Комплект»;
ООО «Приватсервис»;
ООО «Приват Сервис Центр»,
ООО «Приват-Сток-Сервис»;
ООО «Приват-Фарм»,Днепропетровск;
ООО «Приват-Такси»,Днепропетровск;
ООО «Проминмет»;
ООО «Ривалион»;
ООО «Ритм 120»;
ООО «Сентоза»;
ООО Солм ЛТД:
ООО «Сонго»;
ООО СП «Энеко»;
ООО «Спецтехмаш»;
ООО СП «Химпром»;
ООО СП CST-invest;
ООО «Строительно-промышленная компания „Приват-инвестор“»;
ООО «Технология»;
ООО "Торговый дом «Приват»;
ООО ТРК «Приват-ТВ-Днепр»;
ООО «Украинские лотереи»;
ООО «Украинское бюро кредитных историй»;
ООО «Укрфондинвест»;
ООО «Ферона»;
ООО «ФК Гамбит»;
ООО «Ченел-люкс»;
ООО «Юникс»;
ООО «Юридическая фирма „А-Лекс“;
Afina Investments Ltd;
Alan Investments S.A.;
Albroath International Corp;
Alexton Holdings Limited;
Allstream Ventures Ltd;
Almanzar Holdings Limited;
Almas Limited;
Athina Investments Ltd;
Atra Inc.;
Aulbrey Alliance S.A.;
Ballioti Enterprises LTD
Barat Enterprises S.A.;
Barrington Industries Ltd.;
BigOptima Limited;
Bishop Invest & Finance Inc;
Blue Island Group limited;
Brotstone Ltd;
Burrard Financial Corp.;
Clanton Consultings Limited;
Claresholm Marketing Ltd;
Clemente Enterprises Limited;
Clenton Consulting Limited;
Copland Industries S.A.»
Daytripper LCC;
Directfield Ltd.;
Duvall Limited;
Edgar Alstorm Holdings S.A.;
EVRAZ plc.[103]
Evraz Group SA (Люксембург)[104]
Express Times Limited;
Exseed Investments Limited;
Feral СА;
Flink Investments S.A.;
Garelio Trading Limited;
Gehold S.A.;
Geveld Holdings ІNC.
Glos Trading Ltd;
Grinton Management Limited;
Hayden trading Inc.;
Highlanders Alloys LLC;
Highlanders Alloys LLC;
Hovand Corp;
Inofos Management Limited;
Jarwin trade & finance copr.;
Koresta Investments Ltd;
Kreontas Commercial Ltd;
Kronstaf Management S.A.;
Lanebrook Ltd (Кипр);
Malton Industries Corp;
Margaroza Commercial Limited
Matrimax Limited;
Melchet Invest limited;
Mildenhall Limited;
Mint Data Holdings Limited;
Mortondale Assets Limited;
Naxten, Inc;
Newell Industries Ltd;
Newton Capital Enterprises Inc.;
Occidetal Management Co Ltd.;
Oi S.A.
Olbi Production Ltd;
Palmary Enterprises Limited;
Paritate Banka, AS;
Pontadel Limited;
Portial Trading Limited;
Posner Trading Limited;
Preskona Management Limited;
PrivatBank, AS (Латвия);[105]
PrivatBank Sucursal em Portugal, AS (Португалия);
ТаоПриватБанк (Грузия)[106]
Profetis Enterprises Limited;
Rafels Ltd.;
Ravenscroft Holdings Limited;
Rosstock U.K. Limited;
Seiba Limited;
Sepyltura Holdings Limited;
Soltex Limited;
Stalmag sp z.o.o. г.;
Starmill Limited;
S.T.C. Limited;
St. John Trading;
Sturlak Investments Limited;
Tapesta Limited;
Torbock Holdings Limited;
Transeurope Trade & Inv. Corp. Ltd;
Trekin Investments Limited;
Ulricһ Limited;
Varkedge Limited;
Verblud Traders and Consultants Ltd.;
Victorex Limited;
Wadless Holdings Limited
Walltron Limited;
Wisewood Holdings Ltd;



Подробнее...

В Україні відповідно до Конституції запро- ваджено апеляційне та касаційне оскаржен- ня судових рішень.

АПЕЛЯЦІЙНЕ ОСКАРЖЕННЯ
ХТО МАЄ ПРАВО НА ОСКАРЖЕННЯ?
За загальним правилом, оскаржити рішення суду в апеляційному порядку може особа, яка брала участь у справі або яка не брала участі у справі, якщо судове рішення безпосередньо зачіпає її права, свободи, інтер- еси чи обов’язки.

ЯК ПОДАТИ АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ?
Апеляційна скарга подається до апеляційного суду че- рез суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Суд першої інстанції на наступний день після закінчення строку для подання апеляційної скарги надсилає її разом зі справою до апеляційного суду. Апеляційні скарги, що надійшли після цього, не піз- ніше наступного робочого дня після їхнього надходжен- ня направляються до апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається про- тягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, мо- жуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п’яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протя- гом п’яти днів з дня отримання копії ухвали.
Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка її подала, не зна- йде підстав для поновлення строку, про що постановля- ється ухвала.

Апеляційна скарга подається у письмовій формі. В апе- ляційній скарзі мають бути зазначені:
• найменування суду, до якого подається скарга;
• ім’я (найменування) особи, яка подає скаргу, її місце проживання або місцезнаходження;
• ім’я (найменування) осіб, які беруть участь у спра- ві, їх місце проживання або місцезнаходження;
• рішення або ухвала, що оскаржуються;
• в чому полягає незаконність і (або) необґрунтова- ність рішення або ухвали;
• нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, об- ґрунтування поважності причин неподання дока- зів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції;
• клопотання особи, яка подала скаргу;
• перелік документів та інших матеріалів, що до- даються.
Апеляційна скарга підписується особою, яка її подає, або представником такої особи. До апеляційної скар- ги, поданої представником, має бути додана довіре- ність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо ці документи раніше не подавалися.
До апеляційної скарги додаються копії скарги та дода- них письмових матеріалів відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Подайте апеляційну скаргу до суду одним з таких спо- собів:
• надішліть скаргу поштою рекомендованим цінним (з описом вкладення) листом з повідомленням про вручення;
УВАГА! У разі надіслання скарги поштою, датою її подання вважається дата передачі скарги до по- штового відділення.
• подайте скаргу безпосередньо до канцелярії суду, при цьому, за Вашим бажанням, працівник суду повинен на другому (Вашому) примірнику скарги поставити відмітку про її отримання судом.

При собі необхідно мати паспорт або інший до- кумент, що посвідчує Вашу особу, та довіреність, якщо Ви є представником сторони в процесі.


КАСАЦІЙНЕ ОСКАРЖЕННЯ

Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кри- мінальних справ розглядає справи відповідної судової юрисдикції в касаційному порядку згідно з процесуаль- ним законом.
Касаційна скарга подається безпосередньо до цього суду, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу, який перевіряє її відповід- ність вимогам закону.
Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням (ухва- лою) апеляційного суду. У разі пропущення строку з причин, визнаних поважними, суддя касаційної ін- станції за заявою особи, яка подала скаргу, може поновити цей строк.
Касаційна скарга, подана після закінчення строку на касаційне оскарження, повертається особі, яка її по- дала, якщо вона не порушує питання про поновлення цього строку, а також коли у поновленні строку відмов- лено.
Питання про поновлення строку на касаційне оскар- ження і про повернення касаційної скарги вирішується суддею-доповідачем, про що постановляється відповідна ухвала.
Касаційна скарга подається у письмовій формі. У каса- ційній скарзі повинно бути зазначено:
• найменування суду, до якого подається скарга;
• ім’я (найменування) особи, яка подає скаргу, її місце проживання або місцезнаходження;
• ім’я (найменування) осіб, які беруть участь у спра- ві, їх місце проживання або місцезнаходження;
• рішення (ухвала), що оскаржується;
• в чому полягає неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права;
• клопотання особи, яка подає скаргу;
• перелік письмових матеріалів, що додаються до скарги.
Касаційна скарга підписується особою, яка подає скар- гу, або її представником.
До касаційної скарги, поданої представником, по- винна бути додана довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника.
До касаційної скарги додаються копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, а також копії оскаржуваних рішень (ухвал) судів першої та апеляційної інстанцій.
У суді функціонує автоматизована система докумен- тообігу суду, що забезпечує: об’єктивний та неуперед- жений розподіл справ між суддями з додержанням принципів черговості та рівної кількості справ для кожного судді; надання фізичним та юридичним особам інформації про стан розгляду справ, у яких вони беруть участь.

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ переглядає судові рішен- ня у цивільних справах виключно з підстав і в поряд- ку, встановлених ЦПК України.
Заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана до Верховного суду України виключ- но з підстав:
• неоднакового застосування судом (судами) ка- саційної інстанції одних і тих самих норм матері- ального права, що потягло ухвалення різних за змістом рішень у подібних правовідносинах;
• встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішен- ні справи судом.





court.gov.ua/userfiles/05_web.pdf

Подробнее...

Почему то сложилось так, что у большинства заемщиков пользуется авторитетом Украинское бюро кредитных историй или сокращенно УБКИ. Скорее всего люди считают что это государственная организация, из за громкого названия: Украинское бюро кредитных историй.

Государственная регистрация «Украинское бюро кредитных историй» была произведена 6 июня 2005 года. УБКИ было основано «ПриватБанком» совместно с Кипрской компанией «БикОптима Лимитед»


По сути, УБКИ это обычный коммерческий продукт. Украинское бюро кредитных историй является обществом с ограниченной ответственностью. В реестре юридических лиц Украины имеет виды деятельности: "КВЕД 82.91" и "КВЕД 63.11".

КВЕД 82.91 - Деятельность агентств по взиманию платежей и бюро кредитных историй

Этот класс включает:
взимания платежей по требованиям или денежных переводов в пользу клиентов, таких как взимание счетов или долговых обязательств
деятельность по сбору информации, такой как кредитные истории и трудовые книжки в отношении физических лиц и кредитные истории в отношении предприятий, предоставление информации финансовым учреждениям, в сети розничной торговли и другим, каким бывает необходимо оценить кредитоспособность определенных физических и юридических лиц
Этот класс также включает:
деятельность коллекторских фирм (агентств)

КВЕД 63.11 - Обработка данных, размещение информации на веб-узлах и связанная с ними деятельность

Этот класс включает:
предоставление инфраструктуры для размещения (хостинга), обработки данных и связанную с этим деятельность
предоставление специализированных услуг по размещению (хостинга), такие как:
веб-хостинг
поточные услуги
предоставление пространства для размещения приложений
предоставление веб-услуг по доставке приложений
предоставление центральных ЭВМ клиентам
обработки данных:
полное обработки данных, полученных от клиента
составление специализированных отчетов на основе данных, полученных от клиента
предоставление услуг по вводу данных
Этот класс не включает:
деятельность, когда поставщик данных использует компьютер только как инструмент (классифицируют в соответствии с видом предоставляемых услуг)

Ну и конечно я не мог упустить судебную практику с УБКИ. В реестре в основном иски от заемщиков к микро кредитным организациям и банкам. Но есть и такое:





Подробнее...

Цей Закон визначає загальні організаційно-правові принципи здійснення господарської діяльності у сфері здійснення колекторської діяльності

Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Сфера дії закону

Положення цього закону поширюються на правовідносини, що виникають в процесі організації та здійснення колекторської діяльності з врегулювання простроченої заборгованості, та регулюють відносини у сфері захисту прав та законних інтересів боржників від недобросовісних дій суб’єктів колекторської діяльності.

Стаття 2. Визначення термінів

1. У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
боржник – фізична особа (в тому числі фізична особа – підприємець) або юридична особа, яка має зобов’язання зі сплати грошового зобов’язання або майновий поручитель за таким зобов’язанням. До боржників в тому числі відносяться особи, які відповідно до чинного законодавства України мають зобов’язання із погашення заборгованості солідарно або субсидіарно із боржником; боржниками визнаються також фізичні особи (в тому числі фізичні особи – підприємці) або юридичні особи - поручителі, заставодавці (іпотекодавці), інші фізичні особи або юридичні особи, які зобов’язані разом з боржником виконати його обов‘язок перед кредитором;
колекторська діяльність – професійна діяльність з врегулювання простроченої заборгованості, що здійснюється суб’єктами врегулювання такої заборгованості, визнаними такими відповідно до цього Закону, спрямована на добровільне погашення боржником на користь кредитора простроченої заборгованості за грошовими зобов’язаннями шляхом усної, письмової взаємодії з ним, його представником (представниками) (в тому числі з використанням електронного чи іншого технічного засобу зв‘язку, проведення телефонних переговорів з боржником, надсилання письмових повідомлень боржнику, у тому числі в рамках обов'язкового досудового порядку врегулювання спору, повідомлення боржника про наявність заборгованості за допомогою автоінформатора) тощо;
кредитор – фізична або юридична особа, яка має оформлені у встановленому порядку та документально підтвердженні вимоги до боржника щодо його грошового зобов’язання;
прострочена заборгованість – не виконане у визначений строк грошове зобов’язання боржника по сплаті грошових коштів, яке виникло на підставі договору та/або з інших підстав, передбачених законодавством України, та має бути виконане на підставі відповідних правочинів та норм чинного законодавства України. Така грошова заборгованість може включати, як суму основної заборгованості, так і інші складові заборгованості такі як проценти за користування наданими коштами, неустойка, штраф, пеня, збитки, інші штрафні санкції та виплати на користь кредитора;
суб’єкт колекторської діяльності – суб'єкт господарювання будь-якої форми власності, створений та зареєстрований на території України, що здійснює колекторську діяльність на підставі отриманої у встановленому порядку ліцензії.
Стаття 3. Державне регулювання у сфері колекторської діяльності
1. Органами державного регулювання у сфері колекторської діяльності є Кабінет Міністрів України, а також центральний орган виконавчої влади у сфері колекторської діяльності.
2. Державне регулювання у сфері колекторської діяльності здійснюється зазначеними органами відповідно до вимог цього Закону, Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" та інших законодавчих актів.
3. Центральний орган виконавчої влади у сфері колекторської діяльності:
1) формує та реалізує державну правову політику у сфері організації здійснення колекторської діяльності;
2) затверджує відповідно до вимог цього Закону власні нормативно-правові акти та рекомендації щодо колекторської діяльності, включаючи ліцензійні умови провадження колекторської діяльності та порядок контролю за додержанням ліцензійних умов провадження колекторської діяльності;
3) встановлює форму та порядок подання суб’єктами колекторської діяльності інформації про здійснення ними діяльності;
4) видає та переоформляє ліцензії на здійснення колекторської діяльності, видає дублікати таких ліцензій та приймає рішення про визнання їх недійсними;
5) здійснює у межах своєї компетенції контроль за додержанням суб'єктами колекторської діяльності ліцензійних умов шляхом проведення планових та позапланових перевірок;
6) приймає рішення про усунення недоліків, анулювання ліцензії на колекторську діяльність;
7) вносить до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомості про ліцензування господарської діяльності суб’єкта колекторської діяльності.
8) здійснює інші повноваження, передбачені цим та іншими законами.


РОЗДІЛ ІІ
ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ ДО ДІЯЛЬНОСТІ СУБ’ЄКТА
КОЛЕКТОРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Стаття 4. Ліцензування колекторської діяльності
1. Ліцензування колекторської діяльності здійснюється у порядку, визначеному Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
2. У разі анулювання ліцензії суб'єкта колекторської діяльності з підстав, передбачених пунктами четвертим - восьмим частини п'ятої статті 7 цього Закону, видача нової ліцензії цьому суб'єкту, створеним ним або його засновником (засновниками) новим суб'єктам господарювання допускається не раніше ніж через рік з дня анулювання ліцензії.
3. До заяви про видачу ліцензії на колекторську діяльність додаються документи, що підтверджують відповідність встановленим умовам залучення та відсутність обмежень щодо працівників, задіяних у взаємодії з боржником, його представником (представниками).
4. Рішення про усунення суб'єктом колекторської діяльності недоліків, виявлених під час здійснення державного нагляду (контролю), приймається центральним органом виконавчої влади у сфері колекторської діяльності з підстав порушення вимог цього Закону щодо:
1) умов залучення громадян до колекторської діяльності та/або порядку підготовки та перепідготовки персоналу суб'єкту колекторської діяльності, що здійснюють взаємодію з боржником, його представником (представниками);
2) укладення договорів про здійснення колекторської діяльності.
5. Підставами для анулювання ліцензії на колекторську діяльність є:
1) заява ліцензіата про анулювання ліцензії;
2) припинення юридичної особи (злиття, приєднання, поділ, перетворення або ліквідація);
3) смерть фізичної особи - підприємця;
4) акт про виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих суб'єктом господарювання для одержання ліцензії;
5) акт про встановлення факту передачі ліцензії або її копії іншій юридичній або фізичній особі для провадження господарської діяльності;
6) акт про відмову ліцензіата від проведення перевірки органом ліцензування або спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування;
7) акт про невиконання суб'єктом колекторської діяльності рішення щодо усунення недоліків;
8) акт про недотримання суб'єктом колекторської діяльності частини першої, пунктів 1,2,3,6,10 частини другої, частини третьої статті 7 цього Закону.

Стаття 5. Вимоги до найменування суб’єкта колекторської діяльності
1. Назва суб’єкта колекторської діяльності повинна обов’язково містити слова «суб’єкт колекторської діяльності».
2. Суб’єкт господарської діяльності не може використовувати у своїй назві слова «суб’єкт колекторської діяльності», його аналоги або похідні, використовувати у рекламі або іншій діяльності українською або іноземною мовами слова «суб’єкт колекторської діяльності» його аналоги або похідні, включати у текст реклами діяльності такого суб’єкта господарської діяльності інформацію про надання ним професійних послуг шляхом забезпечення усунення боржниками їх заборгованості перед кредиторами, у разі якщо такий суб’єкт не має ліцензії на право провадження колекторської діяльності.
3. Не допускається використання суб’єктами господарської діяльності, які не мають ліцензії на право провадження колекторської діяльності, найменувань, що можуть призвести до помилки у сприйнятті їх споживачами як суб’єктів, які надають послуги у сфері колекторської діяльності.

Стаття 6. Страхування цивільно-правової відповідальності суб’єкта колекторської діяльності
1. Суб’єкт колекторської діяльності зобов’язаний до початку здійснення діяльності застрахувати свою цивільно-правову відповідальність перед третіми особами.
2. Суб’єкт колекторської діяльності зобов’язаний укласти договір страхування на новий строк не пізніш як за 10 днів до закінчення дії договору страхування.
3. Мінімальний розмір страхової суми за договором страхування цивільно-правової відповідальності, укладеним суб’єктом колекторської діяльності, має становити 10 відсотків загальної суми заборгованості за простроченими зобов’язаннями, що перебувають на виконанні у суб’єкта колекторської діяльності протягом року, але не менше 10 тисяч мінімальних розмірів заробітної плати станом на початок відповідного календарного року.
4. Суб’єкту колекторської діяльності забороняється здійснювати колекторську діяльність без чинного договору страхування цивільно-правової відповідальності перед третіми особами.


Стаття 7. Обмеження щодо колекторської діяльності
1. Забороняється колекторська діяльність з врегулювання простроченої заборгованості щодо зобов'язань, які виникли внаслідок надання житлово-комунальних послуг та інших похідних послуг, враховуючи, зокрема, неустойку (штраф, пеню), інші штрафні санкції тощо.
2. Під час організації та здійснення колекторської діяльності забороняється:
1) здійснювати дії, що посягають на права, свободи та власність фізичних осіб, а також ставлять під загрозу їх життя та здоров'я, честь, гідність і ділову репутацію, використовувати силу, насильство, погрози здійснити незаконні або неправомірні дії та/або використовувати образи особистої гідності стосовно боржника, його представника (представників) та/або членів сім’ї боржника-фізичної особи;
2) використовувати вульгарну або нецензурну лексику, фрази, що ображають особисту честь та гідність боржника (його представників), використовувати грубий тон розмови, а також вчиняти інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян, по відношенню до боржника, його представника (представників) та/або членів сім’ї боржника-фізичної особи;
3) використовувати будь-які інші засоби, які мають характер залякування;
4) умисно надавати боржнику неправдиву інформацію, що стосується простроченої заборгованості;
5) надавати неправдиву інформацію про свій статус, кваліфікацію або професійні повноваження;
6) висловлювати у будь-який спосіб погрози щодо здійснення противоправних дій, що мають на меті порушити право власності на майно боржника;
7) приймати доручення на врегулювання простроченої заборгованості в разі, якщо виконання такого доручення завадить виконанню раніше прийнятого доручення;
8) введення боржника в оману відносно розміру, характеру та підстав виникнення простроченої заборгованості;
9) надавати неправдиву інформацію стосовно наслідків, які настануть (або можуть настати) для боржника, його представника (представників) та/або членів його сім’ї у разі невиконання боржником своїх зобов’язань з виплати простроченої заборгованості, та стосовно можливості притягнення боржника до адміністративно-правової та/або кримінальної відповідальності;
10) надавати неправдиву інформацію стосовно належності кредитора, суб’єкта колекторської діяльності та/або осіб, які діють від його (їх) імені та в його (їх) інтересах, до правоохоронних органів, органів державної влади або органів місцевого самоврядування;
11) будь-яким чином взаємодіяти з боржником, його представником (представниками) та/або членами сім’ї боржника-фізичної особи, які відповідно до чинного законодавства України мають зобов’язання із погашення заборгованості солідарно або субсидіарно із боржником, у тому числі шляхом зустрічей за місцем проживання (місцем реєстрації) боржника, а також за допомогою засобів телефонного зв’язку, факсимільних, телеграфних, текстових, голосових, електронних і інших повідомлень, переданих по мережах електрозв'язку, в тому числі рухомого радіотелефонного зв'язку, у робочі дні в період з 20 години до 9 години, а також у вихідні, святкові та неробочі дні;
12) за ініціативою кредитора, суб’єкта колекторської діяльності та/або осіб, які діють від його (їх) імені та в його (їх) інтересах, будь-яким чином взаємодіяти з боржником, його представником (представниками) та/або членами сім’ї боржника-фізичної особи, які відповідно до чинного законодавства України мають зобов’язання із погашення заборгованості солідарно або субсидіарно із боржником, у тому числі шляхом зустрічей за місцем проживання (місцем реєстрації) боржника, а також за допомогою засобів телефонного зв’язку, факсимільних, телеграфних, текстових, голосових, електронних і інших повідомлень, переданих по мережах електрозв'язку, в тому числі рухомого радіотелефонного зв'язку, загальним числом більше двох разів на добу, більше чотирьох разів на тиждень, більше шістнадцяти разів на місяць;
13) приховувати інформацію про номер контактного телефону, з якого здійснюється дзвінок або надсилається повідомлення боржнику, його представнику (представникам) або про адресу електронної пошти, з якої спрямовується повідомлення, або про відправника електронного повідомлення боржнику;
14) використовувати на конвертах або повідомленнях, що направляються боржнику, його представнику (представникам) зображення, які можуть бути сприйняті як такі, що містять погрозу, а також розміщувати на конвертах або повідомленнях відомості, що прямо чи опосередковано вказують на наявність у боржника заборгованості (крім розміщення найменування суб’єкта колекторської діяльності);
15) будь-яким чином повідомляти третіх осіб про заборгованість боржника або здійснювати взаємодію з третіми особами таким чином, що останнім стане або може стати відома інформація про заборгованість боржника, крім випадків взаємодії з адвокатом або іншим представником (іншими представниками) боржника, що представляють інтереси боржника у питанні простроченої заборгованості та в інших пов’язаних з простроченням заборгованості питаннях, взаємодії з іншими особами, на повідомлення яких про заборгованість боржник у письмовому вигляді надав свою згоду, а також інших випадків, передбачених чинним законодавством України;
16) будь-яким чином взаємодіяти з роботодавцем (роботодавцями) боржника стосовно простроченої заборгованості боржника, крім випадків передбачених законодавством України;
17) контактувати з боржником за його місцем роботи (основним чи за сумісництвом), у тому числі за допомогою засобів телефонного зв’язку, включаючи направлення боржнику факсимільних, телеграфних, текстових, голосових, електронних і інших повідомлень, переданих по мережах електрозв'язку, в тому числі рухомого радіотелефонного зв'язку, за місцем його роботи;
18) вчиняти дії, що заподіюють або мають на меті заподіяти шкоду репутації, у тому числі діловій репутації, боржника та/або членів його сім’ї, крім випадків передбачених законодавством України, або погрожувати вчинити зазначені дії;
19) вимагати від членів сім’ї боржника та/або інших пов’язаних з боржником осіб прийняти на себе зобов'язання стосовно простроченої заборгованості боржника, якщо інше не передбачено договором або законом;
20) за ініціативою кредитора, суб’єкта колекторської діяльності та/або осіб, які діють від його (їх) імені та в його (їх) інтересах, будь-яким чином взаємодіяти з боржником, якщо інтереси боржника у питанні простроченої заборгованості та в інших пов’язаних з простроченням заборгованості питаннях, представляє адвокат або інший представник, за винятком випадків коли адвокат або інший представник боржника, після письмового звернення до нього кредитора, суб’єкта колекторської діяльності та/або осіб, які діють від його (їх) імені та в його (їх) інтересах, протягом двадцяти робочих днів не підтвердить факт представництва інтересів боржника;
21) будь-яким чином взаємодіяти з членами сім’ї боржника-фізичної особи (крім членів сім’ї боржника-фізичної особи, які відповідно до чинного законодавства України мають зобов’язання із погашення заборгованості солідарно або субсидіарно із боржником), у тому числі шляхом зустрічей за їх місцем проживання, а також за допомогою засобів телефонного зв’язку, факсимільних, телеграфних, текстових, голосових, електронних і інших повідомлень, переданих по мережах електрозв'язку, в тому числі рухомого радіотелефонного зв'язку.
3. Під час організації та здійснення колекторської діяльності забороняється застосовувати будь-які методи, форми і засоби впливу, у тому числі ті, можливість вчинення яких передбачена або не заборонена законом, у разі якщо боржник-фізична особа (в тому числі фізична особа – підприємець) повідомив суб’єкта колекторської діяльності (шляхом надіслання рекомендованого листа на юридичну адресу відповідного суб’єкта) про одну з наступних документально підтверджених обставин:
1) боржника-фізичну особу в установленому порядку визнано особою з інвалідністю I або II групи;
2) боржник-фізична особа тимчасово втратив працездатність, що підтверджується виданим у встановленому порядку листком непрацездатності – на весь період тимчасової непрацездатності боржника;
3) захворювання боржника-фізичної особи, що підтверджується медичною довідкою – на весь період надання боржнику-фізичній особі медичної допомоги в амбулаторних або стаціонарних умовах;
4) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", та виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України, використовується як місце постійного проживання боржника, що не має у власності іншого нерухомого житлового майна;
5) боржник не визнає або оспорює борг або частину боргу – до дня набрання судовим рішенням у відповідній справі законної сили.

Стаття 8. Інформація, яка не підлягає збору та збереженню в процесі здійснення колекторської діяльності
1. Під час організації та здійснення колекторської діяльності забороняється кредиторам, суб’єкта колекторської діяльності та особам, які діють від його (їх) імені та в його (їх) інтересах, забороняється передавати будь-яку інформацію про боржників - фізичних осіб (в тому числі фізичних осіб – підприємців), включаючи їх персональні дані, іншим кредиторам, суб’єктам колекторської діяльності та особам, які діють від його (їх) імені та в його (їх) інтересах, а також забороняється збирати та зберігати персональні дані та іншу інформацію про фізичних осіб (в тому числі фізичних осіб – підприємців) – боржників.
2. Збору, збереженню та використанню не підлягає будь-яка інформація, яка стосується особистого життя та персональних даних боржника - фізичної особи (в тому числі фізичної особи – підприємцч), зокрема інформація стосовно:
1) національності, расового та етнічного походження;
2) політичних поглядів;
3) релігійних переконань;
4) стану здоров’я;
5) місця проживання;
6) місця роботи;
7) членства у партіях та громадських об’єднаннях;
8) відповідна інформація зазначена в п. 1-7 частина другої цієї статті стосовно членів сім’ї боржника та пов’язаних з боржником фізичних осіб;
9) інших персональних даних боржника - фізичної особи, членів його сім’ї та пов’язаних з боржником фізичних осіб, якщо згода на обробку відповідних даних не була надана у порядку, передбаченому законодавством України про захист персональних даних.
3. За розголошення або незаконне використання персональних даних, відомостей, що становлять охоронювану законами таємницю, кредитори, суб’єкти колекторської діяльності, особи, які діють від його (їх) імені та в його (їх) інтересах, а також інші особи, які отримали на підставі цього Закону та інших законів України доступ до зазначених відомостей, несуть відповідальність, визначену чинним законодавством.

Розділ III
КАДРОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СУБ'ЄКТІВ КОЛЕКТОРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Стаття 9. Умови залучення громадян до колекторської діяльності
1. Працівниками суб’єкта колекторської діяльності, задіяними до взаємодії з боржником, його представником (представниками) повинні бути дієздатні громадяни України, які досягли 25-річного віку, володіють державною мовою, мають рівень освіти, визначений ліцензійними умовами, затвердженими центральним органом виконавчої влади у сфері колекторської діяльності, пройшли відповідне навчання або професійну підготовку, в установлені спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки, молоді та спорту терміни та порядку підвищили рівень кваліфікації, уклали трудовий договір із суб'єктом господарювання та подали документи, що вони:
1) не перебувають на обліку в органах охорони здоров'я з приводу психічної хвороби, алкоголізму чи наркоманії;
2) не мають непогашеної чи незнятої судимості за скоєння умисних злочинів;
3) не мають обмежень, встановлених судом щодо виконання покладених на них функціональних обов'язків;
4) не мають обмежень за станом здоров'я для виконання функціональних обов'язків;
5) зареєстровані за місцем проживання в установленому законодавством порядку.
2. Засновником суб’єкта колекторської діяльності, працівником суб’єкта колекторської діяльності, що обіймає керівну посаду у суб’єкті колекторської діяльності, та/або задіяний до взаємодії з боржником, його представником (представниками), не може бути особа:
1) визнана судом обмеженою у цивільній дієздатності або недієздатною;
2) яка має не зняту або не погашену в установленому законом порядку судимість;
3) яка вчинила корупційне правопорушення або порушення, пов’язане з корупцією, - протягом трьох років з дня вчинення;
5) якій за порушення вимог законодавства анульовано свідоцтво про право на зайняття нотаріальною чи адвокатською діяльністю або діяльністю арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), яку позбавлено права на здійснення діяльності приватного виконавця, - протягом трьох років з дня прийняття відповідного рішення;
6) звільнена з посади судді, прокурора, працівника правоохоронного органу, з державної служби або служби в органах місцевого самоврядування у зв’язку з притягненням до дисциплінарної відповідальності, - протягом трьох років з дня звільнення.
3. Працівник суб’єкта колекторської діяльності, задіяний до взаємодії з боржником, його представником (представниками) під час виконання функціональних обов'язків повинен мати при собі посвідчення з підписом керівника суб'єкта колекторської діяльності, в якому зазначаються прізвище, ім'я, по батькові відповідної особи, дата видачі і термін дії посвідчення та міститься фотокартка особи, якій видано посвідчення.
4. Працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється суб'єктом колекторської діяльності згідно з чинним законодавством України.

Стаття 10. Обов’язки працівника суб’єкта колекторської діяльності, задіяного до взаємодії з боржником, його представником (представниками), у сфері інформування боржника, його представника (представників)

1. Перед початком взаємодії з боржником, його представником (представниками) працівник суб’єкта колекторської діяльності, задіяний до взаємодії з боржником, його представником (представниками), зобов’язаний надати боржнику, його представнику (представникам) нотаріально засвідчену копію документа, що підтверджує наявність простроченої заборгованість боржника перед відповідним суб’єктом колекторської діяльності, або нотаріально засвідчену копію документа, що підтверджує повноваження суб’єкта колекторської діяльності, надані кредитором. Документи мають бути вручені боржнику, його представнику (представникам) під розпис або надіслані рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення.
2. Кредитор, суб’єкт колекторської діяльності, працівники кредитора або суб’єкта колекторської діяльності, задіяні до взаємодії з боржником, його представником (представниками), зобов’язані надавати боржнику, його представнику (представникам) за його (їх) зверненням вичерпну інформацію, викладену у письмовій формі у чіткий та зрозумілий спосіб стосовно розміру і структури заборгованості боржника, найменування кредитора (кредиторів), термінів і порядку погашення заборгованості та інших питань, що стосуються простроченої заборгованості та її погашення, у строк не пізніше десяти робочих днів з дня отримання відповідним кредитором, суб’єктом колекторської діяльності, працівниками кредитора або суб’єкта колекторської діяльності, задіяними до взаємодії з боржником, його представником (представниками), такого звернення. Якщо витрати кредитора та/або суб’єкта колекторської діяльності представляють самостійну статтю в структурі заборгованості, вони повинні вказуватися окремо від основної суми заборгованості боржника.
Стаття 11. Підготовка та перепідготовка працівників суб’єкта колекторської діяльності, задіяних до взаємодії з боржником, його представником (представниками)
1. Працівники суб’єкта колекторської діяльності, задіяні до взаємодії з боржником, його представником (представниками), навчаються, проходять підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації в навчальних закладах різних форм власності.
2. Навчальні програми, порядок і рівень підготовки, терміни підготовки, перепідготовки (спеціалізації) та підвищення кваліфікації працівників суб’єкта колекторської діяльності, задіяних до взаємодії з боржником, його представником (представниками), визначаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки, молоді та спорту за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері колекторської діяльності.
Стаття 12. Відповідальність працівників суб’єкта колекторської діяльності, задіяних до взаємодії з боржником, його представником (представниками)
1. Працівники суб’єкта колекторської діяльності, задіяні до взаємодії з боржником, його представником (представниками), за невиконання або неналежне виконання покладених на нього обов'язків несе дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність, встановлену законом.
РОЗДІЛ ІV
ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності через шість місяців з дня його опублікування.

2. Внести зміни до таких законодавчих актів:

1) частину першу статті 7 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" (Відомості Верховної Ради
України, 2015 р., № 23, стор. 1234, стат.158) після пункту 2 доповнити пунктом 2-1 наступного змісту:
"2-1) колекторська діяльність";

2) Кодексу України про адміністративні правопорушення (Відомості Верховної Ради Української РСР (ВВР) 1984, додаток до № 51, ст.1122):

а) після статті 164-16 доповнити новою статтею 164-17 наступного змісту:
"Стаття 164-17. Порушення порядку здійснення колекторської діяльності з врегулювання простроченої заборгованості
Здійснення колекторської діяльності з врегулювання простроченої заборгованості щодо зобов'язань, які виникли внаслідок надання житлово-комунальних послуг та інших похідних послуг,-
тягне за собою накладення адміністративного штрафу у розмірі від п’яти тисяч до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Дії, передбачені частиною першою цієї статті, якщо вони були пов'язані з отриманням доходу у великих розмірах, -
тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти тисяч до п’ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Примітка. Отримання доходу у великому розмірі має місце, коли його сума у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.".

б) в статті 221 цифри "164-5 - 164-16" замінити цифрами "164-5 - 164-17";

3) частину першу статті 7 Закону України "Про страхування" (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., № 18, ст. 78) після пункту 451 доповнити новим пунктом 48 наступного змісту:
"48) страхування цивільно-правової відповідальності суб’єкта колекторської діяльності".

3. Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом:
привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом;
забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації положень цього Закону.

Подробнее...

Довіра та гарантія или "DG Finance", позиционируют себя как коллекторская, факторинговая компания. Скупают долги у большинства микро кредитных организаций, так же скупают долги в банках.

Для того что бы разобраться кто они, для начала идем в реестр юридических лиц. Видим их адрес: 04112, м.Київ, Шевченківський район, ВУЛИЦЯ АВІАКОНСТРУКТОРА ІГОРЯ СІКОРСЬКОГО, будинок 8 код. Код ЄДРПОУ 38750239. Виды деятельности:


Дальше смотрим лицензии нацкомфинуслуг, где уже присутствует лицензия на факторинг:


Со скринов выше становится ясно что довіра та гарантія имеют все документы и лицензии для ведения соей "деятельности".

Подает ли в суд Довіра та гарантія?

Да, довіра та гарантія подает в суд. За 2019 год в едином государственном реестре судебных решений имеется 4008 решений и постановлений.

Подробнее...

Много людей спрашивают о суде с Идея Банк, вот и пришло время разобрать данный вопрос. Думаю нет смысла писать о документах Идея Банка, лицензиях НБУ и прочем.

Данный пост основан на данных с единого государственного реестра судебных решений, за период 2019 года. За 2019 год в едином реестре судебных решений имеется 1849 решений и постановлений которые связаны с Идея Банк.


На первый взгляд вроде не мало, но давайте поэтапно. Каким то магическим образом около 80% всех решений и постановлений приходятся на Львовскую область. И в основном это именно "Галицький районний суд м. Львова".


В Львовской области как правило все суды выигрывает Идея Банк.

Подробнее...

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевіреними судом, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про визнання недійсним пункту Пункті 1.12 кредитного договору№ ВОЗ.288.70790 укладеного 09.03.2017 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» який передбачає обов`язок сплати позичальником щомісячної плати за обслуговування кредитної заборгованості.

Справа № 211/1031/19

Провадження № 2/211/927/19

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

03 грудня 2019 року Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Сарат Н.О.,

при секретарі Зоріній С.М.,

за відсутності учасників по справі, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Ідея Банк" про захист прав споживача, про визнання кредитного договору частково недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив ухвалити рішення, яким встановити нікчемність умови викладеної в Пункті 1.12 кредитного договору№ ВОЗ.288.70790 укладеного 09.03.2017 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» який передбачає обов`язок сплати позичальником щомісячної плати за обслуговування кредитної заборгованості. Зобов`язати Публічне акціонерне товариство «Ідея Банк» здійснити перерахунок здійснених з часу укладення кредитного договору від 09.03.2017 року № ВОЗ.288.70790 платежів, зарахувавши сплачену ОСОБА_1 щомісячну плату за обслуговування кредиту (комісію) в сумі 11694 (одинадцять тисяч шістсот дев`яносто чотири) гривні 70 копійок у рахунок інших обов`язкових платежів за кредитним договором. Та стягнути судові витрати по справі.

В обґрунтування позову, який згодом уточнив, позивач вказав, що 09.03.2017 року, між позивачем та ПАТ «Ідея Банк» укладено кредитний договір № ВОЗ.288.70790. відповідно до якого банк надав позивачеві, позичальнику кредит на поточні потреби у розмірі 13728.00 гри зі сплатою 15.5 процентів за користування кредитом, на строк 36 місяців , тобто до 09.03.2020 року. Оскільки наданий позивачеві кредит є споживчим кредитом, то на правовідносини сторін поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», згідно положень частин першої, другої та п`ятої статті 18 якого продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Пунктом 1.12 кредитного договору передбачено обов`язок сплати позичальником щомісячної плати за обслуговування кредитної заборгованості в терміни та в розмірах, визначених згідно «Графік щомісячних платежів за кредитним договором» але не вказаний розмір процентів. В деяких повідомленнях банку був вказаний 2.75 %, і деяких - 4.45%. У відзові на позов відповідач вже визначився процентом за обслуговування кредитної заборгованості - 4.45 %. Такі умови кредитного договору є несправедливими, суперечать вимогам закону та порушують права споживача, тому маються підстави для визнання недійсним з моменту укладення договору зазначений пункт кредитного договору, що тягне перахунок сплачених з часу укладення кредитного договору платежів, зарахування сплачену мною комісію у рахунок інших обов`язкових платежів за кредитним договором від 09.03.2017 року № В03.288.70790. На даний час відповідно до змісту відзову на позов зазначено, що відповідач розпределив суму сплачених коштів за кредитом таким чином : проценти- 2508.32 грн., 11694.70 грн, комісії(що не передбачено умовами договору), 3140.30 грн. - тіло кредиту. Але суми оплат зараховане відповідачем повільно. На приклад , по графіку щомісячних платежів 09.04.2017 року позивач мав заплатити 1090.15 грн., враховуючі суму за обслуговування кредиту, яку в графіку вказують як комісію. Позивач оплатив 07.04.2017 року 1650 грн., яку банк 09.04.2017 року розподілив таким чином 559.85 грн тіло кредиту. 75.55 грн. тіло кредиту, 1014 .60 грн. проценти за кредитом( відображено у виписку з рахунку, що надано банком). Відповідно до умов договору спочатку сплачуються проценти, а потім погашається тіло кредиту. То виникає питання, чому банк з першого платежу зарахував на проценти 1014.60 грн., коли по графіку щомісячних платежів необхідно було оплатити тільки 180.72 грн процентів.

Тобто, банк зловживав своїми правами щодо списання сум з рахунку. Що протиречить розділу 2 кредитного договору. Усього позивач сплатив 17346.00 грн, що підтверджує відповідач. Відповдно до розрахунку заборгованості та графіку щомісячних платежів тіло кредиту у цілому складає 13728.00 грн., проценти по кредитному договору - 4233.16 грн. Позивач сплатив суму процентів у повному обсязі, тому що проценти зараховується раніше ніж тіло кредиту по умовам договору. По тілу кредиту у позивача залишився платіж на 615.16 грн. Який він можу сплатити до закінчення дії кредитного договору до 09.03.2020 року. ПАТ «Ідея Банк», встановив у кредитному договорі сплату щомісячної плати за обслуговування кредиту. Комісія умовами договору не передбачена. При цьому відповідач нараховує, а позивач сплатив суми фактично за обслуговування кредиту банком, що є незаконним, не відповідає вимогам справедливості та суперечить положенням частини першої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Позивач вважає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України). Згідно з частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до положень статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Ухвалою суду від 27.02.2019 року у справі відкрито провадження, справа розглянута з повідомлення (викликом) сторін. В судове засідання позивач не з`явився, надав до суду письмову заяву, в якій позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд розглядати справу у його відсутність, надано письмові пояснення на відзив, згідно яких позивач вказує, що на його позовну заяву відповідачем поданий відзив до якого долучені копії документів, що він неодноразово намагався отримати від банку по своїй заяві. Відповідно до копії ордеру розпорядження про видачу кредиту, що наданий відповідачем, зрозумило, що з суми кредитного договору відразу п`яту частину перерахували на страховий платіж. Такого документу позивачеві не надавали для ознайомлення. Копія довідки повідомлення, що надана відповідачем, надає позивачеві повну інформацію про сукупну вартість кредиту, реальну процентну ставку та інші показники. Довідка повідомлення містить підпис позивача, але на руки позивачеві не надавали та зміст цієї довідки позивачеві став відомий тільки на теперішній час. Позивач николи не уклав би кредит з процентною ставкою 198% річних. Що стосується розрахунку заборгованості за кредитом станом на 10.04.2019 року, копія якого також надана до відзову на позов. То розрахунок заборгованості наданий банком суттєво відрізняється від виписки з 09.03.2017 по 06.09.2018 року, яка була надана позивачеві 07.09.2018 року. Відповідач в судове засідання не з`явився, повідомлений належним чином, надано відзив згідно якого суми оплат та їх зарахування по встановленим законом платежам відрізняються один від одного. Позивач вважає, що умови кредитного договору № В03.288.70790 укладеного 09.03.2019 року, між позивачем ПАТ «Ідея Банк», відповідно до якого банк надав позивачеві позичальнику кредит на поточні потреби у розмірі 13728.00 грн зі сплатою 15.5 процентів за користування кредитом, на строк 36 місяців, тобто до 09.03.2020 року є несправедливими та суперечать принципу добросовісності . Його наслідком є істотний дисбаланс договірне прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнав несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнав недійсним. Пунктом 1.12 кредитного договору передбачено обов`язок сплати позичальника щомісячної плати за обслуговування кредитної заборгованості в терміни та в розміре визначених згідно «Графік щомісячних платежів за кредитним договором». Виходячі І довідки повідомлення цей розмір складає 4.45%. Такі умови кредитного договору є несправедливими, суперечать вимогам закону порушують права споживача, тому маються підстави для визнання недійсним з моменту укладення договору зазначений пункт кредитного договору , що тягне перахунок сплаче: з часу укладення кредитного договору платежів, зарахування сплачену позивачем комісію. І рахунок інших обов`язкових платежів за кредитним договором від 09.03.2017 року. ПАТ «Ідея Банк», встановивши у кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, не зазначило за які саме послуги, що надаються, позивачем сплачується комісія. При цьому відповідач нараховує, а позивач сплатив комісію фактично за обслуговування кредиту банком, що є незаконним, не відповідає вимови справедливості та суперечить положенням частини першої статті 18 Закону України Про захист прав споживачів». Позивач вважає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами перші: - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України. Згідно з частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України, правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавстві також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка чинить правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до положень статті 18 Закону України «Про захист прав споживачі: редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, Продавець (виконав. виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливий Тулмачення несправедливих умов ні є вичерпанийм нормами цтого Закону . Позивач встановлення у договорі про надання споживчого кредиту будь-які зборів, відсотків, коми платежів тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору і надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які ж послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Представник відповідача до суду не з`явився, надав заяву про слухання справи за відсутності представника відповідача , надано відзив, згідно якого відповідач не погоджується з позовною заявою позивача, вважає її цілком необгрунтованою, та спростовує її наступним. Згідно останнього абзацу ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банкам надано право самостійно встановлюю процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги. У свою чергу, в Кредитному договорі плата за обслуговування кредитної заборгованості - визначена не за формулою із змінними величинами, а відображена чітко визначеною фіксованою сумою у Графіку щомісячних платежів, що згідно Довідки - повідомлення від 09.03.2017 року власноручно підписав позивач, складає 4,4500% ( від початкової суми кредиту), що дться в складі ануїтетних платежів ( загальним рівним платежем) згідно графіку щомісячних з та не суперечить ч.5 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. Відповідно до літери в), п.2.1. Правил надання банками України споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що затверджена Правління НБУ від 10.05.2007 року №168, що діяли до 10 червня 2017 року ( надалі - 1») комісія за обслуговування кредитної заборгованості, що зазначена у Графіку Кредитного договору відносилась до орієнтовної сукупної вартості кредиту, зокрема послуг. У свою чергу, відповідно до колонки 5.1. Таблиці «Визначення сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки» Додатку до Правил - комісія за ння кредитної заборгованості прямо була передбачена його додатком та відноситься 'в за надані супутні послуги, що сплачуються на користь банку і являється послугою зі яку Відповідач має право отримувати винагороду. Відповідач лише встановив у Кредитному договорів комісію яка чітко була чинним законодавством України, а щодо платежів про які йде мова в п. 3.6 Правил чи такої комісії не застосовував та не встановлював. Відповідач не встановлював у Кредитному договорів ніякої комісії за ведення договору, обліку заборгованості споживача, тощо; за дії які банк здійснює на власну - за прийняття платежів від позичальника, тощо, за укладення кредитного договору, змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди, тощо. Плата за обслуговування кредитної заборгованості, що передбачена п.1.12 договору в себе включає плату за: інформації по рахункам Позичальника з використанням телефонних зв`язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в Контакт-центрі, шляхом СМС- повідомлень щодо суми платежу за цим Договором, щодо зарахування в ногашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахунку позичальника із використанням засобівелектронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти Позичальника; запитів Позичальника, що направлені Банку Позичальником із м різних каналів зв`язку тощо. Окрім того, з умовами та тарифами на послуги Банку Позивач був ознайомлений, згодний та були йому зрозумілі та їх прийняв, про що власноручно поставив свій підпис на Кредитному договорі. 10 червня 2017 року, набрав чинності Закону України споживче кредитування» від 15.11.2016 року, що визначає загальні правові та організаційні споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій та регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами илання послуг споживчого кредитування. Так, відповідно п. 4) ч.І ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 року № 1734-8 чітко зазначено, що загальні витрати за споживчим кредитом - це витрати споживача, «і проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, зання і повернення кредиту. З 10.06.2017 року стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону "Про споживче кредитування" та була виключеною і припинила свою дію. Згідно довідки розрахунку заборгованості по кредитному договору від 10.04.2019 року ваність Позивача складає 35626 грн. 08 коп. отже останій визнав та погодився з умовами договору та його виконував, та не мав ніяких заперечень щодо його виконання , а саме позивачем, за період дії Кредитного договору було сплачено: 2508,32 процентів. 11694,70 грн. - комісії; 3140, 30 грн. тіла по кредиту, станом на 10.04.2019 року). Позивач не відмовлялася від одержання кредиту, свою згоду на надання кредитного договору не відкликав, і навіть не звертався до відповідача за додатковими роз`ясненням положень договору ні до, ні під час, ні його укладення, тобто не скористалася цим своїм правом. А тому, сам позов позивача є абсолютно незрозумілим та надуманим.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, у зв`язку з наступним.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 09.03.2017 року, між позивачем ОСОБА_1 та ПАТ «Ідея Банк» укладено кредитний договір № ВОЗ.288.70790. Відповідно до якого банк надав позивачеві, як позичальнику кредит на поточні потреби у розмірі 13728.00 гри зі сплатою 15.5 процентів за користування кредитом, на строк 36 місяців , тобто до 09.03.2020 року. (а.с. 4-5). Оскільки наданий позивачеві кредит є споживчим кредитом, то на правовідносини сторін поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів». Пунктом 1.12 кредитного договору передбачено обов`язок сплати позичальником щомісячної плати за обслуговування кредитної заборгованості в терміни та в розмірах, визначених згідно «Графік щомісячних платежів за кредитним договором» але не вказаний розмір процентів. В деяких повідомленнях банку був вказаний 2.75 %, і деяких - 4.45%. У відзові на позов відповідач вже визначився процентом за обслуговування кредитної заборгованості - 4.45 %. Такі умови кредитного договору є несправедливими, суперечать вимогам закону та порушують права споживача, тому маються підстави для визнання недійсним з моменту укладення договору зазначений пункт кредитного договору, що тягне перахунок сплачених з часу укладення кредитного договору платежів, зарахування сплачену мною комісію у рахунок інших обов`язкових платежів за кредитним договором від 09.03.2017 року № В03.288.70790. Згідно відзиву відповідач розприділив суму сплачених коштів за кредитом таким чином : проценти- 2508.32 грн., 11694.70 грн, комісії (що не передбачено умовами договору), 3140.30 грн. - тіло кредиту. Відповідно до умов договору спочатку сплачуються проценти, а потім погашається тіло кредиту. Банк з першого платежу зарахував на проценти 1014.60 грн., коли по графіку щомісячних платежів необхідно було оплатити тільки 180.72 грн процентів. Тобто, банк зловживав своїми правами щодо списання сум з рахунку. Що протиречить розділу 2 кредитного договору. Усього позивач сплатив 17346.00 грн, що підтверджує відповідач. Відповдно до розрахунку заборгованості та графіку щомісячних платежів тіло кредиту у цілому складає 13728.00 грн., проценти по кредитному договору - 4233.16 грн. Позивач сплатив суму процентів у повному обсязі, тому що проценти зараховується раніше ніж тіло кредиту по умовам договору. По тілу кредиту у позивача залишився платіж на 615.16 грн. Який він можу сплатити до закінчення дії кредитного договору до 09.03.2020 року. ПАТ «Ідея Банк», встановив у кредитному договорі сплату щомісячної плати за обслуговування кредиту. Комісія умовами договору не передбачена. При цьому відповідач нараховує, а позивач сплатив суми фактично за обслуговування кредиту банком, що є незаконним, не відповідає вимогам справедливості та суперечить положенням частини першої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Позивач вважає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України). Згідно з частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до положень статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Положеннями ч.1ст.215 ЦК Українипередбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостоюст.203 цього Кодексу.

При цьому, відповідно до вимог ч.ч.1-3, 5, 6ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним

Відповідно до п.2ПостановиПленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року судам необхідно враховувати, що згідно із статтями4,10та203 ЦКзміст правочину не може суперечитиЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно доКонституції УкраїнитаЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановленихКонституцією Українита законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно доКонституції України(статті1,8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Звертаючись до суду з позовом, позивач ставила питання про визнання недійсним договору кредиту з підстав порушення банком вимог ч.2ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно з ч.2ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів»(в редакції, яка була чинна на дату укладення кредитного договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

З кредитного договору ВОЗ.288.70790від 09.03.2017 року вбачається, що позивач своїм підписом засвідчує, що з умовами кредитування, зокрема, щодо можливої суми кредиту, строку, на який кредит може бути одержаний, мети, для якої кредит може бути використаний, форми та видів забезпечення тощо, а також із орієнтовною сукупною вартістю кредиту (з урахуванням процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, в тому числі послуг страхування тощо), наданими їй в письмовій формі, ознайомлена (а.с. 4-5).

Із вище викладеного, суд приходить до висновку, що сторонами узгоджено розмір кредиту, грошову одиницю в якій надано кредит, строк кредитування.

Банк виконав вказані вимоги Закону, визначив сукупну вартість кредиту і реальну процентну ставки на місяць,розписав, які суми позивач зобов`язана буде сплачувати щомісячно протягом дії кредитного договору.

Позивач був ознайомлений з умовами кредитування, зокрема, щодо можливої суми кредиту, строку на який кредит може бути одержаний, мети, для якої кредит може бути використаний, форми та видів його забезпечення, тощо, з орієнтованою сукупною вартістю кредиту, відомостями щодо процентної ставки, мінімальної щомісячної суми платежу та строку кредитування, про що свідчить підпис позивача на оспорюваному договорі.

Позивач посилалась на недійсність умов договору щодо встановлення комісії за обслуговування кредиту, а саме за послуги, які супроводжують кредит.

Так, положеннями ст.55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» визначено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Зрішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року № 15-рп/2011вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті1, статті11 Закону України «Про захист прав споживачів`з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертоїстатті 42 Конституції Українитреба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженихПостановою правління Національного банку України від 10.05.2007 року №168банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості банк не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу, при цьому відповідач нараховував комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за обслуговування кредиту.

А тому умови договору про встановлення комісії за обслуговування кредитної заборгованості, зазначені в пункті Пункті 1.12 кредитного договору№ ВОЗ.288.70790 укладеного 09.03.2017 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» який передбачає обов`язок сплати позичальником щомісячної плати за обслуговування кредитної заборгованості є недійсними.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі за №6-1746цс16 від 16.11.2016 року.

Отже, суд приходить до висновку про те, що умови договору, викладені в пункті Пункті 1.12 кредитного договору№ ВОЗ.288.70790 укладеного 09.03.2017 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» є недійсними.

Як роз`яснено в п.9Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9, згідно зістаттею 217 ЦКправочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно достатті 217 ЦКсуд може визнати недійсною частину правочину.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевіреними судом, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про визнання недійсним пункту Пункті 1.12 кредитного договору№ ВОЗ.288.70790 укладеного 09.03.2017 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» який передбачає обов`язок сплати позичальником щомісячної плати за обслуговування кредитної заборгованості .

Відповідно до вимог ст.2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідност.77 ЦПК Україниналежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно дост. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно дост.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно ч.1ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 5-8, 10, 12, 77-78, 81-83, 134, 210, 247, 264-265, ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства " Ідея Банк" про захист прав споживача, про визнання кредитного договору частково недійсним - задовольнити.

Встановити нікчемність умови викладеної в Пункті 1.12 кредитного договору№ ВОЗ.288.70790 укладеного 09.03.2017 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» який передбачає обов`язок сплати позичальником щомісячної плати за обслуговування кредитної заборгованості.

Зобов`язати Публічне акціонерне товариство «Ідея Банк» здійснити перерахунок здійснених з часу укладення кредитного договору від 09.03.2017 року № ВОЗ.288.70790 платежів, зарахувавши сплачену ОСОБА_1 щомісячну плату за обслуговування кредиту (комісію) в сумі 11694 (одинадцять тисяч шістсот дев`яносто чотири) гривні 70 копійок у рахунок інших обов`язкових платежів за кредитним договором.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства " Ідея Банк" ( код ЄДРПОУ 19390819, адреса м. Львів, вул. Валова, 11) на користь держави судовий збір в розмірі 768 ( сімсот шістдесят вісім ) гривень 40 копійок.

reyestr.court.gov.ua/Review/86315146

Подробнее...

Евро Гроши - микро кредитная организация, юридическое название ОБЩЕСТВО С ОГРАНИЧЕННОЙ ОТВЕТСТВЕННОСТЬЮ «КРЕДИТНОЕ УЧРЕЖДЕНИЕ» «ЕВРОПЕЙСКАЯ КРЕДИТНАЯ ГРУППА» код ЕГРПОУ 40203427 Украина, 04071, город Киев, ул. Нижний Вал 51.

Евро Гроши по классификаторам видов экономической деятельности имеют: Код КВЕД 64.92 Другие виды кредитования (основной).

Имеют действующую лицензию в нацкомфинуслуг "Предоставление средств взаймы, в том числе и на условиях финансового кредита".

Данная организация основана в Литве:


Суд с Евро Гроши.

В едином государственном реестре судебных решений нет ни одного иска от евро гроши к заемщику. Есть около десятка исков от заемщиков к Евро Гроши подобного характера:

Но в основном суд отказывает заемщикам в удовлетворении иска.

В общем можно сказать что Евро Гроши одна из самых безобидных контор, как в плане судебной практики так и в плане морального террора.


Подробнее...

Верховний Суд вважає, що витяг з Умов та правил, що розміщені на сайті: privatbank ua та наявні у матеріалах цієї справи, не містять підпису відповідача, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 22 листопада 2011 року шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, збільшення відсоткової ставки, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Постанова

Іменем України

24 грудня 2019 року

місто Київ

справа № 711/1220/17

провадження № 61-1285св18


Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» на рішення Апеляційного суду Черкаської області від 14 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Бондаренка С. І., Вініченка Б. Б., Храпка В. Д.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», банк) у лютому 2017 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 22 листопада 2011 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 підписано заяву про відкриття поточного рахунку.

Згідно із заявою відповідач приєдналася до Умов та правил надання банківських послуг, Тарифів банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті, які разом із заявою складають договір банківського обслуговування від 22 листопада 2011 року (б/н) та взяла на себе зобов`язання виконувати умови договору.

Відповідно до договору відповідачу встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок НОМЕР_1 в електронному вигляді.

05 серпня 2016 року відповідач припинила свою господарську діяльність, проте її зобов`язання за договором не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою.

У зв`язку з порушенням зобов`язань відповідача за договором обслуговування кредитних лімітів на поточному рахунку виникла заборгованість, яка на 27 січня 2017 року становила 34 946, 47 грн, з яких: 6 992, 23 грн - заборгованість за кредитом; 10 412, 98 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 13 819, 73 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; 3 721, 53 грн - заборгованість за комісією за користування кредитом.

На підставі наведеного позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за договором від 22 листопада 2011 року (б/н) у розмірі 34 946, 47 грн, яка складається з: 6 992, 23 грн - сума кредиту; 10 412, 98 грн - проценти за користування кредитом; 13 819, 73 грн - пеня за прострочене зобов`язання; 3 721, 53 грн - заборгованість за комісією за користування кредитом.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач заперечила проти позовних вимог. На обґрунтування заперечень зазначила, що не була ознайомлена з умовами кредитування і тарифами, які застосовувалися банком під час обчислення розміру заборгованості, а тому надані позивачем розрахунки розміру заборгованості не відповідають умовам договору. Зауважила, що відповідач визнає лише зобов`язання зі сплати суми кредиту у розмірі 6 992, 00 грн. Просила зменшити розмір нарахованої неустойки та застосувати до позовних вимог позовну давність.

Стислий виклад змісту рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 вересня 2017 року позов ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором від 22 листопада 2011 року (б/н) у сумі 34 946, 47 грн.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що відповідач допустила порушення умов укладеного між сторонами кредитного договору, а вимоги позивача не суперечать положенням закону та відповідають умовам договору, укладеного між сторонами, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 14 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, а рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 вересня 2017 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» борг у сумі 10 690, 98 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення апеляційного суду обґрунтовувалося тим, що Умови та правила надання банківських послуг, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, не підписувалися відповідачем. Тому позивачем не надано належних і допустимих доказів, які підтверджували б, що саме ці умови розумів позичальник, підписуючи заяву про отримання кредиту, а відтак, відсутні підстави для того, щоб вважати умови та правила надання банківських послуг частиною укладеного між сторонами кредитного договору. Таким чином розмір процентів, пені та комісії у заяві про відкриття поточного рахунку не передбачений, а відтак не встановлений і не доведений позивачем. Однак, апеляційний суд дійшов висновку, що розмір процентів, який підлягає стягненню з відповідача (відповідно до облікової ставки НБУ), з урахуванням позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем, за період з 15 лютого 2014 року до 15 лютого 2017 року складає 3 698, 75 грн.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у грудні 2017 року, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» просить скасувати рішення Апеляційного суду Черкаської області від 14 грудня 2017 року та залишити в силі рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 вересня 2017 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заявник зазначає, що апеляційним судом не враховано, що ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на те, що підписана нею анкета-заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком кредитний договір про надання банківських послуг. Банк вважає, що під час розгляду справи апеляційний суд не дотримався принципу змагальності сторін, оскільки банк довів, що між сторонами укладався кредитний договір, факт користування кредитними коштами ОСОБА_1 , протилежного відповідач не довела, не спростувала доводів позивача.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_1 просить касаційну скаргу банку залишити без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду без змін, оскільки не може бути скасоване судове рішення з формальних підстав.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 22 листопада 2011 року ОСОБА_1 , діючи як фізична особа-підприємець, звернулася до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» з заявою про відкриття поточного рахунку, в якій просила відкрити поточний та картковий рахунки на умовах обслуговування корпоративних карток. Заявою передбачено згоду фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на отримання банківських послуг ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК». На підставі цієї заяви позивачем (кредитодавець) встановлено відповідачу (позичальник) кредитний ліміт на поточний рахунок на поповнення оборотних коштів та здійснення поточних платежів клієнта в межах кредитного ліміту. Заявою передбачено, що укладений між сторонами договір банківського обслуговування визначається Умовами та правилами надання банківських послуг, у тому числі з Умовами та правилами обслуговування за корпоративними картками, що розміщені на сайті ПАТ КБ «ПРВИАТБАНК».

Під час відкриття поточного рахунку відповідачеві встановлено кредитний ліміт у розмірі 1 000, 00 грн, який у подальшому змінювався: з 15 березня 2013 року - 10 000, 00 грн, з 08 жовтня 2013 року - 12 000, 00 грн, з 26 березня 2014 року - 7 000, 00 грн.

Відповідач активно користувалася кредитним лімітом у період до квітня 2014 року. Починаючи з травня 2014 року, вона не здійснювала операції за поточним рахунком. Зазначені обставини підтверджені випискою про рух коштів з банківського рахунку.

У зв`язку з порушенням відповідачем умов повернення кредиту позивачем нараховані штрафні санкції. Станом на 27 січня 2017 року за розрахунком позивача за договором від 22 листопада 2011 року (б/н) за відповідачем утворилася заборгованість у розмірі 34 946, 47 грн, яка складається з: сума кредиту - 6 992, 23 грн; відсотки за користування кредитом - 10 412, 98 грн; комісія - 3 721, 53 грн; пеня - 13 819, 73 грн.

05 серпня 2016 року відповідач припинила діяльність як суб`єкт підприємницької діяльності.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Під час оцінки застосування судами норм матеріального права до спірних правовідносин Верховний Суд застосовує їх системний аналіз.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець, організація, що здійснює підприємницьку діяльність з метою отримання прибутку, та є професійним учасником ринку надання кредитно-фінансових послуг (у цьому випадку - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, то вони повинні бути зрозумілі усім споживачам банківських послуг і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Сенс договору приєднання полягає у тому, що його умови визначені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних умовах та можуть бути прийняті іншою стороною не інакше ніж шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому. Тобто дійсно вільною в цьому випадку є воля виключно однієї сторони - тієї, яка пропонує для укладення договору саме формуляр (тобто банк). Інша сторона виявляє волю до укладення цього договору лише на стадії висловлення власної волі шляхом прийняття умов такого договору в цілому. Проте не повинно виникати сумнівів у тому, чи дійсно та які саме умови, викладені у формулярі або іншій стандартній формі, приймає позичальник.

У ситуації, коли є сумніви у тому, чи прийняті та які саме умови прийнято позичальником, умови не можуть вважатися такими, що прийняті ним в цілому.

Конструкція договору приєднання, викладена у частині першій статті 634 ЦК України, полягає не у тому, що позичальник зобов`язаний самостійно ознайомитися з умовами і правилами надання послуг, пропонованими однією стороною, а у тому, що він може лише до них приєднатися, не маючи можливості обговорювати умови договору приєднання, пропонуючи свої зміни, тощо. Проте сама воля позичальника на приєднання до певних умов такого договору, має бути однозначною та свідчити про певне її спрямування на досягнення згоди саме на певних умовах, запропонованих банком.

У законі як загальне правило визначено, що договір приєднання має викладатися на формулярі або іншій стандартній формі, яка має засвідчувати усі прийняті споживачем умови такого договору.

За змістом статті 1056-1 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 22 листопада 2011 року (б/н) відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, а також відсутній визначений договором розмір процентів за користування кредитом.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив, зокрема, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

При цьому під час звернення до суду позивачем долучено до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг, які не містять підпису позичальника, у яких передбачено, що клієнт зобов`язується погашати заборгованість за кредитом, сплатити нараховані за весь період користування кредитом відсотки, винагороду та неустойку (штраф, пеню).

Аналізуючи зміст наданих Умов, Верховний Суд визнає неможливим встановити момент набрання ними чинності та орган управління юридичною особою, уповноважений приймати та затверджувати зазначений локальний нормативний акт, що унеможливлює з`ясувати, чи діяли Умови та у якій саме редакції на момент укладання кредитного договору, з огляду на відсутність відомостей про те, з якими саме Умовами ознайомлена та погодилася відповідач.

Водночас матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та правил надання банківських послуг розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», а також те, що зазначені документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила кредитування, і що не спростовано позивачем під час розгляду справи, яка переглядається.

У справі, що переглядається, також неможливо застосувати до спірних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача ( www.privatbank.ua ) неодноразово змінювалися самим банком у період з часу виникнення спірних правовідносин (22 листопада 2011 року) до моменту звернення до суду із позовом (14 лютого 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг, відсутність у

анкеті-заяві домовленості сторін про збільшення розміру відсотків за користування кредитними коштами, штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують наведених обставин.

Відповідно до частини четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що відповідає встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» Умови та правила, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у справі, що переглядається, в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, (провадження № 14-131цс19).

Зважаючи на наведене, Верховний Суд вважає, що витяг з Умов та правил, що розміщені на сайті: www.privatbank.ua та наявні у матеріалах цієї справи, не містять підпису відповідача, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 22 листопада 2011 року шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, збільшення відсоткової ставки, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

При цьому у частині стягнення суми кредиту Верховний Суд врахував, що відповідач у запереченнях проти позову визнала, що отримала кредит у розмірі 6 992, 23 грн, чим підтвердила виникнення між нею та банком кредитних правовідносин, а у частині стягнутих апеляційним судом процентів рішення суду не оскаржувала, касаційна скарга у цій частині доводів не містить, а тому Верховним Судом рішення апеляційного суду у зазначеній частині не переглядалося.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд перевірив законність та обґрунтованість рішення апеляційного суду в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив висновок, що оскаржуване судове рішення в цілому відповідає вимогам законності та обґрунтованості, визначеним статтею 213 ЦПК України 2004 року, а отже, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін. Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Черкаської області від 14 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

reyestr.court.gov.ua/Review/86717877

Подробнее...

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 жовтня 2019 року м. Кропивницький

справа № 383/291/19

провадження № 22-ц/4809/1275/19

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Мурашка С.І. (головуючий, суддя-доповідач), Голованя А.М., Кіселика С.А.

за участі секретаря Тимошенко Т.О.,

учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Преміум Актив»,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Нікішова Геннадія Івановича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 17 травня 2019 року у складі судді Замши О.В. і

В С Т А Н О В И В :

У березні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) «Фінансова компанія «Преміум актив» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за договором №3390609276-027930 від 02.08.2018 позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту в сумі 29 004 грн 50 коп (3500 грн заборгованість за кредитом, 11224 грн 50 коп заборгованість за користування кредитом, 14280 грн заборгованість за пенею).

Позовна заява мотивована тим, що 02 серпня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія Є Гроші» (далі ТОВ «ФК Є Гроші») та ОСОБА_1 укладено договір № 3390609276-027930 про надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (далі Договір).

Зазначений договір було укладено в електронному вигляді, шляхом реєстрації відповідача на Інтернет сайті e-groshi.com і виконання ним певних дій, які свідчать про укладення договору.

Позикодавець свої договірні зобов`язання виконав в повному обсязі, а саме: надав відповідачу позику у встановленому Договором розмірі.

Позичальник не повернув суму позики у встановлений термін, тим самим порушив умови Договору.

Прострочення строків повернення позики призвело до виникнення загальної суми заборгованості в сумі 29004 грн 50 коп.

Окрім того, внаслідок укладання договору між позикодавцем та ТОВ «Фінансова компанія «Преміум актив» від 15 січня 2019 року про надання фінансових послуг факторингу № 1501/1 (далі Договір факторингу) відбулася заміна кредитора, а саме: ТОВ «Фінансова компанія «Преміум актив» набуло статусу нового кредитора стягувача за договором № 3390609276-027930 від 02.08.2018.

Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 17 травня 2019 року позов ТОВ «Фінансова компанія «Преміум Актив» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Преміум Актив» за договором № 3390609276-027930 від 02.08.2018 про надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту заборгованість в сумі 19484 грн 50 коп, що складається з заборгованості за кредитом 3500 грн, заборгованості по відсоткам за користування кредитом 1704 грн 50 коп, заборгованості за пенею 14280 грн.

В задоволенні іншої частини вимог, щодо стягнення відсотків за користування кредитом відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Преміум актив» судові витрати в розмірі 867 грн 96 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в судовому засіданні знайшли своє підтвердження обставини, викладені в позовній заяві, щодо порушення відповідачем зобов`язання за договором перед позивачем та порушення ним норм законодавства.

Враховуючи, що відповідач порушив зобов`язання передбачені договором, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги про стягнення заборгованості за кредитом та пені у розмірі 3,00% від залишку суми позики за кожен день прострочення, починаючи з першого дня прострочення є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

На думку суду першої інстанції, нарахування позивачем процентів за користування відповідачем кредитом після спливу строку кредитування, а саме після 01.09.2018 є неправомірним, тому вимоги позивача щодо стягнення з відповідача процентів за користування кредитом підлягають задоволенню частково, в сумі яка утворилася станом на 01.09.2018 і ставить 1704 грн 50 коп.

В апеляційній скарзі адвокат Нікішов Геннадій Іванович, який представляє інтереси ОСОБА_1 , просить рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 17 травня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим.

Відповідач заперечує факт укладення договору з позикодавцем і зазначає, що позивачем в суді першої інстанції не доведено обставини, що Договір був укладений в електронному вигляді, шляхом реєстрації відповідача на Інтернет сайті e-groshi.com .

Також не доведено і той факт, що ОСОБА_1 виконано певні дії, які свідчать про укладення кредитного договору.

ОСОБА_1 заперечує проти отримання ним коштів відповідно до договору позики № 3390609276-027930 від 02.08.2018, адже це не підтверджується належними та допустимими доказами.

Додані до позовної заяви копії платіжних доручень від 02 серпня 2018 року не є достовірними доказами перерахування коштів відповідачу.

Суд першої інстанції безпідставно відкинув доводи про неналежність позивача та прийшов помилкового висновку про виникнення у ТОВ ««Фінансова компанія «Преміум актив» права вимоги до ОСОБА_1 .

Крім того заборгованість за пенею, що визначена судом, складає 14280 грн, тобто вона в декілька раз більша за заборгованість за кредитом та процентами.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що згідно вимог ч. 3ст. 360 ЦПК Українине перешкоджає перегляду оскарженого судового рішення.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача адвокат Нікішов Геннадій Іванович підтримав доводи апеляційної скарги, представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень з судовими повістками.

Відповідно до положень ч.1 ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Оскільки позивач про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, суд вирішив розглянути справу без його участі, що відповідає положенням ст.372 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановленихстаттею 367 ЦПК Українимежах, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволеннюз огляду на таке.

З урахуванням вимогст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що02.08.2018 міжТОВ «Фінансова Компанія Є Гроші» та ОСОБА_1 було укладено договір № 3390609276-027930 про надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (а.с.13-20).

Договір було укладено в електронному вигляді шляхом реєстрації відповідача на Інтернет сайті https//e-groshi.com і виконання ним певних дій, які свідчать про укладення кредитного договору.

Підписом, згідно якого відповідач погодився на укладення Договору є ідентифікатор у вигляді СМС повідомлення з кодом 264183, який зазначений у тексті договору у розділі «Підписи сторін» (а.с.20).

Відповідно до Розділу 1 Договору, заявка - анкета в особистому кабінеті Клієнта на веб-сайті позивача, встановленої форми, яка виражає намір клієнта отримати грошові кошти у позику та є невід`ємною частиною цього Договору та узгоджений Сторонами в Додатку 1 до цього договору.

Згідно умов договору позикодавець надав відповідачу кредит в сумі 3 500 грн строком на 31 день (п.5.2 Договору).

Дата повернення позики - не пізніше 23:00, 01.09.2018 включно (п.5.4 Договору).

Відповідно до умов договору сума процентів за користування позикою становить 1 704 грн 50 коп за 31 день, що підтверджується графіком розрахунків до договору (а.с.20).

Згідно копії платіжного доручення № 5302 від 02.08.2018позикодавцем було перераховано на картковий рахунок відповідача позику у розмірі 3500 грн (а.с.27).

Вказані обставини також підтверджуються копією повідомлення від 28.01.2019 року (а.с.28).

Згідно розрахунку позивача станом на 15.01.2019 заборгованість відповідача по договору складає 29 004 грн 50 коп, яка складається з наступного: 3500 грн - заборгованості за кредитом; 11 224 грн 50 грн - заборгованості по процентам за користування кредитом; 14 280 грн - заборгованості за пенею (а.с.21-26).

Згідно розрахунку заборгованості відповідачу нараховано заборгованість по процентам за користування кредитом в сумі 11 224 грн 50 коп станом на 15.01.2019.

Відповідно до п. п.5.1-5.4 Договору, строк його дії становить 31 день із датою повернення не пізніше 23:00, 01.09.2018 (а.с.14-15).

Відповідно п. 7.1. Договору у випадку порушення (прострочення) позичальником строку повернення позики та/або оплати суми процентів за користування позикою, позикодавець має право додатково, крім процентів за користування позикою за кожен день прострочення, стягнути з позичальника пеню у розмірі 3,00% від залишку суми позики за кожен день прострочення, починаючи з першого дня прострочення.

Пеня підлягає сплаті шляхом внесення готівкових коштів у касу позикодавця або перерахування таких коштів на поточний рахунок позикодавця.

15.01.2019 між ТОВ «Фінансова компанія «Преміум Актив» та ТОВ «ФК Є Гроші» було укладено договір про надання фінансових послуг факторингу № 1501/1, відповідно до якого клієнт - ТОВ «ФК Є Гроші» відступив Фактору - позивачу свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, в тому числі за договором № 3390609276-027930 від 02.08.2018, що підтверджується копією договору (а.с.9-10), витягом з акту прийому-передачі Прав Вимоги згідно договору факторингу (а.с.12).

Листом-повідомленням від 04.01.2019 № 17 відповідач повідомлявся ТОВ ФК «Є Гроші» про відступлення своїх прав вимоги по договору №3390609276-027930 від 02.08.2018 позивачу, що підтверджується копією повідомлення (а.с.48) та копією реєстру відправленої кореспонденції (а.с.49).

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, щов судовому засіданні доведено ту обставину, що відповідачем порушено зобов`язання за договором позики перед позивачем.

Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитися неможна з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законами України«Про електронну комерцію»таЗУ «Про електронний цифровий підпис».

Статтею 1 ЗУ«Про електронний цифровий підпис»(що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача.

Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Відповідно до ст.3 вищевказаного Закону, електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті.

Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.

Електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі (ст.4 ЗУПро електронний цифровий підпис).

Статтею 6 даного Закону передбачено, що сертифікат ключа містить такі обов`язкові дані: найменування та реквізити центру сертифікації ключів (центрального засвідчувального органу, засвідчувального центру); зазначення, що сертифікат виданий в Україні; унікальний реєстраційний номер сертифіката ключа; основні дані (реквізити) підписувача - власника особистого ключа; дату і час початку та закінчення строку чинності сертифіката; відкритий ключ; найменування криптографічного алгоритму, що використовується власником особистого ключа; інформацію про обмеження використання підпису. Посилений сертифікат ключа, крім обов`язкових даних, які містяться в сертифікаті ключа, повинен мати ознаку посиленого сертифіката ключа. Інші дані можуть вноситися у посилений сертифікат ключа на вимогу його власника.

Відповідно до п. 1, ч. 1 ст. 3 ЗУ«Про електронну комерцію», електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають прав а та обов`язки майнового характеру.

Згідно з п. 5, ч. 1 ст. 3 зазначеного Закону електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Статтею 11 ч. 3 вищевказаного Закону передбачено що, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

- надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону;

- заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону;

- вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ст.11 ч.6 ЗУ«Про електронну комерцію»).

Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

-електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до ЗУ«Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

-електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Також ст. 3 ч. 1 ЗУ«Про електронну комерцію»визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем надана копія договору №3390609276-027930 надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, укладеного між ТОВ «ФК Є Гроші» та ОСОБА_1 , який в розділі 12 «Місцезнаходження та реквізити сторін» містить зазначення інформації про позикодавця та прізвище, ім`я та по-батькові, його паспортні дані, індивідуальний ідентифікаційний номер, СМС код, а також надрукований запис «електронний підпис) (а.с.13-20).

У позовній заяві позивач зазначав, що цей договір було укладено в електронному вигляді шляхом реєстрації відповідача на Інтернет сайті https//e-groshi.com і виконання ним певних дій, які свідчать про укладення кредитного договору.

Проте доказів, на підтвердження того, що відповідачем було здійснено підпис Договору за допомогою одноразового ідентифікатора стороною відповідача матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, надана позивачем паперова копія договору позики №3390609276-027930 від 02.08.2018, не відповідає вимогам ст. ст.79,80 ЦПК України, щодо достовірності та достатності доказів, а тому не підтверджує факт, що відповідач підписав цей договір.

В Розділі 1 Договору зазначено, що заявка-анкета в особистому кабінеті Клієнта на веб-сайті Товариства, встановленої форми, яка виражає намір Клієнта отримати грошові кошти у позику (на умовах фінансового кредиту) та є невід`ємною частиною цього Договору та узгоджений Сторонами в Додатку 1 до цього Договору (а. с. 13).

Але, до матеріалів справи долучено Додаток 1 до Договору №3390609276-027930 від 02.08.2018, який є графіком розрахунків, яким встановлюється періодичність та розміри платежів позичальника з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом (а. с. 20).

Заявка-анкета, яка б ідентифікувала відповідача та підтверджувала б його намір отримати позику, в матеріалах справи відсутня.

Положеннямист.1046 ч.2 ЦК Українивстановлено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На підтвердження факту перерахування відповідачу грошових коштів за договором, позивачем надано світлокопію платіжне доручення № 5302 від 02.08.2018 (а. с. 27) та світлокопію повідомлення, що 02.08.2018 через систему платежів «Platon» (ТОВ «Платежі Онлайн») було проведено успішно видачу займу на сайті EGROSHI.COM (3500.00) на картку клієнта (а. с. 28).

Разом з тим, відповідно до пункту 1.3. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22, встановлено, що вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів та обов`язкові для виконання ними.

Відповідно до пункту 1.13 вказаної Інструкції, під час здійснення розрахунків можуть застосовуватись розрахункові документи на паперових носіях та в електронному вигляді. Ця Інструкція встановлює правила використання під час здійснення розрахункових операцій таких видів платіжних інструментів: меморіального ордера; платіжного доручення; платіжної вимоги-доручення; платіжної вимоги; розрахункового чека; інкасового доручення (розпорядження).

Згідно із пунктом 2.14 Інструкції банк платника на всіх примірниках прийнятих розрахункових документів і на реєстрах обов`язково заповнює реквізити "Дата надходження" і "Дата виконання", а банк стягувача - "Дата надходження в банк стягувача" (якщо ці реквізити передбачені формою документа), засвідчуючи їх підписом відповідального виконавця та відбитком штампа банку. На документах, прийнятих банком після закінчення операційного часу, крім того, ставиться штамп "Вечірня".

Таким чином, належним та достовірним доказом проведення безготівкового розрахунку є відповідний платіжний документ, передбачений положеннями Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року №22, заповнений відповідно до вимог цього нормативного документу, та який містить відповідні відмітки про виконання цього платіжного документа банком платника.

Зазначеним вимогам надана позивачем світлокопія платіжного доручення № 5302 від 02.08.2018 не відповідає, зокрема не містить номера рахунку платника, номер та назву банка отримувача підпис відповідального виконавця та відбиток штампу банку, тому не може буди взятим до уваги судом.

Світлокопію повідомлення, що 02.08.2018 через систему платежів «Platon» (ТОВ «Платежі Онлайн») було проведено успішно видачу займу на сайті EGROSHI.COM (3500.00) на картку клієнта, також не можу бути взята до уваги судом, оскільки з вказаного повідомлення не можна достовірно встановити, що кошти дійсно перераховувалися на картку відповідача.

За таких обставин, належних та достовірних доказів перерахування позивачем грошових коштів на користь відповідача суду не надано.

Відповідно до положеньст. 177 ч. 5 ЦПК України, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Згідност. 81 ч.1 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК Українипередбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В судовому засіданні апеляційного суду, яке відбулося 26 вересня 2019 року, у справі оголошувалась перерва і суд визнав обов`язкову явку позивача для надання пояснень на підтвердження своїх позовних вимог (а. с. 141).

У призначене судове засідання на 17 жовтня 2019 року представник ТОВ «Фінансова компанія Преміум Актив» не з`явився, про дату час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, тому суд вирішив справу за наявними у матеріалах справи доказами.

З огляду на викладене, беручи до уваги всі встановлені судом обставини і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог ТОВ «Фінансова компанія «Преміум Актив» необхідно відмовити за недоведеністю.

Недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи,порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального прававідповідно до п. п.2, 3, 4 ч. 1ст. 376 ЦПК Україниє підставами для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення.

Відповідно до ч.13ст.141 ЦПК Україниякщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання апеляційної скарги відповідач сплатив 2881 грн 50 коп судового збору, які підлягають стягненню на його користь з позивача.

Керуючись ст.ст. 374,375,376,381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу адвоката Нікішова Геннадія Івановича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити.

Рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 17 травня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Преміум Актив» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором №3390609276-027930 від 02.08.2018 надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту в розмірі 29004 грн 50 коп відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Преміум Актив» (ідентифікаційний код юридичної особи 41797188) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) 2881грн 50 коп судових витрат.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст.389 ЦПК України.

reyestr.court.gov.ua/Review/85044029

Подробнее...

Такі Умови та Правила можуть бути враховані лише при дотриманні сторонами письмової форми договору та за умови доведення банком їх чинності на момент укладення договору (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17).

Постанова

Іменем України

11 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 739/1770/16-ц

провадження № 61-33438св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - публічне акціонере товариство «Акцент-Банк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Чернігівської області в складі колегії суддів: Скрипки А. А., Лакізи Г. П., Харченко Л. К. від 17 серпня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» (далі - ПАТ «Акцент-Банк»), у якому просив визнати нікчемним кредитний договір, укладений між ним та відповідачем 30 липня 2016 року. Також позивач просив стягнути з відповідача на його користь сплачену ОСОБА_1 суму в якості винагороди за надання фінансового інструмента у розмірі 1 898,10 грн, а також сплачену ОСОБА_1 в якості комісії суму у розмірі 3 128,46 грн.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 30 липня 2016 року на підставі поданої ним засобами дистанційного зв`язку заяви № АВН0СТ1551030686 з відповідачем було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 строковий кредит у розмірі 20 898,10 грн на 24 місяці, для придбання споживчих товарів зі сплатою 4,99% в місяць, на суму виданого кредиту, що сплачується щомісяця, у розмірі 1 914,67 грн, починаючи з «25» по «29» число наступного місяця в обмін на зобов`язання позичальника з повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди за надання фінансового інструменту 1 898,10 грн, комісії у зазначені в заяві та Правилах та Умовах надання кредиту «Швидка готівка» строки. Позивач вказує, що договір про надання споживчого кредиту мав укладатися у письмовій формі, один з оригіналів якого мав бути переданий йому, як споживачу. Також позивач зазначає, що вимоги до форми кредитного договору, встановлені статтею 1055 ЦК України згідно якої кредитний договір укладається у письмовій формі, не дотримано, а відтак зазначений договір є нікчемним. Крім того, зазначений договір не відповідає вимогам статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 06 лютого 2017 року позов задоволено. Визнано нікчемним кредитний договір, укладений 30 липня 2016 року між ОСОБА_1 та ПАТ «»Акцент-Банк». Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Акцент-Банк» отримані за кредитним договором, укладеним 30 липня 2016 року грошові кошти в сумі 20 898,10 грн. Стягнуто з ПАТ «Акцент-Банк» на користь ОСОБА_1 отримані за кредитним договором, укладеним 30 липня 2016 року, грошові кошти в сумі 9 631,67 грн. Вирішено питання про судовий збір.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при укладенні 30 липня 2016 року між позивачем та відповідачем кредитного договору його сторонами не було дотримано вимог законодавства щодо його письмової форми, і за даних обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання оспорюваного позивачем договору нікчемним, оскільки недійсність даного договору прямо встановлена законом. При цьому, судом стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Акцент-Банк» отримані за вищевказаним кредитним договором грошові кошти в сумі 20 898,10 грн, а також стягнуто з ПАТ «Акцент-Банк» на користь ОСОБА_1 отримані за вищевказаним кредитним договором грошові кошти в сумі 9 631,67 грн.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 17 серпня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові. Вирішено питання про судовий збір.

Рішенням апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 своєю заявою підтвердив приєднання до Умов та Правил надання кредиту «Онлайн кеш-кредит», які є розміщеними на сайті банку, і які разом із заявою позичальника складають кредитний договір.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У вересні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення апеляційного суду Чернігівської області від 17 серпня 2017 року, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов до безпідставного висновку про те, що укладення кредитного договору відбулося у формі приєднання, і що позивач був ознайомлений із Умовами та Правилами надання банківських послуг та тарифів, які розташовані на сайті банку, оскільки не звернув уваги на те, що будь-якого документа, який би мав електронний чи факсимильний підпис, однієї із сторін, в матеріалах справи немає. Виходячи із норм статей 639, 1055 ЦК України можна дійти висновку, що кредитний договір із банківською установою, повинен укладатися в письмовій форм в чи за допомогою інформаційно-теоекомунікаційних систем, що прирівнюється до письмової форми.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу з Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області № 739/1770/16-ц.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Зазначену справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 серпня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Акцент-Банк» про визнання кредитного договору нікчемним призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 30 липня 2016 року позивач засобами електронного поштового зв`язку надіслав відповідачу заяву позичальника № АВН0СТ1551030686, зразок якої був отриманий ним від відповідача, згідно якої ОСОБА_1 просив надати йому кредит у сумі 20 898,10 грн на строк 24 місяці до 30 липня 2018 року на придбання споживчих товарів зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 4,99 на місяць на суму виданого кредиту, що сплачується щомісяця у розмірі 1 914,67 грн у період з 25 до 29 числа наступного місяця в обмін на зобов`язання позичальника з повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 1 898,10 грн, комісії зазначені в заяві та умовах надання кредиту «Швидка готівка» строки.

Згідно заяви кредит надається шляхом зарахування грошових коштів на платіжну картку позивача № НОМЕР_1 , а погашення заборгованості за кредитом здійснюється шляхом зарахування грошей на рахунок № НОМЕР_2 . В заяві зазначалося, що позивач ознайомлений та згодний з умовами та правилами надання банківських послуг, які були надані йому в письмовій формі та вказувалося, що своїм підписом він підтверджує факт надання йому повної інформації про умови кредитування відповідачем та що цією заявою позивач приєднується до Умов та Правил надання кредиту «онлайн кеш-кредит», що розміщені на сайті банку і складають кредитний договір.

Суд також установив, що зазначена заява не була підписана позивачем, зокрема як власноручно, так і з використанням електронного підпису чи електронного цифрового підпису, хоча на необхідність поставлення позивачем підпису для підтвердження факту надання повної інформації про умови кредитування вказано безпосередньо в самій заяві.

30 липня 2016 року на рахунок позивача № НОМЕР_1 відповідачем перераховано грошові кошти в сумі 20 898,10 грн, з яких 19 000 грн зараховано на рахунок позивача в якості кредитних коштів та 1 898,10 грн на сплату відповідачу винагороди за надання фінансового інструменту.

26 серпня, 28 вересня, 27 жовтня, 29 листопада 2016 року та 29 січня 2017 року позивач здійснював сплату коштів на погашення заборгованості за кредитним договором від 30 липня 2016 року, сплативши 9 631,67 грн.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 14 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документообіг здійснюється відповідно до законодавства України або на підставі договорів, що визначають взаємовідносини суб`єктів електронного документообігу. Використання електронного документа у цивільних відносинах здійснюється згідно із загальними вимогами вчинення правочинів, встановлених цивільним законодавством.

Отже вимоги до електронних документів у цивільних відносинах повинні відповідати загальним вимогам вчинення правочинів, передбачених цивільним законодавством.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України).

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є похідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавцець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається в письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно з частиною другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами).

Крім того статтею 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» передбачено для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладенням електронного підпису завершується створення електронного документа.

При цьому, за змістом частини третьої статті 4 Закону України «Про електронний цифровий підпис» (в редакції, на час виникнення спірних правовідносин) використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі.

Установивши, що ОСОБА_1 не підписував договір споживчого кредиту від 30 липня 2016 року, як власноручно так і в електронному вигляді, що є обов`язковим для додержання письмової форми цього виду правочину у силу вимог статей 207, 1055 ЦК України місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим.

Оскільки позивач не підписував кредитний договір, то висновки апеляційного суду про те, що ОСОБА_1 своєю заявою підтвердив приєднання до Умов та Правил надання кредиту «Онлайн кеш-кредит», які є розміщеними на сайті банку, і які разом із заявою позичальника складають кредитний договір, є необґрунтованими. Такі Умови та Правила можуть бути враховані лише при дотриманні сторонами письмової форми договору та за умови доведення банком їх чинності на момент укладення договору (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17).

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Чернігівської області від 17 серпня 2017 року скасувати та залишити в силі заочне рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 06 лютого 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. ЧервинськаСудді:С. Ю. Бурлаков Є. В. Коротенко В. М. Коротун В. П. Курило

reyestr.court.gov.ua/Review/84305080

Подробнее...

Разговор о бегающем инспекторе с сотрудником...

Прошу строго не судить, это моя первая запись. Наш форум: http://антиколлектор.укр/ Наша группа в фейсбук:...

Евдокия Владимировна Чёрная понравилось Антиколлектор Профиль 1 месяц назад

Серёга ты молодчина, спасибо что такие люди как ты есть!

Как нужно разговаривать с мфо

Автор аудио записи участник нашей группы в facebook, Sergej Oleksandrovich Ishchuk

Как нужно разговаривать с мфо

Автор аудио записи участник нашей группы в facebook, Sergej Oleksandrovich Ishchuk

Постанова

Іменем України

04 грудня 2019 року

м. Київ

справа №127/9042/17

провадження № 61- 31547св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого: Сімоненко В.М.,

суддів -Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Мартєва С. Ю., Штелик С.П.,

часники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Вінницької області від 04 жовтня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів Рибчинського В.П., Голоти Л.О., Шемети Л.О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог послався на те, що відповідно до укладеної Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт №б/н від 18 вересня 2012 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 6079, 97 гривень у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана Генеральна угода разом з запропонованими ПАТ КБ «Приватбанк» Умовами та правилами, Тарифами складають між ним та Банком Кредитний договір в розумінні ч. 1 ст. 634 ЦК України.

Свої зобов`язання за Договором та Угодою ПАТ КБ «Приватбанк» виконав в повному обсязі та надав ОСОБА_1 кредит у розмірі, встановленому договором.

ОСОБА_1 своєчасно не надав Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом та відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору, в зв`язку із чим станом на 05 квітня 2017 року має заборгованість перед Банком в розмірі 12198,92 гривень.

Позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 18 вересня 2012 року в розмірі 12198,92 грн., яка складається з: 3997,18 грн. - заборгованість за кредитом; 1732.45 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 4743,79 грн. - заборгованості за пенею та комісією; 1725,50 грн. - штраф відповідно до п.2.2 Генеральної угоди, а також судовий збір.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 30 серпня 2017 року відмовлено в задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було доведено факту наявності між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 договірних відносин з приводу отримання відповідачем від банку кредитних коштів, оскільки генеральна угода про реструктуризацію заборгованості та приєднання до умов та правил продукту кредиту б/н від 18 вересня 2012 року являється похідним правочином від кредитного договору та була укладена з метою врегулювання взаємовідносин між банком та позичальником. В зв`язку з тим, що представником позивача не надано кредитного договору №SAMDN40000016090501 від 14 вересня 2007 року, а також будь-яких інших належних доказів отримання відповідачем грошових коштів, тому відсутність даного договору не дає ПАТ КБ «Приватбанк» права на нарахування та стягнення з відповідача будь-яких грошових коштів, штрафних санкцій, розмір яких не було погоджено сторонами.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 04 жовтня 2017 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 серпня 2017 року скасовано.

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за генеральною угодою про реструктуризацію заборгованості та приєднання до правил та умов про надання продукту кредитних карт б/н від 18 вересня 2012 року, яка виникла станом на 05 квітня 2017 року в розмірі 12198 (дванадцять тисяч сто дев`яносто вісім) гривень 92 коп., яка складається: 3997.18 грн. - заборгованість за кредитом; 1732.45 грн. - заборгованість по процентам; 4743.79 грн. - заборгованість за пеню; 1725.50 грн. - штраф.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що отримання грошових коштів та наявність непогашеної заборгованості перед Банком ОСОБА_1 не спростував.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Скаржник просив суд оскаржувані судові рішення скасувати, а справу передати на новий судовий розгляд .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Вінницької області від 04 жовтня 2017 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 127/9042/17 з Вінницького міського суду Вінницької області.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У січні 2018 року справу № 127/9042/17 передано до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог, Банк просив суд стягнути кредитну заборгованість за кредитним договором б/н від 21 квітня 2011 року, а суд стягнув кредитну заборгованість за генеральною угодою про реструктуризацію заборгованості.

Судом було залишено поза увагою те, що позивачем не надано доказів отримання ОСОБА_1 кредитних коштів від ПАТ КБ «Приватбанк».

Суд не надав оцінку тому, що ОСОБА_1 не підписував Генеральну угоду.

Окрім того, Генеральна угода, як в ній зазначено, укладається з метою створення сприятливих умов для виконання позичальником зобов`язань по кредитному договору № SAMDN400000609050 від 14 вересня 2007 року, однак копію даного договору суду надано не було.

Таким чином, між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 відсутні кредитно-договірні відносини, а тому позовні вимоги є безпідставними.

Суд не звернув увагу на пропуск строку позовної давності та на безпідставність нарахування пені та комісії.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір шляхом підписання Заяви-анкети від 27 вересня 2007 року відповідно до якого було надано кредит в розмірі 500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки ( а.с.5).

Вказана Заява-анкета містить текст за змістом якого особа, що її заповнює дає згоду, що вказана Заява-анкета разом з пам`яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають договір надання банківських послуг.

В зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 обов`язків покладених на нього кредитним договором, 18 вересня 2012 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до умов та правил продукту кредиту б/н, з метою створення сприятливих умов для виконання ОСОБА_1 обов`язків за кредитним договором (а.с.6).

Вказаний договір був підписаний ОСОБА_1 , що підтверджується його підписом та свідчить про його згоду на те, що підписана Генеральна угода про реструктуризацію заборгованості є приєднанням до Умов та правил надання продукту кредитних карт», які викладені на банківському сайті і складає між банком та ним договір приєднання.

Відповідно до п.2.1 Генеральної угоди банк надає ОСОБА_1 строковий кредит в розмірі 6079.98 грн на строк 12 місяців, а саме з 18 вересня 2012 року по 30 вересня 2013 року, шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну карту НОМЕР_1 на споживчі цілі в сумі 6079,98 грн, в обмін на обов`язок ОСОБА_1 повернути кредит, сплати відсотки в розмірі 0,0833% на місяць на суму заборгованості. Сплата заборгованості проводиться починаючи з «1» по «25» число кожного місяця (щомісячним платежем) в сумі 534,91 грн. Дата останньої сплати заборгованості повинна бути не пізніше 30 вересня 2013 року.

Згідно п. 2.2 Генеральної угоди сторони погодили, що заборгованість по кредиту починаючи з 32 дня, вважається простроченею. У разі прострочення ОСОБА_1 сплачує Банку штраф в сумі 1725,5 грн.

Із письмового розрахунку заборгованості позичальника по кредиту вбачається, що взяті на себе зобов`язання по кредитному договору відповідачем належним чином не виконувались, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 12198,92 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом 3997,18 грн, заборгованості по процентах за користування кредитом 1732,45 грн, заборгованості по пені та комісії 4743,79 грн, штрафу 1725,50 грн (а.с.4).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позовних вимог суд апеляційної інстанції виходив з того, що отримання грошових коштів та наявність непогашеної заборгованості перед Банком ОСОБА_1 не спростував.

Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що Заява-анкета від 27 вересня 2007 року, підписана ОСОБА_1 разом з пам`яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають договір надання банківських послуг а у зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 обов`язків покладених на нього вказаним кредитним договором, 18 вересня 2012 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до умов та правил продукту, з метою створення сприятливих умов для виконання ОСОБА_1 обов`язків за кредитним договором.

Суд апеляційної інстанції також прийшов до висновку, що Генеральна угода про реструктуризацію заборгованості є приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт, які викладені на банківському сайті і складає між банком та ним договір приєднання у розумінні ч. 1 ст. 634 ЦК України.

Таким чином, Генеральна угода про реструктуризацію заборгованості від 18 вересня 2012 року є самостійним зобов`язанням між сторонами, обов`язок виконання якого передбачений статтями 526, 1049 ЦК України.

Однак, судом апеляційної інстанції не було прийнято до уваги те, що Генеральна угода про реструктуризацію заборгованості та приєднанням до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 18 вересня 2012 року була укладено між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 з метою створення сприятливих умов для виконання позичальником зобов`язань по кредитному договору № SAMDN400000609050 від 14 вересня 2007 року, а не кредитним договором б/н від 27 вересня 2007 року, тому суд апеляційної інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що вказано Генеральна угода пов`язана з кредитним договором б/н від 27 вересня 2007 року.

Матеріали справи не містять копії кредитного договору № SAMDN400000609050 від 14 вересня 2007 року.

Проте, вказане порушення суду апеляційної інстанції не впливає на можливість Банку захистити порушені права невиконанням ОСОБА_1 умов Генеральної угоди, яка є самостійним зобов`язанням, хоч і похідним від кредитного договору № SAMDN400000609050 від 14 вересня 2007 року.

Таким чином, доводи касаційної скарги відносно того, що Генеральна угода, як в ній зазначено, укладається з метою створення сприятливих умов для виконання позичальником зобов`язань по кредитному договору № SAMDN400000609050 від 14 вересня 2007 року, однак копію даного договору суду надано не було не заслуговують на увагу, оскільки відсутність копії вказаного договору не впливає на розгляд справи по суті, оскільки Генеральна угода є самостійним зобов`язанням між сторонами, направленим на реструктуризацію фіксованої суми заборгованості за кредитним договором № SAMDN400000609050 від 14 вересня 2007 року, виконання якої передбачено ст. 526, 1049 ЦК України.

Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги про те, що між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 відсутні кредитно-договірні відносини, а тому позовні вимоги є безпідставними не заслуговують на увагу.

Доводи касаційної скарги відносно того, що суд не надав оцінку тому, що ОСОБА_1 не підписував Генеральну угоду не заслуговують на увагу, оскільки матеріали справи, в супереч статті 60 ЦПК України ( в редакції діючій до 15 грудня 2017 року), не містять доказів наданих відповідачем судам у спростування даного твердження, а також відповідачем не було заявлено клопотання про проведення судової експертизи з приводу цього питання, а тому таке твердження ОСОБА_1 є припущенням, а доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Доводи касаційної скарги відносно того, що судом було залишено поза увагою те, що позивачем не надано доказів отримання ОСОБА_1 кредитних коштів від ПАТ КБ «Приватбанк» не заслуговують на увагу, оскільки як вбачається з розрахунку заборгованості, після підписання Генеральної угоди, ОСОБА_1 здійснював погашення заборгованості за вказаним договором, чим підтверджувала та розуміла свої зобов`язання перед банком.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що права кредитора за Генеральною. угодою про реструктуризацію заборгованості від 18 вересня 2012 року порушені невиконанням позичальником умов угоди, а тому порушені права ПАТ КБ «Приватбанк» підлягають судовому захисту.

Проте, колегія суддів вважає доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на пропуск Банком позовної давності для звернення з відповідним позовом до суду такими, що заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Так, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).


За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до п.2.1 Генеральної угоди банк надає ОСОБА_1 строковий кредит в розмірі 6079,98 грн на строк 12 місяців, а саме з 18 вересня 2012 року по 30 вересня 2013 року, шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну карту НОМЕР_1 на споживчі цілі в сумі 6079,98 грн, в обмін на обов`язок ОСОБА_1 повернути кредит, сплати відсотки в розмірі 0,0833% на місяць на суму заборгованості. Сплата заборгованості проводиться починаючи з «1» по «25» число кожного місяця (щомісячним платежем) в сумі 534,91 грн. Дата останньої сплати заборгованості повинна бути не пізніше 30 вересня 2013 року.

Звертаючись до суду з позовом Банк також в обґрунтування того, що ним не порушено позовну давність, посилався на п. 1.1.7.3 Умов та Правил банківських послуг, які є невід`ємною частиною Кредитного договору, яким встановлено строк позовної давності у 50 років.

Однак, колегія суддів вважає, що дане посилання Банку не заслуговує на увагу та не підтверджує наявність збільшеної позовної давності за спірною Генеральною угодою, з огляду на наступне.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Витягом з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.3)

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості про приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт.

У Генеральній угоді про реструктуризацію заборгованості від 18 вересня 2012 року посилання на домовленість сторін щодо збільшення строку давності відсутнє. В матеріалах справи відсутній і окремий договір про збільшення строку давності.

Колегія суддів вважає, що Умови, які знаходяться в матеріалах справи, не містять підпису відповідача, у Генеральній угоді відсутнє посилання на збільшення строку давності, а тому відсутні підстави вважати, що сторони збільшили позовну давність за вимогами про стягнення кредитної заборгованості до п`ятдесяти років.

Крім того, колегія суддів вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, затверджених наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови, зокрема про збільшення позовної давності, прямо не передбачені в Генеральній угоді, яка безпосередньо підписана ОСОБА_1 .

До аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 202/26885/13-ц та у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

Таким чином до спірних правовідносин слід застосовувати загальний строк позовної давності у три роки.

Так, обумовлений сторонами строк дії Генеральної угоди припинився 01 жовтня 2013 року, а з позовом до суду ПАТ КБ «Приватбанк» звернулось 27 квітня 2017 року, через три роки і сім місяців, тобто після спливу строку, на який надавався кредит та сплати всіх платежів за ним.

ОСОБА_1 заявляв клопотання суду першої та апеляційної інстанцій про застосування наслідків спливу позовної давності.

Суд апеляційної інстанції , дійшовши до правильного висновку про наявність порушеного права позивача, взагалі не надав оцінку факту пропуску позивачем позовної давності, в результаті чого помилково прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

В касаційній скарзі ОСОБА_1 просив суд скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Проте, колегія суддів не може залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що у позові слід відмовити через безпідставність.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційних скарг

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Колегія суддів вважає за необхідне відповідно до статті 400 ЦПК України вийти за межі вимог касаційної скарги та скасувати рішення Апеляційного суду Вінницької області від 04 жовтня 2017 року, а також скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 серпня 2017 року, як такі що ухвалені з порушенням норм матеріального права та ухвалити нове судове рішення по справі про відмову у задоволенні позовних вимог через пропуск позовної давності зі зверненням ПАТ КБ «Приватбанк» з даним позовом.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Колегія суддів вважає, що з ПАТ КБ «Приватбанк» підлягає стягненню на користь ОСОБА_2 понесений ним судовий збір при зверненні до суду з касаційною скаргою у розмірі 1920 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 серпня 2017 року та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 04 жовтня 2017 року- скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1920 ( одна тисяча дев`ятсот двадцять) гривень.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

reyestr.court.gov.ua/Review/86241183

Подробнее...

Татьяна и 5 другие have вступил в группу Активисты антиколлектор Украина 1 месяц назад

Tania друг участника Александр Звезда