Присоединяйтесь!

Присоединяйтесь к нашей социальной сети Антиколлектор Украина!

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2019 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Кулішенка Ю.М., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря Тімуш Д.І.,

розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 серпня 2016 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

В С Т А Н О В И В:

У червні 2016 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» звернулося до суду з даним позовом, обґрунтовуючи його наступним:

29 листопада 2015 року сторони уклали в електронній формі договір позики №904771591 на суму 3300,00 грн. зі сплатою відсотків та комісії строком на 16 календарних днів шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок відповідача. Згідно з умовами цього договору позичальник зобов'язався повернути кошти та сплатити проценти за її користування у розмірі 1,95 % від суми позики за кожен день користування. 15 грудня 2015 року термін платежу за укладеним договором закінчився, однак відповідач своїх зобов'язань з повернення коштів, сплати процентів та комісії за цим договором не виконала, внаслідок чого у неї утворилася заборгованість перед позивачем. Просить стягнути з відповідача заборгованість за договором в розмірі 14126,60 грн.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 серпня 2016 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» заборгованість за укладеним договором в розмірі 14 126 грн. 60 коп. та судовий збір в сумі 1378,00 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, мотивуючи тим, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Укладений договір є нікчемним, оскільки не було дотримано письмової форми його укладення, договір сторонами не підписувався. Крім того, відповідач не отримувала від позивача коштів за спірним договором, доказів зворотнього суду надано не було, договірних відносин з відповідачем не мала. Платіжне доручення не мітить підпису і печатки установи банку, а факт отримання коштів відповідач заперечує. Невідома особа, заволодівши персональними даними відповідача, через мережу інтернет оформила на ім'я відповідача без її відома позику. За таких умов висновки суду не відповідають обставинам справи і не ґрунтуються на нормі закону.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 11 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 серпня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року рішення Апеляційного суду міста Києва від 11 травня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши обставини справи та перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до наступного висновку:

В ході розгляду справи суд першої інстанції вважав доведеними посилання позивача на те, що між ним та відповідачем 29.11.2015 року між сторонами був укладений договір позики №904771591 через мережу Інтернет шляхом акцептування оферти, заповнення заявки на сайті та зазначення інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої відповідач бажав отримати позику. Позивач свої обов'язки за договором виконав в повному обсязі, факт надання грошових коштів в розмірі 3 300, грн. на рахунок позичальника - банківську карту №149497846832212 підтверджено копією платіжного доручення від 29 листопада 2015 року № 880. На час звернення до суду відповідач, маючи заборгованість за договором, свої зобов'язання не виконує, тому доведена до стягнення сума підлягає стягненню з відповідача в розмірі 14 126,60 грн.

В той же час з наведеними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погодитися не може.

Ст. 10 ЦПК Українив редакції, що діяла на час постановлення оскаржуваного рішення,встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. Обов'язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 60 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування судом самостійно таких доказів було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим. Аналогічні за своїм змістом процесуальні норми діють й на даний час (ст.ст. 12, 81 ЦПК України).

Свою позицію позивач ґрунтував насамперед на двох посиланнях:

1. між сторонами було укладено договір позики у вигляді електронного документу;

2. позивачем було фактично виконані умови договору та перераховані на адресу відповідача (її рахунок) грошові кошти.

Зважаючи на вищевказані норми процесуального закону, позивачем мали б бути надані до суду належні та допустимі докази, які б доводили два вищевказаних його посилання. В той же час наведений обов'язок позивачем належним чином виконано не було.

Щодо факту підписання сторонами договору:

Приписами ст. 1047 ЦК України встановлено, що договір позики у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми позики укладається у письмовій формі.

Дійсно, положеннями п. 1 ст. 207 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

В той же час ч. 2 та ч. 3 ст. 207 ЦК України встановлює, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). При цьому використання при вчиненні правочинів електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до положень ст. 6 Закону України „Про електронні документи та електронний документообіг" встановлено, що електронний документ є завершений у випадку накладення електронного підпису сторони. Відносини, пов'язані з використанням удосконалених та кваліфікованих електронних підписів, регулюються Законом України „Про електронні довірчі послуги". Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб'єктами електронного документообігу на договірних засадах.

З урахуванням наведених норм позивачем для доведення факту укладення сторонами договору в електронній формі мали б бути надані докази підписання такого документу сторонами за допомогою електронного підпису, який має відповідати або вимогам Закону України „Про електронні довірчі послуги", або ж договірним умовам за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. В той же час жодного доказу з цього приводу представлень до суду не було, відтак дана обставина залишилася недоведеною та не може бути прийнята судом.

Щодо фактичного надання позивачем коштів відповідачу.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Зважаючи на наведену норму матеріального права, з урахуванням положень ст.ст. 10, 60 ЦПК України в редакції, що діяла на час подання позову та вирішення справи судом, позивачем мали б бути представлені до суду належні докази на підтвердження свого посилання на безготівкове перерахування грошових коштів на банківський рахунок (карту) відповідача. В той же час таких належних та допустимих доказів до суду також представлено не було.

На підтвердження таких своїх посилань позивач надав до суду копію платіжного доручення № 880 від 29.11.2015 р. на здійснення банківського переказу 3300,00 грн. на ім'я відповідача на рахунок НОМЕР_1 (а.с. 9). В той же час вказаний документ може засвідчити лише доручення банківській установі здійснити такий платіж. Ні в ньому, ні в іншому представленому до суду доказі не міститься жодних належно підтверджених (зокрема банківською установою) даних щодо того, що таке платіжне було подане до банку, який в свою чергу його виконав та фактично перерахував грошові кошти на вказаний рахунок (карту). За таких умов факт надання (банківського перерахування) коштів позивачем відповідачу також не здобув свого підтвердження в ході розгляду справи.

З урахуванням того, що позивачем не було належним чином доведено достовірності та обґрунтованості обох вищевказаних постулатів, якими він обґрунтовував свої позовні вимоги, його позиція залишилася недоведеною та не може бути прийнята судом, що зумовлює відсутність підстав для задоволення позову.

В своїй постанові по даній справі від 17.10.2018 року Верховний Суд звернув увагу на відсутність дослідження факту належності карткового рахунку, на який було перераховано кошти за зазначеним договором позики, відповідачу. Також Верховний Суд звернув увагу апеляційного суду на те, ОСОБА_1, стверджуючи про те, що не укладала з позивачем жодного договору, вказувала на факт її звернення до правоохоронних органів із заявою про використання невстановленою особою її анкетних та паспортних даних для отримання позики, за якою було відкрите кримінальне провадження, а її визнано потерпілою. При цьому не було з'ясовано, чи знайшли підтвердження такі посилання відповідача в рамках кримінального провадження, відкритого за її заявою про вчинення злочину.

Оскільки, як вже зазначено вище, в ході розгляду справи не було доведено достовірності посилань позивача на факт перерахування грошових коштів на картковий рахунок НОМЕР_1, підстави для дослідження питання щодо власника вказаного рахунку в даний час відсутні. Окрім того в ході розгляду апеляційної скарги відповідачем на виконання вимог Верховного Суду було надано до апеляційного суду відповідь на її звернення до Хортицького районного суду м. Запоріжжя № 337/5198/16-к/14179/2018 від 29.11.2018 року, згідно якої вироком вказаного суду від 01.02.2017 року ОСОБА_2 визнано винним та засуджено за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 185, ч. 2 ст. 190 КК України у справі в якій відповідач визнана потерпілою.

У відповідності до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення серед іншого є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням викладеного колегія суддів приходить до висновку про наявність передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення по справі нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 серпня 2016 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення. В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

www.reyestr.court.gov.ua/Review/79457461

Подробнее...

Европейское агентство по возврату долгов позиционируют себя как коллекторская контора, факторинговая организация. По классификаторам видов экономической деятельности имеют:

Код КВЕД 82.91 Деятельность агентств по взиманию платежей и бюро кредитных историй;

Код КВЕД 64.91 Финансовый лизинг;

Код КВЕД 64.92 Другие виды кредитования (основной)

Код КВЕД 64.99 Предоставление других финансовых услуг (кроме страхования), н. в. и. в .;
Этот класс включает:
другие финансовые услуги, связанные прежде всего с размещением финансовых средств (кроме предоставления займов):
факторинговые услуги
оформление свопов, опционов и других хеджирования
деятельность компаний, занимающихся урегулированием в форме обеспечения
инвестиционную деятельность за свой счет, например, деятельность венчурных компаний, инвестиционных клубов и т.д.
Этот класс не включает:
финансовый лизинг, см. 64.91
управлению ценными бумагами от имени третьих лиц, см. 66.12
торговлю, лизинг и аренду недвижимого имущества, см. раздел 68
сбор счетов без выкупа долгов, см. 82.91
деятельность по предоставлению грантов (субсидий) членскими организациями, см. 94.99

Код КВЕД 66.19 Другая вспомогательная деятельность в сфере финансовых услуг, кроме страхования и пенсионного обеспечения

Имеют действующую лицензию на предоставление услуг по факторингу, выданную в Нацкомфинуслуг. Владелец европейского агентства по возврату долгов Сергей Леонидович Тигипко.



По информации которую они сами о себе предоставляют, сразу понятно род ихней деятельности. На их сайте, на странице ключевые показатели деятельности видим следующее:



Подает ли в суд европейское агентство по возврату долгов?

К сожалению да, европейское агентство по возврату долгов подает в суд. На текущий год в едином государственном реестре судебных решений имеется 1653 решений и постановлений.

Подробнее...

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 жовтня 2019 року Рівненський районний суд Рівненської області

в особісудді Остапчук Л.В.

за участю: секретаря судових засідань Захарук Г.Л.

представника відповідачки, адвоката Пилипіва І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Рівне в порядку загального позовного провадження

цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія є гроші" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в :

У зв`язку з тим, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія є гроші" та ОСОБА_2 в електронному вигляді, шляхом реєстрації позичальника на інтернет сайті e-groshi.com і виконання нею певних дій, укладено кредитний договір № 2554816145-004747 від 18 травня 2018 року, згідно якого відповідачці надано кредит в розмірі 1000 гривень 00 копійок, які було перераховано на картковий рахунок відповідачки № НОМЕР_1 зі строком повернення кредиту та відсотків до 23-00 години 17 червня 2018 року, позивач виконав умови договору, однак відповідачка не виконує взяті на себе обов`язки по погашенню кредиту, утворилась заборгованість, позивач звернувся з даним позовом до суду та просить стягнути з відповідачки заборгованість по кредитному договору в сумі 7113 гривень 70 копійки, судові витрати по справі та витрати за юридичні послуги.

Представник позивача - ТзОВ "Фінансова компанія є гроші" - в судове засідання не з`явився. Від директора ТзОВ "ФК є гроші" ОСОБА_3 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій вона, не змінюючи своїх позовних вимог, позов підтримала і просить його задоволити, мотивуючи це тим, що відповідачкою було здійснено підписання договору за допомогою одноразового ідентифікатора шляхом надсилання СМС-повідомлення на номер телефону, зазначений відповідачкою в заявці на отримання кредиту, та приєднання коду, який містився в СМС-повідомленні, до електронного повідомлення від відповідачки. Щодо перерахунку коштів позивачем на рахунок відповідачки зазначила, що ТзОВ "ФК є гроші" через платіжну систему "Platon" було перераховано кошти в сумі 1000,00 гривень ОСОБА_2 на зазначену в заявці на отримання позики карту на виконання договору позики № 2554816145-004747 від 18.05.2018 року, оскільки між позивачем та ПАТ КБ "ПриватБанк" було укладено договір співробітництва № 2829 від 28.12.2018 року, предметом якого є надання останнім послуг позивачу, пов`язаних із здійсненням переказу засобів на проведення виплат і за цим договором визначено технологічного партнера ТОВ "Платежі онлайн" представлене торгівельною маркою "Platon". Також зазначила, що сума заборгованості за порушення грошового зобов`язання позивачем була вирахувана правомірно, застосовано лише стягнення неустойки у вигляді пені, що в повній мірі відповідає принципу розумності та справедливості. Правомірною є і заявлена позивачем сума за надані їй юридичні послуги, оскільки надання ФОП ОСОБА_4 юридичних послуг позивачу підтверджується наявними доказами, які містяться в матеріалах справи. Крім того зазначила, що у зв`язку із тим, що відповідачка не виходила на зв`язок, на численні СМС щодо стану її заборгованості за кредитним договором не реагувала, досудового врегулювання спору не відбулося і позивач вимушений був звернутися до суду. Вважає позов обґрунтованим, доведеним належними доказами, тому просить його задоволити.

Відповідачка ОСОБА_2 подала до суду відзив на позовну заяву, в якому позов не визнала, зазначивши, що у доданому до позову кредитному договорі, на який посилається позивач як на підставу виникнення у неї зобов`язань перед ТзОВ "ФК є гроші" відсутній її підпис, зазначення у договорі про те, що міститься цифровий підпис не відповідає дійсності, оскільки у неї відсутній цифровий підпис, а тому вищезгаданий договір не має юридичної сили. Крім того, будь - яких даних, які б підтверджували надані їй грошові кошти позивачем суду не надано. Також позивачем неправомірно, в порушення норм Закону України "Про споживче кредитування", завищено суми процентів та пені, які були нараховані на суму кредиту, які значно перевищують саме тіло кредиту, а оскільки вона є інвалідом ІІ групи, отримує дохід в сумі 1500,00 гривень на місяць, то стягнення з неї надмірно нарахованих штрафних санкцій поставить її у скрутне матеріальне становище та позбавить засобів до існування. Крім того, позивачем в порушення умов оскаржуваного кредитного договору не вжито заходів досудового врегулювання спору, обрано судовий захист своїх прав, хоча в договорі зазначено, що всі спори вирішуються шляхом переговорів. Що стосується стягнення витрат на користь позивача за надані йому юридичні послуги в сумі 1500,00 гривень, відповідачка вважає, що дана позовна вимога не підлягає до задоволення, оскільки будь-яких документів ФОП ОСОБА_4 до суду не подавала та не готувала, що виключає можливість стягнення витрат на юридичні послуги на користь позивача. Також відповідачкою було подано заперечення. в якому вона заперечила проти задоволення позову з мотивів, викладених у відзиві. З`явившись в перші судові засідання, відповідачка позов не визнала з мотивів викладених у відзиві та запереченні, просила відмовити у задоволенні позову повністю. Пізніше вона подала заяву, в якій просить розглядати справу без її участі, за участі її представника, позов не визнала і просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Представник відповідачки, адвокат Пилипів І.І. в судовому засіданні пояснив, що позовна заява не підлягає до задоволення, оскільки не надано відповідних доказів. Заявив, що відповідачка не вміє користуватися інтернетом, електронного цифрового підпису не виготовляла. Крім того, позивачем не долучено належних доказів на підтвердження перерахунку коштів на рахунок відповідача, надано лише платіжне доручення, яке не має жодних відміток банку. Що стосується позовної вимоги про стягнення витрат за юридичні послуги, надані позивачу ФОП ОСОБА_4 , вважає таку вимогу безпідставною, оскільки представник жодного разу в судове засідання не являлася, докази надання таких юридичних послуг суду не надані. Виходячи з вищевикладеного, просить в позові відмовити у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд встановив, що згідно позовної заяви і доводів представника позивача у відповіді на відзив між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія є гроші" та ОСОБА_2 було укладено договір позики № 2554816145-004747 від 18 травня 2018 року, згідно якого ОСОБА_2 надано споживчий кредит в сумі 1000,00 гривень зі строком повернення до 23-00 годин 17 червня 2018 року зі сплатою 2% за кожен день користування позикою, що становить 730 процентів річних.

Підписання договору позики відповідачем було здійснено за допомогою одноразового ідентифікатора шляхом надсилання СМС-повідомлення на номер телефону, зазначений відповідачкою в заявці на отримання кредиту, та приєднання коду, який містився в СМС-повідомленні до електронного повідомлення від відповідачки.

Як стверджує представник позивача, позивач виконав свої зобов`язання, однак ОСОБА_2 не в повній мірі виконує свої зобов`язання і не повертає позику, що призвело до утворення заборгованості по договору позики.

Порядок укладання договорів в електронній формі регламентується Законом України "Про споживче кредитування" та Законом України "Про електронну комерцію".

Зокрема, в ст.13 Закону України "Про споживче кредитування" зазначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Відповідно до ст.11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Як встановлено в судовому засіданні, 19.06.2018 року між ТОВ «Фінансова компанія є гроші» та відповідачем був укладений договір № 2554816145-004747 від 18 травня 2018 року про надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, в електронному вигляді (а.с.12-18).

Проте, вказаний договір містить на кожному аркуші відбитки печатки ТОВ "Фінансова компанія є гроші", штемпелю "Згідно з оригіналом", та факсиміле підпису ОСОБА_3 .

На останньому аркуші вищевказаного договору у графі "позикодавець" міститься друкований запис "Електронний підпис / ОСОБА_3 /", а у графі позичальник «СМС КОД: 968134 Електронний підпис /Дудас ОСОБА_5 /". Будь-яких автентичних (рукописних) підписів осіб у цьому документі не міститься (а.с.18).

Аналогічні форма посвідчення та записи містяться й у документі під назвою: "Графік розрахунків" (а.с.19).

До позовної заяви також доданий "Розрахунок заборгованості за кредитним договором № 2554816145-004747 від 18 травня 2018 року станом на 10.10.2018 року", який скріплений відтиском печатки ТОВ "Фінансова компанія є гроші" та підписом керівника ОСОБА_3 (а.с.20-23).

Судом було досліджено роздруківку платіжного доручення від 18 травня 2018 року № 1301 (а.с.72).

Однак, зазначена роздруківка не містить будь-яких даних, що вона підписана платником та проведена банком. При цьому, наприклад, платіжне доручення повинно бути підписано відповідальним виконавцем банку і скріплено печаткою установи банку з відміткою про дату надходження та дату виконання платіжного доручення (п.2.14 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (зі змінами)).

Крім того, до позову додано документ із назвою "Повідомлення" системи "Platon" за підписом директора ТОВ "Платежі Онлайн", відповідно до якого "18.05.2018 року через вказану систему платежів "Platon" (ТОВ "Платежі Онлайн") було проведено успішно видачу займу на сайті EGROSHI.COM (1000,00) на картку клієнта". Також зазначені дата та час проведення операції 18.05.2018 13:30:52, сума операції 1000 грн., номер карти НОМЕР_2 * НОМЕР_3 , номер транзакції 22665-02525-18787, опис платежу "перевод для займа № 4747", код авторизації 501945 (а.с.24).

Відповідно до договору співробітництва № 2829 від 28.12.2017 року між ТОВ "Фінансова компанія є гроші" та ПАТ КБ "ПриватБанк", предметом договору є надання останнім послуг першій, пов`язаних із здійсненням перекладу засобів і проведення виплат. За цим договором визначено технологічного партнера ТОВ "Платежі онлайн", представлене торгівельною маркою Platon (а.с.25-26).

Згідно п.2.1.7 цього договору ТОВ "Фінансова компанія є гроші" зобов`язується проводити захист своїх даних через Технологічного партнера ТОВ "Платежі онлайн". Інших правовідносин між ТОВ "Фінансова компанія є гроші" та ТОВ "Платежі онлайн" цим договором не врегульовано.

Додана до договору копія додатку 1 ("Керівництво по підключенню до платіжного шлюзу") не містить взагалі реквізитів договору, до якого укладено цей додаток, підписаний представниками ТОВ "Фінансова компанія є гроші" та ПАТ КБ "Приватбанк" (а.с.27).

Зазначені у цьому додатку основні принципи роботи ТОВ "Фінансова компанія є гроші" та Технологічного партнера ТОВ "Платежі онлайн" передбачають обмін повідомленнями у відповідності зі специфікаціями, формування та направлення "запитів на проведення Перекладу" Р2Р card credit. При цьому, Технологічний партнер, при отриманні від ТОВ "Фінансова компанія є гроші" запитів аналізує отримане повідомлення на відповідність певному вище формату, коректність, зазначених у запиті реквізитів переказу; проводить перевірку валідності карти, лімітів, виробляє передачу даних на кредитування карти в платіжні системи. Потім формує і направляє відповідь.

У позовній заяві позивач зазначає, що договір № 2554816145-004747 від 18 травня 2018 року укладено в електронному вигляді шляхом реєстрації відповідача на Інтернет сайті e-groshi.com і виконання ним певних дій, які свідчать про укладення цього договору.

Також позивач зазначає, що ідентифікатором, відповідно до п.12 ч.1 ст.3 Закону України "Про електронну комерцію" є СМС повідомлення з кодом 968134, який зазначений у тексті договору у розділі "Підписи сторін".

Відповідно до п.2.6 Правил про надання коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ "Фінансова компанія є гроші" договір є укладеним з моменту зарахування коштів (суми позики або фінансового кредиту) на поточний рахунок клієнта (позичальника), якщо інше не встановлено Договором (а.с.38-41).

Також, до позовної заяви додано Договір про надання юридичних послуг № 01/08 від 01.08.2018 року, укладеного між підприємцем ФОП ОСОБА_4 та ТОВ "Фінансова компанія є гроші", згідно якого ФОП ОСОБА_4 зобов`язалася надати юридичні послуги щодо захисту інтересів замовника в будь-яких органах державної влади, а також в судах загальної юрисдикції України (а.с.42).

Так, згідно з актом приймання-передачі наданих послуг № 35 до Договору про надання юридичних послуг № 01/08-2 від 01.08.2018 року ФОП ОСОБА_4 надала, а ТОВ "Фінансова компанія є гроші" прийняло юридичні послуги щодо юридичної консультації, підготовки та передачі до суду позовної заяви про стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ "Фінансова компанія є гроші" кредитної заборгованості. Вартість послуг складає 1500 грн., які були сплачені ТОВ "Фінансова компанія є гроші" відповідно до копії платіжного доручення № 1321 від 03.10.2018 року (а.с.43, 44).

Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 3 ст.203 ЦК України, визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч.1 статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

За нормами ч.1 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Статтею 509 ЦК України, визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином у відповідності до умов договору.

Частиною 1 ст.626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.2 ст.1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення про договір позики, а згідно з п.2 ч.1 ст.1046 ЦК України, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі ст.13 Закону України "Про споживче кредитування" договір про споживчий кредит укладається в письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді із накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів).

Відповідно до ч.3 ст.100 ЦПК України, учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Відповідно до приписів п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про електронні довірчі послуги" автентифікація - електронна процедура, яка дає змогу підтвердити електронну ідентифікацію фізичної, юридичної особи, інформаційної або інформаційно-телекомунікаційної системи та/або походження та цілісність електронних даних.

Пунктом 20 цієї частини передбачено, що ідентифікація особи - процедура використання ідентифікаційних даних особи з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, в результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної, юридичної особи або представника юридичної особи.

Частиною 1 ст.14 цього Закону визначено, що електронна ідентифікація здійснюється за допомогою засобів електронної ідентифікації, що підпадають під схему електронної ідентифікації, затверджену Кабінетом Міністрів України.

Особливі вимоги відповідно до цього Закону пред`являються до кваліфікованої електронної довірчої послуги.

Відповідно до ч.6 ст.7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством.

Порядок засвідчення наявності електронного документа (електронних даних) на певний момент часу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 № 680.

Пунктом 3 цього Порядку передбачено, що надання послуги фіксування часу включає: реєстрацію звернень, на підставі яких формується електронна позначка часу; формування електронної позначки часу за допомогою особистого ключа центру сертифікації; передачу користувачеві послуги фіксування часу сформованої електронної позначки часу; реєстрацію та збереження електронної позначки часу, переданої користувачеві послуги фіксування часу.

Відповідно до п.12 ч.1 ст.3 Закону України "Про електронну комерцію" одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Статтею 11 цього Закону визначений Порядок укладення електронного договору. Зокрема, відповідно до ч.3 цієї статті електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Частиною 6 цієї статті передбачено шляхи надання відповіді особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт), до яких відноситься:

- надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

- заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

- вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Статтею 12 цього Закону визначено форми підписання електронного правочину:

- електронним підписом або електронним цифровим підписом відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

- електронним підписом одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

- аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Пунктами 2.7, 2.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою НБУ від 21.01.2004 року № 22, зареєстрованою в Мін`юсті 29.03.2004 року за № 377/8976 передбачено, що примірник розрахункового документа, реєстр платіжних вимог, які залишаються в банку, мають містити підписи /підпис відповідальних/ чи /відповідальної особи/, зразки підписи в яких/якої заявлені банку в картці із зразкам підписів. Під час підписування розрахункового документа не дозволяється використання факсиміле, а також виправлення та заповнення розрахункового документа в кілька прийомів.

Відповідно до ст. ст.76, 78, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд вважає, що позивачем не доведено факт виникнення зобов`язань між позивачем та відповідачем, не надано належних доказів того, що саме відповідачем було застосовано будь-яким способом ідентифікатор (СМС повідомлення з кодом 968134), зокрема, відсутні докази отримання відповідачем будь-яким чином цього одноразового ідентифікатора, а також відсутні докази реєстрації відповідача в інформаційно-телекомунікаційній системі позивача.

Повідомлення системи "Platon" (ТОВ "Платежі Онлайн"), на яку посилається позивач, як підтвердження надання відповідачу грошей, не містить жодних ідентифікуючих даних про клієнта, а саме відповідача ОСОБА_2 : із фрагментів номеру карти, що відображені в даному повідомленні, неможливо встановити належність карти (рахунку) саме ОСОБА_2 .

Крім того, у договорі про надання позики зазначений СМС-код (968134), що відрізняється від коду авторизації у повідомленні системи "Platon" ( НОМЕР_4 ). Повідомлення системи "Platon" не підтверджує обставин передачі саме ТОВ "Фінансова компанія є гроші" будь-яких коштів відповідачці.

Роздруківка платіжного доручення № 1301 від 18.05.2018 року не містить необхідних реквізитів, що підтверджують його виконання платником та проведення банком, зокрема дебетового рахунку, підтвердження проведення банком, печаток банку тощо.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що будь-яких доказів того, що суми позики або фінансового кредиту були зараховані на поточний рахунок саме ОСОБА_2 , суду не надано. У тому числі запитів ТОВ "Фінансова компанія є гроші" до Технологічного партнера ТОВ "Платежі онлайн" щодо перерахунку коштів відповідачу.

Належних та достатніх доказів у контексті вище перелічених норм законодавства щодо виникнення між позивачем та відповідачем зобов`язальних правовідносин суду не надано.

Розрахунок заборгованості за договором № 2554816145-004747 від 18 травня 2018 року не є доказом наявності або відсутності договірних зобов`язань між сторонами, а є доповненням до позовної заяви із зазначенням обрахунку позивачем позовних вимог майнового характеру та має інформаційний характер у контексті ціни позову.

За таких обставин суд констатує недоведеність позивачем факту укладення із відповідачкою договору № 2554816145-004747 від 18 травня 2018 року та отримання відповідачкою від ТОВ "Фінансова компанія є гроші" будь-яким чином коштів.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ч.1 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Не підлягає задоволенню вимога про стягнення суми понесених витрат на правову допомогу в розмірі 1500 грн. з огляду на те, що статтею 137 ЦПК України передбачено надання правничої допомоги адвокатом та, відповідно, компенсацію витрат за таку допомогу надану адвокатом.

Проте, позивачем заявлено вимогу про компенсацію витрат, понесених ним у зв`язку з підготовкою позовної заяви та інших документів процесуального характеру, що здійснювалось не адвокатом, а ФОП Довбиш С.Є., а у відповідності до ст.131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. У зв`язку з цим дана вимога не підлягає задоволенню.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про необґрунтованість та недоведеність порушення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК України судові витрати у разі відмови у задоволенні позову покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст.12, 13, 19, 76, 78, 80, 81, 133, 137, 141, 263-265, 273, 352, 354 ЦПК України, ст.ст.3, 11, 15, 16, 202, 203, 205, 207, 509, 510, 526, 527, 611, 625, 626, 1046-1049, 1054 ЦК України, Законом України "Про електронну комерцію", Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", суд, -

в и р і ш и в :

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія є гроші" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити повністю за безпідставністю і недоведеністю позовних вимог.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Рівненського Апеляційного суду через Рівненський районний суд Рівненської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

www.reyestr.court.gov.ua/Review/85199338

Подробнее...

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

2 вересня 2019 року місто Київ

справа № 757/561/19-ц

апеляційне провадження № 22-ц/824/10121/2019

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Головачова Я.В.,

суддів: Андрієнко А.М., Шахової О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва у складі судді Матійчук Г.О. від 12 квітня 2019 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Манівео швидка фінансова допомога" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

У січні 2019 року ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 7 червня 2018 року сторони уклали договір кредиту № 478965885 на суму 10 000 грн. зі сплатою процентів строком на 21 календарний день шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок відповідача. Згідно з умовами цього договору позичальник зобов`язувався повернути кредит, сплатити проценти у розмірі 1,95 % за кожний день його користуванням.

28 червня 2018 року термін платежу за договором кредиту закінчився, однак ОСОБА_1 свої зобов`язань з повернення коштів та сплати процентів не виконав, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість перед позивачем.

Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість в сумі 17 299 грн.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 12 квітня 2019 року позов ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" заборгованість у розмірі 17 299 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" судові витрати у розмірі 1 762 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, а тому з нього підлягає стягненню заборгованість у визначеному позивачем розмірі.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Скаржник зазначає, що кредитний договір з позивачем не підписував і грошових коштів за ним не отримував. В липні 2017 року у відповідача була вкрадена барсетка з документами, кредитними картами, паспортом та ідентифікаційним кодом та мобільним телефон. 26 серпня 2017 року ОСОБА_1 отримав новий паспорт громадянина України у формі ID-картки № НОМЕР_1 , а у кредитному договорі від 7 червня 2018 року зазначені його старі паспортні дані, крім того, у заявці на оформлення кредиту зазначено, що отримувач використовує викрадену або загублену банківську картку. Таким чином, невідома особа заволоділа його персональними даними і через мережу інтернет оформила на нього кредит, з приводу чого Баштанським відділом поліції ГУ НП у Миколаївській області відкрито кримінальне провадження від 13 червня 2019 року.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" вказує, що договір позики від 7 червня 2018 року було укладено саме з відповідачем. Зокрема, вказано, що в анкеті позичальника при зазначенні картки для отримання коштів позики за згаданим договором, ОСОБА_1 вказав правильний її номер, строк дії, CVV (трьохзначний код для перевірки справжності картки), тобто дані, які має можливість зазначити лише держатель картки. Додатково відповідач пройшов 3D верифікацію, суть якої полягає у підтвердженні здійснення операції шляхом введення певного ідентифікатора, який надсилається на телефонний номер держателя картки. При заповненні заявки на отримання позики відповідач також надсилав своє фото разом з розгорнутим паспортом зі своєї електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_1

Позивач стверджував, що кошти за договором позики були перераховані на картковий рахунок, який належить ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки відповідач не повідомляв ані банк, ані правоохоронні органи про втрату персональних документів, що свідчить про його недобросовісність.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом установлено, що 7 червня 2018 року між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та особою, яка діяла від імені ОСОБА_1 , укладено кредитний договір № 478965885, відповідно до умов якого позикодавець зобов`язувався надати позичальнику грошові кошти в розмірі 10 000 грн., а позичальник зобов`язувався повернути кредит та сплатити проценти за його користуванням.

Кредит за вказаним договором надавався строком на 21 день шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок особи, що діяла від імені відповідача. Також договором передбачено, що повернення кредитних коштів та сплата процентів здійснюється відповідно до графіка розрахунків, який є невід`ємною частиною договору.

Правила надання грошових коштів ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога", розміщені на сайті позивача, регламентують порядок надання та обслуговування цим товариством грошових коштів та є невід`ємною частиною кредитного договору. Ці правила є публічною пропозицією (офертою) укласти кредитний договір на умовах, що встановлені ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога", і застосовуються у випадку подання фізичною особою заявки на сайті товариства на отримання кредиту та вчинення інших дій, передбачених цими правилами.

На виконання умов розділу 3 цих Правил особа, що діяла від імені відповідача, акцептувала оферту, здійснивши дії, спрямовані на укладання кредитного договору і настання юридичних прав та обов`язків: заповнила заявку на сайті ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога", зазначила інформацію щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої бажала отримати позику.

Заборгованість за договором позики станом на 28 грудня 2018 року становить 17 299 грн. та складається із: тіла кредиту у розмірі 10 000 грн.; процентів у розмірі 2 499 грн. та пені у розмірі 4 800 грн.

Відповідно до частини 1 статі 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною 1 статі 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положенням частини 1 статі 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до положень статі 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому, згідно зі статтею 627 ЦК України та відповідно до статі 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зокрема, статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати кредит позичальнику в розмірі й на умовах передбачених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити відсотки. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини 1 статі 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

В той же час частинами 2, 3 статі 207 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). При цьому використання при вчиненні правочинів електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до положень статі 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" встановлено, що електронний документ є завершений у випадку накладення електронного підпису сторони. Відносини, пов`язані з використанням удосконалених та кваліфікованих електронних підписів, регулюються Законом України "Про електронні довірчі послуги". Використання інших видів електронних підписів в

електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах.

З урахуванням наведених норм позивачем для доведення факту укладення сторонами договору в електронній формі мали б бути надані докази підписання такого документу сторонами за допомогою електронного підпису, який має відповідати або вимогам Закону України "Про електронні довірчі послуги", або ж договірним умовам за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. В той же час жодного доказу з цього приводу до суду надано не було, а тому дана обставина є недоведеною і судом не приймається.

Як убачається з матеріалів справи, позивачем було надано до суду копію платіжного доручення № 3319 від 7 червня 2018 року на здійснення банківського переказу у сумі 10 000 грн. на ім`я відповідача на рахунок НОМЕР_2 (а.с. 8).

В той же час вказаний документ може засвідчити лише доручення банківській установі здійснити такий платіж. Ні в ньому, ні в іншому поданому до суду доказі не міститься жодних належно підтверджених (зокрема банківською установою) даних щодо того, що таке платіжне доручення було подане до банку, який в свою чергу його виконав та фактично перерахував грошові кошти на вказаний рахунок (карту). За таких умов факт надання (банківського перерахування) коштів відповідачу не знайшов свого підтвердження в ході розгляду справи.

Більше того, у заяві на отримання кредиту зазначено, що позичальник використовує викрадену або загублену кредитну картку.

Вказані обставини залишилися поза увагою суду першої інстанції.

Крім того, скаржником надано до суду довідку Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області Баштанського районного відділу № 2/6-458 від 12 березня 2019 року, якою підтверджується, що 26 серпня 2017 року ОСОБА_1 отримав паспорт громадянина України у формі ID-картки № НОМЕР_1 (а.с.35).

Ураховуючи, що у кредитному договорі від 7 червня 2018 року містяться інші персональні дані відповідача (паспорт серії НОМЕР_3 , виданий 29 вересня 1999 року), колегія суддів дійшла висновку, що такий кредитний договір був укладений іншою особою з використанням втрачених ОСОБА_1 паспортних даних.

Таким чином, слід зробити висновок, що кредитні правовідносини між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ОСОБА_1 відсутні.

З урахуванням встановлених обставин, заперечення позивача у відзиві на апеляційну скаргу спростовуються вищенаведеним.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статі 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Таким чином, колегія суддів вважає, що судом ухвалено рішення про задоволення позову через неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, що відповідно до статі 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога".

Відповідно до частин 1, 13 статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, з ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 2 643 грн.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд



п о с т а н о в и в :


Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 квітня 2019 року скасувати і ухвалити нове судове рішення наступного змісту.

У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Манівео швидка фінансова допомога" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Манівео швидка фінансова допомога" на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 2 643 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складений 2 вересня 2019 року.

www.reyestr.court.gov.ua/Review/84004939

Подробнее...

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.10.2019 Ленінський районний суд м. Кіровограда в складі

головуючої судді: Шевченко І.М.

з участю секретаря : Фришко А.Ю.

представника позивача : адвоката Майнард Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницький цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» в особі відокремленої філії Кропивницьке відділення № 1 АТ «Альфа-Банк» про захист прав споживача та стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся в суд з позовом, в яком просив стягнути з відповідача на його користь безпідставно списані кошти в сумі 71 670,50 грн. із карт-рахунку № НОМЕР_1 , безпідставно списані кошти в сумі 5 880,00 грн. із основного рахунку кредитної картки № НОМЕР_2 , витрати на надання правничої допомоги в сумі 10 000,00 грн., та віднести судові витрати на користь держави з відповідача.

Позов мотивує тим, що 24.04.2019 року, близько 14-00 виявив, що мобільний зв`язок за його особистим номером НОМЕР_3 заблокований без його відома, як і картковий рахунок АТ Альфа-банк № НОМЕР_1 , який відкрито АТ «Гідросила» в рамках зарплатного проекту. Після поновлення доступу до телефонної картки та карткового рахунку ним було виявлено несанкціоноване зняття із його банківського рахунку коштів в сумі 71 670, 50 грн.

25.04.2019 року він звернувся із заявою про даний факт до Кропивницького відділення № 1 АТ «Альфа-банк» та Національної поліції із повідомленням про злочин.

04.05.2019 року від Національної поліції ним отримано довідку про звернення (кримінальне провадження № 12019120020003172) та від банку ним отримано роздруківку із рахунку № НОМЕР_1 , з якої він дізнався, що 24.04.2019 року в період з 15-55 до 17-29 декількома переводами його кошти було списано на користь ManeySend та Kyivstar, які він не здійснював.

14.05.2019 року о 10-21 на відновлений номер телефону НОМЕР_3 із сервіс центру АТ «Альфа-банк» надійшло СМС про те, що на належний йому рахунок НОМЕР_5 (кредитна карта) зараховано поповнення 450 грн. Він цього не робив, оскільки кредитна карта була не активована і станом на час розгляду позову знаходиться в запечатанному конверті із не введеним первинним ПІН-кодом. Повторним зверненням до Кропивницького відділення № 1 АТ «Альфа-банк» він дізнався, що з не активованої ним кредитної картки в період з 24.04.2019 року по 25.04.2019 року було знято без його повідомлення 5 880 грн.

Посилаючись на викладене та норми діючого законодавства просить задовольнити позов про захист його прав, як споживача фінансових послуг та стягнути із відповідача кошти, які безпідставно списані з його рахунків.

Ухвалою суду від 07.06.2019 року позов прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, відповідачу надано термін для подання відзиву на позов. Зобов`язано АТ «Альфа-Банк» надати суду належним чином завірену копію договору про випуск платіжної картки по рахунку № НОМЕР_1 , яка випущена в рамках зарплатного проекту за генеральною угодою між АТ «Альфа-Банк» та АТ «Гідросила» з усіма додатками та Правилами користування платіжними картками в частині, що застосована до позивача.

Зобов`язано АТ «ВФ Україна» надати суду інформацію щодо звернення абонента номера НОМЕР_3 , яке зареєстроване у відділі роботи із споживачами м. Кропивницький 25.04.2019 року близько 10 години ранку з приводу несанкціонованого блокування вказаного номеру, що відбулось 24.04.2019 року близько 12 години дня та результатів розгляду такого звернення.

Відповідно до наданих позивачем уточнень, крім заявлених позовних вимог він просить стягнути з відповідача моральну шкоду, завдану йому, як споживачу, порушенням його прав в сумі 50 000 грн.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала, посилаючись на зазначені в позові обставини, норми чинного законодавства та просила позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час та місце слухання справи повідомлений, направив до суду відзив, що був отриманий судом після закриття підготовчого засідання, в якому просить відмовити у позовній заяві у повному обсязі, з урахуванням думки представника позивача, суд прийняв рішення про розгляд справи у його відсутності.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно зі статтею 2 Закону України від 07.12.2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Преамбула Закону України від 12.07.2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначає, що метою цього Закону є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону № 2664-III фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 Цивільного кодексу України).

За змістом статті 1 Закону № 1023-XII споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

З аналізу наведених законодавчих норм убачається, що вкладник є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг,

Згідно довідки АТ Гідросила № 04-1-107 від 06.05.2019 року та Акцепту пропозиції про укладання Угоди на обслуговування платіжних карток позивач ОСОБА_1 є клієнтом Акціонерного товариства «Альфа-Банк», в якому наявні картрахунок № НОМЕР_1 , який використовувався ним для отримання заробітної плати та картрахунок № НОМЕР_5 (кредитна карта), який позивачем не активувався і не використовувався.

Як зазначено позивачем 24.04.2019 року близько 14-00 він виявив, що мобільний зв`язок за його особистим номером НОМЕР_3 заблокований без його відома, як і картковий рахунок АТ Альфа-банк № НОМЕР_1 , який відкрито АТ «Гідросила» в рамках зарплатного проекту. Після поновлення доступу до телефонної картки та карткового рахунку ним було виявлено несанкціоноване зняття із його банківського рахунку 71 670, 50 грн.

25.04.2019 року позивач із заявою про даний факт звернувся до Кропивницького відділення № 1 АТ Альфа-банк та до Національної поліції із повідомленням про злочин.

04.05.2019 року від Національної поліції отримано довідку про звернення (а.с.34) та відкрито кримінальне провадження № 12019120020003172, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань (а.с.35, 38).

Із роздруківки із рахунку № НОМЕР_1 , виданої АТ «Альа-Банк» вбачається, що 24.04.2019 року в період з 15-55 до 17-29 декількома переводами кошти позивача було списано на користь ManeySend та Kyivstar.

Банком, згідно виписки із поточного рахунку від 04.05.2019 року, було заблоковано сумнівний платіж з картки № НОМЕР_1 в сумі 33 000 грн., проте завершено операцію по перерахуванню коштів 24.04.2019 року о 17-29, без повідомлення держателя карти про велику кількість сумнівних операцій за рахунком, які відбулися в один день.

14.05.2019 року о 10-21 на відновлений номер телефону позивача 066 5930421 із сервіс центру АТ «Альфа-банк» надійшло СМС про те, що на належний йому рахунок НОМЕР_5 (кредитна карта )зараховано поповнення 450 грн., що вбачається із наданого розрахунку.

Як встановлено в судовому засіданні кредитна карта позивача не активована і станом на час розгляду позову знаходиться в запечатанному конверті із не введеним первинним ПІН-кодом, але із неактивованої кредитної картки в період з 24.04.2019 року по 25.04.2019 рік було знято кошти в сумі 5 880 грн.

В порядку досудового врегулювання позивач звернувся до відповідача із заявами від 25.04.2019 року, 26.04.2019 року, 15.05.2019 року про несанкціоноване зняття коштів Претензіями держателя картки (датовані 15.05.2019 року).

Відповідач у відповідях за № 424553-23.1-б\б від 07.05.2019 року, АС «Альфа-страхування» за № 0315.218.19.01-0050.07 від 15.07.2019 року заперечив факт звернення до банку із повідомленням про втрату контролю над карткою та відмовив у виплаті страхового відшкодування в рамках Договору добровільного страхування фінансових ризиків держателів платіжних карток № 248.616864250.111 від 24.04.2019 року.

Довідками Національної поліції України б/н від 27.04.2019 року по кримінальному провадженню № 12019120020003172, № М-420\117-19 від 17.05.2019 року, № 8891U7-09 від 26.07.2019 року, прокуратури Кіровоградської області № 80-431-19 від 31.05.2019 року, витягом із Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінального провадження № 12019120020003632 підтверджується надходження заяв позивача про вчинення кримінального правопорушення щодо нього із попередньою кваліфікацією за ч. 1 ст. 190 КК України. Довідки про вчинення кримінальних правопорушень щодо позивача отримані Кропивницьким відділенням № 1 АТ «Альфа-банк», про що свідчить штамп банківської установи та підпис особи, що їх прийняла. На день винесення рішення досудове розслідування у кримінальних провадженнях № 12019120020003172 та № 12019120020003632 тривають.

Повідомленнями про підготовку позовної заяви № 117434816-Rвід 01.09.2019 року, електронними документами (скрін-шотами та записами із телефонних розмов) АТ «Альфа-банк» вимагає від позивача сплатити 2 011,20 грн. заборгованості штрафу за кошти використані із кредитної картки. До матеріалів справи залучено електронні докази систематичного неодноразового звернення до позивача з вимогами про погашення кредитної заборгованості.

У відзиві на позовну заяву, датованому 25.09.2019 року та отриманому судом після строку наданого судом на його подання та закриття підготовчого провадження у справі АТ «Альфа-Банк» повідомляє, що за результатами службового розслідування, встановлено, що транзакція була здійснена успішно без порушення правил Міжнародної платіжної системи. При здійсненні оспорюваної клієнтом транзакції код, що використовувався для додаткової ідентифікації та використовувався клієнтом під час проведення операції вводився. Операції проводилися без фізичного використання картки, шляхом вводу реквізитів платіжної картки із підтвердженням коду, надісланого в СМС повідомленні.

Даних щодо зняття коштів із кредитної картки позивача, порядку, умов її використання, активації та поповнення поза волею держателя картки відповідач не надав. Із доданих до відзиву на позовну заяву від 25.09.2019 року документів вбачається, що на адресу позивача було надіслано лише копію тексту відзиву, без додатків.

На виконання ухвали суду від 02.07.2019 року АТ «ВФ Україна» підтверджено інформацію щодо звернення абонента номера НОМЕР_3 , яке зареєстроване у відділі роботи із споживачами м. Кропивницький 25.04.2019 року близько 10 години ранку з приводу несанкціонованого блокування вказаного номеру, що відбулось 24.04.2019 року близько 12 години дня та відновлення карки 25.04.2019 року за зверненням абонента.

Відповідачем ухвала суду від 02.07.2019 року адресованої АТ «Альфа-Банк» про надання до 24.07.2019 року належним чином завірених копій договору про випуск платіжної картки по рахунку № НОМЕР_1 , яка випущена в рамках зарплатного проекту за генеральною угодою між АТ «Альфа-Банк» та АТ «Гідросила» з усіма додатками та Правилами користування платіжними картками в частині, що застосована до позивача, не виконані.

Згідно зі статтями 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином та у встановлений законом строк.

Відповідно до вимог статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

За змістом статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, щовжилавсіхзалежнихвіднеїзаходівщодоналежноговиконаннязобов`язання.

Відповідно до положень статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Тобто саме Банк несе відповідальність за збереження розміщених на рахунку клієнта коштів та належне виконання своїх зобов`язань щодо проведення банківських операцій відповідно до законодавства та укладеного договору. Використання електронного платіжного засобу (картки) при проведенні операцій за рахунком визначається з урахуванням положень Закону України «Про платіжнісистеми та переказкоштіввУкраїні».

Відповідно п. 14.17 ст. 14 даного Закону банк зобов`язаний розглядати заяви (повідомлення) користувача, що стосуються використання електронного платіжного засобу або незавершеног опереказу, ініційованого з його допомогою, надати користувачу можливість одержувати інформацію про хід розгляду заяви (повідомлення) і повідомляти в письмовій формі про результати розгляду заяви (повідомлення) у строк, установлений договором, але не більше строку, передбаченому законом для розгляду звернень скарг громадян.

Так, згідно статті 20 Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Строки встановлення емітентом правомірності переказу та повернення на рахунок користувача попередньо списанного неналежного переказу встановлені пунктом 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжнісистеми та переказкоштіввУкраїні». Згідно пункту 37.2 ст. 37 даного закону на час встановлення ініціатора та правомірності переказу, але не більше ніж впродовж дев`яност акалендарних днів, емітент має право не повертати на рахунок неналежного платника суму попередньо списанного неналежного переказу. У разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника, з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Відповідно до пунктів 7, 8 Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використання, затвердженого постановою правління Національного банку України від 05.11.2014 року № 705, емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу. Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок.

Не зважаючи на вищезазначені вимоги, відповідач, згідно власної виписки із поточного рахунку від 04.05.2019 року, заблокувавши останні платіж в сумі 33 000 грн., все ж завершив операцію 24.04.2019 року о 17-29, не повідомивши жодним чином держателя карти про велику кількість сумнівних операцій за рахунком, які відбулися в один день.

Пунктом 9 розділу УІ даного Положення передбачено, що користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Правова позиція Верховного Суду України, сформульована в ході розгляду рішення у справі № 6-71цс15 від 13.05.2015 року в рамках провадження між банком та його клієнтом дає можливість стверджувати про те, що банки зобов`язані зі своїх коштів повертати клієнтам гроші, викрадені з їхніх карток шахраями, якщо немає доказів, що клієнти самі спровокували крадіжку своїми діями або бездіяльністю. Згідно сформульованої ВСУ правової позиції українським банкам заборонено безпідставно відмовляти власникам платіжних карт у відшкодуванні збитку при крадіжках грошей з рахунків. Банк повинен повертати людин ізниклі кошти тількиу тому разі, коли зможе довести, що заволодіння коштами клієнт асталося з його вини. Таким чином, обов`язок доказування щодо викрадення грошових коштів з банківської картки лежить не на клієнту, а на банку.

Відповідно до ч.3 ст.13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачів під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди. Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов`язань за договором. Якщо під час виконання робіт (надання послуг) стане очевидним, що їх не буде виконано з вини виконавця згідно з умовами договору, споживач має право призначити виконавцю відповідний строк для усунення недоліків, а в разі невиконання цієї вимоги у визначений строк - розірвати договір і вимагати відшкодування збитків.

Згідно висновку, викладеному у постанові ВП ВС від 15.05.2019 року № 817/649/16 (11-1032апп18) відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності регулює Закон № 1023-ХІІ, який установлює права споживачів, визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Таким чином, суд встановив, що позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про захист прав споживача та стягнення коштів, які безпідставно списані з рахунків споживача, моральної шкоди нанесеної в результаті порушення його прав, доведений в суді, вимоги базуються на нормах чинного законодавства і підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 22 вищевказаного Закону, захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом. При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Суд вважає доведеним порушення прав позивача діями банку із метою стягнення коштів, які були викрадені із кредитної картки № НОМЕР_2 , що не була активована та не використовувалась позивачем. Не зважаючи на наявність кримінальних проваджень, триваючого судового розгляду справи, поданих довідок Національної поліції та своєчасного звернення у банківську установу, очевидна наявність моральної шкоди, яка заподіяна діями відповідача. Суд приймає до уваги пояснення представника позивача про суттєве емоційне напруження у родини, погіршення стану здоров`я позивача, загострення хронічних хвороб, що призвело до госпіталізації на стаціонарне лікування. Після отримання повідомлення про наявність простроченої заборгованості від 15.07.2019 року із вказівкою на те, що неіснуючий борг буде переданий до колекторської компанії, у матері позивача ОСОБА_2 , що отримала цей лист, стався серцевий напад від якого вона померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після викрадення коштів із банківських карток у позивача було порушено нормальний життєвий ритм, втрачено звичні побутові зв`язки триває лікування, спричинене стресом.

З урахуванням вимог розумності і справедливості, суд визначає розмір моральної шкоди в сумі 5 000 грн.

Крім того, позивачем понесені витрати за надання юридичної допомоги.

Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Судом встановлено, що 03.05.2019 року між позивачем та адвокатом Майнард Н.О. укладено договір про надання правничої допомоги. За умовами договору сума гонорару становить 10 000 грн. (п. 4.1 договору). Згідно наданої квитанції серії ВААВ № 004537 на підставі вказаного договору від 03.05.2019 року позивачем сплачено кошти в сумі 10 000 грн. (а.с. 47).

Таким чином, понесені позивачем судові витрати підтверджені належними доказами, а тому підлягають стягненню з відповідача.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, а тому стягненню з відповідача на користь держави підлягають судові витрати по справі в сумі 3 842,00 грн.

Керуючись ст. ст. 7, 12, 17, 18, 76, 141, 259, 263-265 ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» в особі відокремленої філії Кропивницьке відділення № 1 АТ «Альфа-Банк» про захист прав споживача та стягнення коштів задовольнити частково.

Стягнути з АТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 безпідставно списані кошти із карт-рахунку № НОМЕР_1 в сумі 71 670,50 грн., безпідставно списані кошти із основного рахунку кредитної картки № НОМЕР_2 в сумі 5 880,00 грн., витрати на надання правничої допомоги в сумі 10 000,00 грн., а всього 87 550,50 грн.

Стягнути з АТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 5 000,00 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з АТ «Альфа-Банк» на користь держави судові витрати по справі в сумі 3 842,00 грн.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення в повному обсязі буде виготовлене 25.10.2019 року.

www.reyestr.court.gov.ua/Review/85190729

Подробнее...

ЗАОЧНЕ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 293/614/19

Провадження № 2/293/389/2019

05 листопада 2019 рокусмт Черняхів

Черняхівський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Бруховського Є.Б.,

секретаря судового засідання Давиденко Л.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт.Черняхові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія "Преміум актив" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Преміум актив» звернулось із позовом до суду, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором про надання позики в розмірі 8104,00грн., а також стягнути з відповідача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1921,00грн. В обгрунтування позову позивачем вказано, що між ТОВ «ФК Є ГРОШІ» та ОСОБА_1 укладений договір №3036600980-028122 від 03.08.2018 року про надання позики, в тому числі на умовах фінансового кредиту, який був укладений в електронному вигляді шляхом реєстрації відповідача на інтернет-сайті і виконання ним певних дій, які свідчать про укладення договору.

Позивач вказав, що під час укладення договору сторони керувалися Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно вимог договору а саме: п. 2.1. договору позикодавець на умовах договору надає позичальнику кошти на умовах фінансового кредиту, в національній валюті України, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти в строк, визначений договором.

Позикодавець надав позику у розмірі 1000 гривень, дана сума перерахована на картковий рахунок відповідача на підставі договору співробітництва №2829 від 28.12.2017 року.

Згідно п. 10.1.3 договору позичальник зобов`язується вчасно повернути позику та сплатити проценти за користування позикою; дата повернення позики - 02.09.2018року; сума процентів за користування позикою становить 354,00 грн. за 31 день; проценти за користування позикою становлять 2% за кожен день користування позикою, що становить 730% річних.

Позичальник не повернув вчасно суму позики, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість, яка станом на 15.01.2019 року склала: 1000,00 грн. - заборгованості за кредитом; 3054,00грн. - заборгованості за відсотками; 4050,00 грн. - заборгованості за пенею.

Позивач також вказує, що 15.01.2019року між ним та позикодавцем було укладено договір про надання фінансових послуг факторингу №1501/1, відповідно до якого ТОВ «ФК Є ГРОШІ» відступив позивачу ТОВ «Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Преміум актив» права вимоги заборгованості по кредитних договорах. Таким чином, відбулась заміна кредитора в зобов`язанні, про що був сповіщений відповідач належним чином.

На підставі викладеного, позивач просить стягнути на його користь заборгованість за договором №3036600980-028122 від 03.08.2018 року в розмірі 8104, 00грн. та судові витрати у виді сплаченого судового збору в розмірі 1921,00 грн.

В судове засідання представник позивача не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, позов підтримує (а.с.59).

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з"явилась, будучи належним чином повідомленою про день та час розгляду справи (а.с.58, 63), причини неявки суду не повідомила, заяви про слухання справи у її відсутності не подавала .

З письмової згоди представника позивача суд ухвалює рішення в заочному порядку, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши письмові докази, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Як вбачається із копії договору №3036600980-028122 від 03.08.2018 року, договір засвідчений печаткою позивача, сторонами якого зазначені ТОВ «Фінансова компанія Є гроші» (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) (а. с. 13-19).

Предметом договору є надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту, в національній валюті України, відповідно до заявки на отримання позики, які позичальник зобов`язується повернути та сплатити суму процентів за користування позикою (п. 2.1 договору).

Тип позики - споживчий (п. 2.2. договору). Позика складає 1000, 00 гривень, сума процентів за користування позикою - 354 грн. за 31 день (п. 3.1., 3.2. договору).

Згідно п. 3.2.1 договору проценти за користування позикою становлять 2% за кожний день користування позикою, що становить 730 процентів річних.

Згідно п. 5.1 договору строк, на який надається позика, розпочинається з моменту отримання позичальником коштів відповідно до умов договору; згідно п. 5.2. договору строк, на який надається позика за договором становить 31 день. Дата надання позики - 03.08.2018 року, дата повернення позики - не пізніше 23:00 02.09.2018 року включно (п. п. 5.3., 5.4 договору).

У розділі «Місцезнаходження та реквізити сторін» зазначається: прізвище ім"я та по батькові відповідача, паспорті дані, ідентифікаційний номер у ДРФО, СМС код та «електронний підпис" ОСОБА_1 Будь-які рукотворні, факсимільні або іншим чином утворені підписи відсутні (а. с. 19).

Відповідно до частини 4 статті 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів (ст. 207 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Із наведених норм Цивільного кодексу України випливає, що кредитний договір повинен бути укладений у письмовій формі та підписаний сторонами. При цьому ст. 208 ЦК України регулює питання та надає можливість підписувати укладений договір електронним підписом або іншим аналогом власноручного підпису.

Судом встановлено, що станом на 03.08.2018 року, яким датований договір про надання позики, укладений, як стверджує позивач, між ТОВ «ФК Є ГРОШІ» та ОСОБА_1 , діяв Закон України «Про електронний цифровий підпис», який втратив чинність 06.11.2018 року.

Отже, саме Закон України «Про електронний цифровий підпис» станом на 03.08.2018 року визначав правовий статус електронного цифрового підпису та регулював відносини, що виникають при використанні електронного цифрового підпису.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» визначається, що електронний підпис - це дані в електронній формі, які додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов`язані та призначені для ідентифікації підписувача цих даних.

Електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа. Засіб електронного цифрового підпису - програмний засіб, програмно-апаратний або апаратний пристрій, призначені для генерації ключів, накладення та/або перевірки електронного цифрового підпису. Особистий ключ - параметр криптографічного алгоритму формування електронного цифрового підпису, доступний тільки підписувачу. Відкритий ключ - параметр криптографічного алгоритму перевірки електронного цифрового підпису, доступний суб`єктам відносин у сфері використання електронного цифрового підпису.

Електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті (ст. 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис»).

За твердженням позивача акцептування договору відбулося шляхом надіслання СМС-повідомлення телефоном відповідачем.

В розумінні ст. 208 ЦК України, СМС-повідомлення (одноразовий ідентифікатор) таким аналогом власноручного чи електронного підпису не являється.

Позивач у позові вказує, що порядок укладення договорів в електронній формі регламентується Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».

Але, як витікає зі ст. 3 закону Закону України «Про споживче кредитування»: закон регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування. При цьому закон не поширюється на договори, що містять умову про споживчий кредит у формі кредитування рахунку зі строком погашення кредиту до одного місяця, та кредитні договори, що укладаються на строк до одного місяця; кредитні договори, загальний розмір кредиту за якими не перевищує однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на день укладення кредитного договору (ст. 3 Закону).

Аналізуючи договір №3036600980-028122 від 03.08.2018 року, випливає, що строк надання кредиту не перевищує одного місяця, а сума кредиту та відсотків за період користування становить 1354,00грн., що є меньшою однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на день укладення кредитного договору, тому суд виключає застосування до нього норм Закону України «Про споживче кредитування».

Щодо застосування у договірних відносинах між ТОВ «ФК Є ГРОШІ» та відповідачем ОСОБА_1 під час укладання договору Закону України «Про електронну комерцію», суд дійшов наступного.

Закон України «Про електронну комерцію» регулює правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів. Дія цього Закону не поширюється на правочини, якщо: однією із сторін є фізична особа, яка не зареєстрована як фізична особа - підприємець та реалізує або пропонує до реалізації товари, виконує роботи, надає послуги з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, крім випадків, коли сторони прямо домовилися про застосування положень цього Закону до правочину (ст. 1 Закону).

При цьому, електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру; суб`єкт електронної комерції - суб`єкт господарювання будь-якої організаційно-правової форми, що реалізує товари, виконує роботи, надає послуги з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, або особа, яка придбаває, замовляє, використовує зазначені товари, роботи, послуги шляхом вчинення електронного правочину (ст. 3 Закону).

Отже, даний закон регулює комерційні відносини, які виникають між суб`єктами господарювання, які здійснюють діяльність з метою отримання прибутку, і жодним чином не регулюють відносини, які виникають між юридичною особою, яка займається підприємницькою діяльністю (у даному випадку - надає послуги з кредитування) і фізичною особою, не підприємцем, у сфері кредитування.

Таким чином, суд приходить до висновку, що Закон України «Про електронну комерцію» не застосовується у відносинах, які виникли між ТОВ ФК "Преміум актив" та відповідачем і ТОВ «ФК Є ГРОШІ» відносно вказаного договору.

Отже, позивачем не доведені обставини викладені в позові, зокрема, що сторони обумовили у письмовому вигляді предмет договору, ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Таким чином, суд дійшов висновку, що договір про надання позики на умовах фінансового кредиту від 03.08.2018 року №3036600980-028122 є нікчемним, а тому підстави для стягнення з відповідача заборгованості за цим договором відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ст. 1078 ЦК України).

Клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу (ч. 1 ст. 1079 ЦК України).

У даному випадку суд не встановив дійсність такої правової вимоги.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Дослідивши у справі докази, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приходить до висновку, що підстави для задоволення позовних вимог позивача відсутні.

У зв`язку з відмовою в позові, на підставі ст. 141 ЦПК України, судові витрати відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1, 3, 202, 203, 207, 509, 1054, 1055, 1077-1079 ЦК, ст. ст. 7, 8, 10, 12, 18, 77, 81, 247, 259, 263-265, 268, 280-283 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Преміум актив» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором № №3036600980-028122 від 03.08.2018 року в розмірі 8104,00 грн. - відмовити.

До суду відповідачем може бути подана заява про перегляд заочного рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивачем на рішення може бути подано апеляційну скаргу до Житомирського апеляційного суду через Черняхівський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.

Головуючий- суддя: Копія:вірно Є.Б. Бруховський

www.reyestr.court.gov.ua/Review/85431351

Подробнее...

Справа №167/786/19

Провадження №2/167/233/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.09.2019 року Рожищенський районний суд Волинської області в складі:

головуючого - судді Сіліча І.І.

секретаря судових засідань Матвійчук Л.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в місті Рожище цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТзОВ «Веллфін» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.

Свій позов мотивує тим, що товариство є фінансовою установою, що надає фінансові послуги по наданню у позику грошових коштів на умовах строковості, зворотності та платності. 02.05.2016 року на підставі заявки відповідача ОСОБА_1 , заповненої на офіційному веб-сайті позивача із зазначенням всіх ідентифікуючих даних, між сторонами укладеного договір позики на суму 500 грн. на строк 1 день та зі сплатою відсотків за користування позикою в розмірі, визначеному договором. Позивач виконав взяті на себе зобов`язання та видав відповідачу обумовлену суму коштів, однак останній не виконує обов`язку з його повернення. Станом на 13.05.2019 року розмір заборгованості по договору становить 21524,50 грн., що складається: 500 грн. основний борг; 10537,00 грн. - заборгованість по відсотках; 10487,50 грн. заборгованість за простроченими відсотками. Просить суд стягнути суму заборгованості за договором позики та судові витрати по справі.

В судове засідання представник позивача не з`явилась, подала суду заяву, в якій просила справу слухати за її відсутності. Просила позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач в судове засідання не з`явився. Будь-яких заяв, клопотань про розгляд справи без його участі на адресу суду не надходило.

У відповідності до вимог ч.2ст.247 ЦПК Україниу разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За погодженням позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам280 ЦПК України.

Дослідивши письмові докази у справі, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі заявки відповідача, заповненої на офіційному веб-сайті позивача із зазначенням всіх ідентифікуючих даних, між сторонами укладеного договір позики на суму 500 грн. на строк 1день та зі сплатою відсотків за користування позикою в розмірі, визначеному договором.

При цьому, згідно п.1.3 договору позики, строк дії договору становить 1 день.

Відповідно до п.1.5 договору позики, нарахування процентів за користування позикою проводиться у відповідності до наступних умов:

1,9 процента від суми позики, але не менше ніж 30 грн. за перший день користування позикою;

1,9 процента від суми позики щоденно, починаючи з другого дня в межах строку, зазначеного в п.1.2 цього договору;

3,8 процента від суми позики що не була повернута своєчасно, за кожен день користування позикою понад строк зазначений в п. 1,2 цього договору, у разі невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за цим договором.

Відповідно до п.3.1 договору позики, позичальник зобов`язаний здійснювати повернення позики та нарахованих процентів на умовах, встановлених договором. Сторони досягли згоди у тому, що повернення позики та сплата процентів за користування позикою здійснюватиметься у відповідності до графіку розрахунків.

Згідно графіку розрахунків, сторони погодили, що сплата заборгованості за договором позики та процентів здійснюватиметься після закінчення строку, на який надана позика, а саме 03.05.2016 р. в розмірі 530 грн., з яких 500 грн. сума основного боргу та 30 грн. відсотків за користування позикою (а.с.38-39).

Відповідно до листа ТОВ «Платежі онлайн», сума позики перерахована на банківську картку ОСОБА_1 (а.с.41).

Згідно з ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Договір позики є одним з його видів. За змістом ст.1046ЦКУкраїни за договором позики, одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду або такої ж якості. Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначеними родовими ознаками. На підтвердження укладення договору позики може бути представлена розписка.

За змістом ч.1 ст.1048 ЦК України, Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

В силуст.629 ЦК Українидоговір є обов`язковим для виконання сторонами.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини 1 статті 1046 ЦК України).

Договір позики є двостороннім правочином, а також одностороннім договором, адже після його укладення всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або відповідної кількості речей того ж роду й такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Відповідно дост.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно дост.1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно дост.625 цього Кодексу.

Згідно довідки щодо заборгованості за договором позики № 35695 від 02.05.2016 року загальна заборгованість ОСОБА_1 за Договором позики станом на 13.05.2019 року становить - 21524,50 грн., що складається: 500 грн. основний борг; 10537,00 грн. - заборгованість по відсотках; 10487,50 грн. заборгованість за простроченими відсотками.

Відповідно до ст.81ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

На думку суду вимоги позивача є доведеними та обґрунтованими.

Відповідач ОСОБА_1 до суду не з`явився, та не скористався процесуальним правом висловити свої заперечення на позов та надати докази, які мали підтвердити належне виконання відповідачем договірних зобов`язань.

В судовому засіданні не здобуто доказів виконання відповідачем грошового зобов`язання, тому слід вважати встановленим, що борг позивачу не повернуто, і тому позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором позики в розмірі 21 524 грн. 50 коп. підлягають до задоволення.

Крім того, відповідно до ч.2ст.141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача, тому вимоги позивача про відшкодування відповідачем судових витрат підлягають до задоволення.

Керуючись ст.ст.12, 81, 82, 141, 223, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, ст.ст.525, 526, 530, 610, 615, 625, 626, 628, 629, 638,1046, 1047, 1049 ЦК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» (місцезнаходження вул.Героїв Севастополя, 48, м.Київ; ЄДРПОУ 39952398) 21 524 (двадцять одна тисяча п`ятсот двадцять чотири) грн. 50 коп. заборгованості за договором позики №35695 від 02.05.2016 року.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» (місцезнаходження вул.Героїв Севастополя, 48, м.Київ; ЄДРПОУ 39952398) 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн. судового збору.

Рішення суду може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Волинського апеляційного суду через Рожищенський районний суд Волинської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Повний текст рішення складено 05.09.2019 року.

СУДДЯ: І.І.Сіліч

www.reyestr.court.gov.ua/Review/84039333

Подробнее...

Розділ IV
ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності через шість місяців з дня його опублікування.

2. Дія цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені після дня набрання чинності цим Законом.

3. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1) у Цивільному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356):

абзац перший частини першої статті 534 доповнити словами "або законом";

абзац другий частини другої статті 551 доповнити словами "якщо таке збільшення не заборонено законом";

у статті 1056-1:

частину другу доповнити словами "на дату укладення договору";

у частині третій слово "банком" замінити словом "кредитором", а слово "банку" - словом "кредитора";

доповнити частиною сьомою такого змісту:

"7. Особливості застосування змінюваної процентної ставки за договором про надання споживчого кредиту встановлюються законом";

2) частину другу статті 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 5-6, ст. 30; 2007 р., № 33, ст. 440) доповнити пунктом 9 такого змісту:

"9) інформація про фізичну особу, яка має намір укласти договір про споживчий кредит, отримана під час оцінки її кредитоспроможності";

3) у Законі України "Про захист прав споживачів" (Відомості Верховної Ради України, 2006 р., № 7, ст. 84; 2012 р., № 21, ст. 197):

пункт 23 частини першої статті 1 виключити;

текст статті 11 викласти в такій редакції:

"1. Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".

4. Кабінету Міністрів України до дня набрання чинності цим Законом:

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити приведення органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

5. Національному банку України та Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, до дня набрання чинності цим Законом:

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити прийняття нормативно-правових актів, які встановлюють вимоги до кредитних посередників, вимоги до діяльності кредитних посередників, а також порядок доручення фінансовими установами третім особам здійснення ідентифікації та верифікації клієнта (споживача).

Президент України

П.ПОРОШЕНКО

м. Київ
15 листопада 2016 року
№ 1734-VIII

Подробнее...

Розділ III
ДОГОВІР ПРО СПОЖИВЧИЙ КРЕДИТ

Стаття 12. Умови договору про споживчий кредит

1. У договорі про споживчий кредит зазначаються:

1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім’я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника);

2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту;

3) загальний розмір наданого кредиту;

4) порядок та умови надання кредиту;

5) строк, на який надається кредит;

6) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, пов’язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності);

7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення);

8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів;

9) реальна річна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. Усі припущення, використані для обчислення такої ставки, повинні бути зазначені;

10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися);

11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов’язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов’язання за договором про споживчий кредит;

12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту;

13) порядок дострокового повернення кредиту;

14) відповідальність сторін за порушення умов договору.

2. У договорі про споживчий кредит можуть бути зазначені інші умови, визначені законом та за домовленістю сторін.

3. Забороняється у будь-який спосіб ускладнювати прочитання споживачем реальної річної процентної ставки та загальної вартості кредиту для споживача, зазначених у договорі про споживчий кредит або в додатку до такого договору, у тому числі шляхом друкування його шрифтом меншого розміру, ніж основний текст, злиття кольору шрифту з кольором фону.

4. У разі укладення договору про споживчий кредит на умовах кредитування рахунку в ньому має бути передбачено, що кредитодавець має право вимагати повністю повернути суму кредиту в будь-який час із визначенням строку попередження споживача про таку вимогу.

5. Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

6. Споживач не зобов’язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені у договорі про споживчий кредит.

7. Зміна умов договору про споживчий кредит можлива тільки за згодою сторін. Умова договору про споживчий кредит про можливість внесення до договору змін в односторонньому порядку є нікчемною.

Стаття 13. Форма договору про споживчий кредит

1. Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит.

Обов’язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця.

Стаття 14. Укладення договору про споживчий кредит

1. Договір про споживчий кредит укладається в порядку, визначеному цивільним законодавством України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

2. Визначення кредитодавцем можливості укладення договору про споживчий кредит здійснюється на підставі відповідного запиту (заяви) споживача, у тому числі з використанням засобів дистанційного зв’язку, та оцінки кредитоспроможності споживача.

Кредитодавцю забороняється встановлювати плату за розгляд запиту (заяви) про укладення договору про споживчий кредит.

3. У разі відмови кредитодавця від укладення договору про споживчий кредит на підставі інформації, отриманої з офіційних джерел, визначених законодавством, зокрема з бюро кредитних історій, споживачу безоплатно надається відповідна інформація із зазначенням таких джерел, за його бажанням - у письмовій формі.

4. Не вважається пропозицією укласти договір про споживчий кредит застереження про можливість надання кредиту під час придбання товару (послуги).

5. Забороняється вимагати від споживача укладення договору про споживчий кредит як обов’язкової умови придбання будь-яких товарів чи послуг у кредитодавця або у його спорідненої чи пов’язаної особи.

Стаття 15. Право споживача на відмову від договору про споживчий кредит

1. Споживач має право протягом 14 календарних днів з дня укладення договору про споживчий кредит відмовитися від договору про споживчий кредит без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів.

2. Про намір відмовитися від договору про споживчий кредит споживач повідомляє кредитодавця у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) до закінчення строку, встановленого частиною першою цієї статті.

Якщо споживач подає повідомлення не особисто, воно має бути засвідчене нотаріально або подане і підписане представником за наявності довіреності на вчинення таких дій.

3. Протягом семи календарних днів з дати подання письмового повідомлення про відмову від договору про споживчий кредит споживач зобов’язаний повернути кредитодавцю грошові кошти, одержані згідно з цим договором, та сплатити проценти за період з дня одержання коштів до дня їх повернення за ставкою, встановленою договором про споживчий кредит.

4. Споживач не зобов’язаний сплачувати будь-які інші платежі у зв’язку з відмовою від договору про споживчий кредит.

5. Відмова від договору про споживчий кредит є підставою для припинення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг, що були визначені як обов’язкові для отримання кредиту, укладених споживачем. Кредитодавець або третя сторона зобов’язані повернути споживачу кошти, сплачені ним за такі додаткові чи супутні послуги, не пізніш як протягом 14 календарних днів з дня подання письмового повідомлення про відмову від договору про споживчий кредит, якщо такі послуги не були фактично надані до дня відмови споживача від договору про споживчий кредит у порядку, визначеному законодавством.

6. Право на відмову від договору про споживчий кредит не застосовується щодо:

1) договорів про споживчий кредит, виконання зобов’язань за якими забезпечено шляхом укладення нотаріально посвідчених договорів (правочинів);

2) споживчих кредитів, наданих на придбання робіт (послуг), виконання яких відбулося до закінчення строку відмови від договору про споживчий кредит, встановленого частиною першою цієї статті.

Стаття 16. Дострокове повернення кредиту

1. Споживач має право в будь-який час повністю або частково достроково повернути споживчий кредит, у тому числі шляхом збільшення суми періодичних платежів. Договором про споживчий кредит може бути передбачено обов’язок повідомлення кредитодавця про намір дострокового повернення споживчого кредиту з оформленням відповідного документа.

Якщо споживач скористався правом повернення споживчого кредиту шляхом збільшення суми періодичних платежів, кредитодавець зобов’язаний здійснити відповідне коригування зобов’язань споживача у бік їх зменшення та на вимогу споживача надати йому новий графік платежів. Договором про споживчий кредит може встановлюватися порядок дострокового повернення споживчого кредиту з урахуванням положень частини третьої цієї статті.

2. Споживач у разі дострокового повернення споживчого кредиту сплачує кредитодавцю проценти за користування кредитом та вартість усіх послуг, пов’язаних з обслуговуванням та погашенням кредиту, за період фактичного користування кредитом.

3. Кредитодавцю забороняється відмовляти споживачу в прийнятті платежу у разі дострокового повернення споживчого кредиту.

Кредитодавцю забороняється встановлювати споживачу будь-яку плату, пов’язану з достроковим поверненням споживчого кредиту. Умова договору про споживчий кредит, що передбачає сплату споживачем будь-якої плати у разі дострокового повернення споживчого кредиту, є нікчемною.

4. У разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.

Кредитодавець зобов’язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Стаття 17. Реструктуризація зобов’язань за договором про споживчий кредит

1. Кредитодавець має право проводити за погодженням із споживачем реструктуризацію зобов’язань за договором про споживчий кредит.

Реструктуризація зобов’язань за договором про споживчий кредит - це зміна істотних умов договору про споживчий кредит, що здійснюється кредитодавцем на договірних умовах із споживачем і впливає на умови та/або порядок повернення такого кредиту.

Стаття 18. Відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит

1. Відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит здійснюється відповідно до цивільного законодавства.

Стаття 19. Черговість погашення вимог за договором про споживчий кредит

1. У разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов’язання за договором про споживчий кредит у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості:

1) у першу чергу сплачуються прострочена до повернення сума кредиту та прострочені проценти за користування кредитом;

2) у другу чергу сплачуються сума кредиту та проценти за користування кредитом;

3) у третю чергу сплачуються неустойка та інші платежі відповідно до договору про споживчий кредит.

Стаття 20. Договори про надання додаткових чи супутніх послуг

1. Укладення договору про споживчий кредит може бути пов’язано з необхідністю отримання споживачем додаткових чи супутніх послуг кредитодавця або третіх осіб.

2. До договорів про надання додаткових чи супутніх послуг, зокрема, належать:

1) договір оцінки майна споживача з метою визначення його кредитоспроможності;

2) договір оцінки майна споживача, що використовується для забезпечення виконання ним зобов’язань за договором про споживчий кредит;

3) договір страхування та інші договори, що укладаються для забезпечення виконання споживачем зобов’язань за договором про споживчий кредит;

4) договір відкриття банківського рахунку, необхідного для отримання чи обслуговування наданого кредиту;

5) договори про надання нотаріальних та інших додаткових чи супутніх послуг у разі, якщо вони необхідні для укладення договору про споживчий кредит.

3. Споживач має право укласти договір про надання додаткових чи супутніх послуг з обраною ним третьою особою, включеною до переліку тих, які відповідають вимогам кредитодавця (за наявності такого переліку), крім випадків, коли відповідну послугу може надати лише кредитодавець. Перелік третіх осіб, які відповідають вимогам кредитодавця, розміщується на офіційному веб-сайті кредитодавця або на інформаційних стендах, доступ до яких є вільним для споживачів, у всіх приміщеннях кредитодавця, включаючи філії та відділення, що здійснюють споживче кредитування. На вимогу споживача такий перелік має бути наданий йому в письмовій чи електронній формі за його вибором.

Кредитодавець у встановленому ним порядку має право визначати перелік третіх осіб, які відповідають його вимогам та можуть надавати споживачам додаткові чи супутні послуги, пов’язані з укладенням договору про споживчий кредит. Кредитодавець на своєму офіційному веб-сайті зобов’язаний забезпечити оприлюднення, вільний доступ та своєчасне оновлення інформації про вимоги до осіб, які надають додаткові та супутні послуги, та до відповідних договорів, що приймаються кредитодавцем у якості забезпечення за кредитом та/або укладення яких є умовою надання (подальшого обслуговування) кредиту, а також розмістити на ньому правила співпраці кредитодавця з такими особами.

4. Кредитодавцю забороняється пов’язувати укладення договору про споживчий кредит з вимогою укладення договорів про надання додаткових чи супутніх послуг із конкретною третьою особою.

Якщо визначений кредитодавцем перелік третіх осіб, які можуть надавати споживачам додаткові чи супутні послуги, пов’язані з укладенням договору про споживчий кредит, включає менше трьох осіб для кожного виду послуг, споживач має право самостійно обрати особу, яка може надавати споживачам відповідні додаткові чи супутні послуги, серед осіб, не включених до переліку, визначеного кредитодавцем.

5. У разі розірвання споживачем договору про надання додаткових чи супутніх послуг, який є обов’язковим для укладення договору про споживчий кредит, та неукладення протягом 15 календарних днів нового договору про надання таких самих послуг з особою, що відповідає вимогам кредитодавця, та з урахуванням вимог частини четвертої цієї статті, кредитодавець має право вимагати дострокового виконання зобов’язань за договором про споживчий кредит.

Стаття 21. Особливості відповідальності споживача за договором про споживчий кредит

1. Споживач, який порушив своє зобов’язання щодо повернення кредиту та процентів за ним, має відшкодувати кредитодавцю завдані цим збитки відповідно до закону з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

2. У договорах про споживчий кредит пеня за невиконання зобов’язання щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15 відсотків суми простроченого платежу.

Сукупна сума неустойки (штраф, пеня), нарахована за порушення зобов’язань споживачем на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.

Подробнее...

(Відомості Верховної Ради (ВВР), 2017, № 1, ст.2)

Цей Закон визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері.

Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

1. У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

1) договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов’язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором;

2) загальна вартість кредиту для споживача - сума загального розміру кредиту та загальних витрат за споживчим кредитом;

3) загальний розмір кредиту - сума коштів, які надані та/або можуть бути надані споживачу за договором про споживчий кредит;

4) загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов’язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту;

5) кредитна лінія - вид кредиту, надання якого здійснюється повністю або частинами в узгоджені сторонами строки протягом строку кредитування. При цьому може бути передбачено право споживача отримати кредит у межах встановленого кредитного ліміту у разі часткового або повного погашення кредиту протягом строку кредитування, визначеного в договорі про споживчий кредит;

6) кредитний посередник - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка не виступає кредитодавцем і надає посередницькі послуги у сфері споживчого кредитування від імені, в інтересах та за дорученням кредитодавця або від свого імені в інтересах кредитодавця;

7) кредитодавець - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право надавати споживчі кредити;

8) реальна річна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом, виражені у процентах річних від загального розміру виданого кредиту;

9) споживач - фізична особа, яка уклала або має намір укласти договір про споживчий кредит;

10) споживче кредитування - правовідносини щодо надання, обслуговування та повернення споживчого кредиту;

11) споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов’язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника.

2. Інші терміни в цьому Законі вживаються у значенні, наведеному в Цивільному кодексі України, Законі України "Про захист прав споживачів" та законах України з питань регулювання ринків фінансових послуг.

Стаття 2. Мета закону

1. Метою цього Закону є захист прав та законних інтересів споживачів і кредитодавців, створення належного конкурентного середовища на ринках фінансових послуг та підвищення довіри до нього, забезпечення сприятливих умов для розвитку економіки України, гармонізація законодавства України із законодавством Європейського Союзу та міжнародними стандартами.

Стаття 3. Сфера дії Закону

1. Цей Закон регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування.

2. Цей Закон не поширюється на:

1) договори, що містять умову про споживчий кредит у формі кредитування рахунку зі строком погашення кредиту до одного місяця, та кредитні договори, що укладаються на строк до одного місяця;

2) договори позики, що не передбачають сплати процентів чи будь-яких інших платежів за користування наданими за такими договорами грошовими коштами;

3) кредитні договори, метою яких є надання споживачу права вчиняти правочини з фінансовими інструментами, якщо такі правочини вчиняються за участю чи за посередництвом кредитодавця або іншого професійного учасника ринку цінних паперів;

4) кредити, що надаються за договорами, укладеними в результаті врегулювання спору шляхом укладання мирової угоди, затвердженої судом;

5) кредити, що надаються виключно в рамках відповідних державних програм або програм органів місцевого самоврядування визначеному колу фізичних осіб і передбачають окремі, визначені такими програмами, умови кредитування, у тому числі виплату процентів за користування кредитом;

6) несанкціонований овердрафт, що є перевищенням суми операції, здійсненої за рахунком, над сумою встановленого кредитного ліміту, що обумовлений договором між кредитодавцем та споживачем і не є прогнозованим за розміром та часом виникнення;

7) кредитні договори, загальний розмір кредиту за якими не перевищує однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на день укладення кредитного договору;

8) кредити, що надаються ломбардами у разі передання предмета застави на збереження ломбарду, за умови що зобов’язання споживача обмежуються вартістю предмета застави.

3. До кредитів у формі кредитування рахунку зі строком погашення кредиту, що становить від одного до трьох місяців або на вимогу, застосовуються лише вимоги частини першої, пунктів 1 і 2 частини другої статті 7, статей 8-10, частин першої - четвертої статті 12, статті 13, частини шостої статті 15, статті 18 цього Закону.

4. Надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

Стаття 4. Законодавство про споживче кредитування

1. Законодавство про споживче кредитування в Україні ґрунтується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів щодо надання послуг споживачам.

2. У разі якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж законодавством України, застосовуються правила міжнародного договору.

Стаття 5. Державне регулювання та нагляд у сфері споживчого кредитування

1. Державне регулювання та нагляд у сфері споживчого кредитування здійснюються органами, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг відповідно до законодавства.

2. Органи, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції у сфері споживчого кредитування:

1) затверджують методику розрахунку загальної вартості кредиту для споживача, реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит;

2) встановлюють вимоги до кредитних посередників та їхньої діяльності;

3) здійснюють інші повноваження, передбачені законом.

3. Органи, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг, координують свою діяльність щодо державного регулювання та нагляду у сфері споживчого кредитування у порядку та формах, визначених законодавством про фінансові послуги та про державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

4. Інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринку споживчого кредитування та отримують від них інформацію у межах повноважень, визначених законом.

Стаття 6. Кредитний посередник

1. Споживчі кредити можуть надаватися за участю кредитних посередників. Кредитними посередниками можуть виступати кредитні брокери або кредитні агенти.

Діяльність кредитних посередників не належить до фінансових послуг і може включати збір та опрацювання документів споживача для отримання споживчого кредиту, ідентифікацію та верифікацію споживача, підготовку та підписання від імені кредитодавця договору про споживчий кредит, консультування, надання інформаційних та інших посередницьких послуг у споживчому кредитуванні.

Кредитні посередники можуть діяти за межами зареєстрованого місцезнаходження фінансових установ, інтереси яких вони представляють.

2. Кредитний брокер - це юридична особа або фізична особа - підприємець, яка від свого імені в інтересах кредитодавця здійснює за винагороду посередницьку діяльність у сфері споживчого кредитування.

Кредитний брокер несе перед кредитодавцем відповідальність за повноту і достовірність даних, зібраних ним про споживача.

3. Кредитний агент - це фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка діє від імені та в інтересах кредитодавця і виконує частину його обов’язків за договором про споживчий кредит. Кредитний агент діє на підставі договору доручення із кредитодавцем.

4. Перед укладенням договору про споживчий кредит кредитний посередник повинен надати споживачу в письмовій формі інформацію про:

1) своє найменування (прізвище, ім’я, по батькові) та місцезнаходження;

2) державну реєстрацію (для фізичних осіб - підприємців та юридичних осіб);

3) те, чи є кредитний посередник кредитним брокером чи кредитним агентом, сферу власних повноважень;

4) найменування кредитодавця (кредитодавців), в інтересах якого (яких) діє кредитний посередник;

5) перелік послуг, які пропонує кредитний посередник;

6) розмір винагороди (комісійного збору) чи іншої плати за послуги кредитного посередника.

У разі якщо кредитний посередник представляє інтереси декількох кредитодавців одночасно, він має поінформувати про це споживача та надати йому однаковий обсяг інформації щодо пропозицій усіх кредитодавців, а також зобов’язаний не допускати дискримінації окремих кредитодавців.

5. Інформація про комісійний збір чи іншу плату, що сплачується споживачем кредитному посереднику за його послуги, надається кредитним посередником кредитодавцю для розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом та реальної річної процентної ставки.

6. Інформація про кредитних посередників розміщується на їхніх власних веб-сайтах (за наявності), на веб-сайті кредитодавця (про кредитних посередників, що діють в інтересах цього кредитодавця) та в місцях, доступ до яких є вільним для споживачів, у всіх приміщеннях кредитних посередників, призначених для надання відповідних послуг.

Розділ II
ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОГОВОРУ ПРО СПОЖИВЧИЙ КРЕДИТ ТА ДІЇ, ЩО ПЕРЕДУЮТЬ ЙОГО УКЛАДЕННЮ

Стаття 7. Реклама споживчого кредиту

1. Якщо в рекламі щодо надання споживчого кредиту зазначається процентна ставка чи будь-які дані, що стосуються загальних витрат за споживчим кредитом, така реклама додатково до вимог, встановлених законодавством про рекламу, повинна містити стандартну інформацію.

2. У стандартній інформації визначається:

1) максимальна сума, на яку може бути виданий кредит;

2) реальна річна процентна ставка;

3) максимальний строк, на який видається кредит;

4) у разі надання кредиту для придбання товарів (послуг) у формі оплати з відстроченням або з розстроченням платежу - розмір першого внеску.

Стандартна інформація повинна бути зрозумілою і точною. Якщо стандартна інформація викладається в письмовому вигляді, вона наводиться однаковим шрифтом та відображається в основному тексті реклами.

3. У рекламі щодо надання споживчого кредиту забороняється зазначати, що споживчий кредит може надаватися без документального підтвердження кредитоспроможності споживача (позичальника) або що кредит є безпроцентним чи надається під нуль процентів, іншу аналогічну за змістом та сутністю інформацію.

Стаття 8. Реальна річна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача

1. Реальна річна процентна ставка обчислюється відповідно до нормативно-правових актів органів, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг.

2. Для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом.

До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов’язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов’язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності). У разі якщо витрати на додаткові чи супутні послуги кредитодавця, отримання яких є обов’язковим для укладення договору про споживчий кредит, або кредитного посередника (за наявності) не були включені до загальних витрат за споживчим кредитом, платежі за ці послуги не підлягають сплаті споживачем.

Платежі за додаткові та супутні послуги третіх осіб, пов’язані з договором про споживчий кредит, не включаються до загальних витрат за споживчим кредитом. Якщо укладення договору про надання додаткових чи супутніх послуг третіми особами є обов’язковим для отримання кредиту або для отримання кредиту на умовах, що пропонуються кредитодавцем, споживач має бути прямо проінформований про це у письмовій формі.

До загальних витрат за споживчим кредитом не включаються:

1) платежі, що підлягають сплаті споживачем у разі невиконання його обов’язків, передбачених договором про споживчий кредит;

2) платежі з оплати товарів (робіт, послуг), які споживач зобов’язаний здійснити незалежно від того, чи правочин укладено з оплатою за рахунок власних коштів споживача чи за рахунок споживчого кредиту.

3. Обчислення реальної річної процентної ставки має базуватися на припущенні, що договір про споживчий кредит залишається дійсним протягом погодженого строку та що кредитодавець і споживач виконають свої обов’язки на умовах та у строки, визначені в договорі.

Якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки або інших платежів за послуги кредитодавця, включених до загальних витрат за споживчим кредитом при обчисленні реальної річної процентної ставки, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення, реальна річна процентна ставка обчислюється на основі припущення, що процентна ставка та інші платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит.

Стаття 9. Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит

1. Кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця.

Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення.

2. До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.

Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті.

3. Інформація, що надається кредитодавцем споживачу, зазначена у частині другій цієї статті, має містити відомості про:

1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та його структурного підрозділу, через який надається споживчий кредит, реквізити ліцензії та/або свідоцтва про внесення кредитодавця до Державного реєстру банків чи Державного реєстру фінансових установ;

2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо);

3) суму кредиту, строк кредитування, мету отримання та спосіб надання кредиту;

4) тип процентної ставки (фіксована, змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок її зміни, а також індекси, що застосовуються для розрахунку змінюваної процентної ставки. Індекс, що застосовується для розрахунку змінюваної процентної ставки, повинен відповідати вимогам, встановленим Цивільним кодексом України;

5) види забезпечення за кредитом, необхідність проведення оцінки предмета забезпечення за кредитом та про те, за чий рахунок така оцінка проводиться;

6) реальну річну процентну ставку та орієнтовну загальну вартість кредиту для споживача на дату надання інформації виходячи з обраних споживачем умов кредитування.

Якщо кредитодавець пропонує різні способи надання кредиту, надана споживачу інформація має містити застереження про те, що використання інших способів надання кредиту може мати наслідком застосування іншої реальної річної процентної ставки.

Якщо платежі за послуги кредитодавця, пов’язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, є періодичними, надана споживачу інформація має містити застереження про те, що витрати на такі послуги можуть змінюватися протягом строку дії договору про споживчий кредит;

7) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, які є обов’язковими для отримання кредиту, перелік осіб, яких кредитодавець визначив для надання відповідних послуг (за наявності).

Споживач має бути письмово проінформований про те, що вартість послуг третіх осіб установлюється виключно такими особами, відповідно кредитодавець не здійснює інформування про розмір відповідних витрат та/або їх зміну протягом строку дії договору про споживчий кредит і не включає їх до розрахунку реальної річної процентної ставки та загальної вартості кредиту для споживача;

8) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися);

9) попередження про наслідки прострочення виконання зобов’язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов’язання за договором про споживчий кредит;

10) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту;

11) порядок дострокового повернення кредиту;

12) у разі укладення договору про споживчий кредит у формі кредитування рахунку - відомості про те, що від споживача може вимагатися повне повернення суми кредиту в будь-який час, строк попередження про таку вимогу.

4. Інформація про платежі, що надається споживачу кредитодавцем відповідно до частин другої та третьої цієї статті, обов’язково має включати базу розрахунку платежів (суму, на підставі якої робиться відповідний розрахунок, зокрема суму наданого кредиту, суму непогашеного кредиту тощо).

5. У разі якщо окремі умови надання споживчого кредиту, визначені у частинах другій та третій цієї статті, діятимуть протягом частини строку користування кредитом, кредитодавець повідомляє споживача про такі умови, строк їх дії та порядок інформування про їх зміну.

6. Споживач зобов’язаний надати кредитодавцю підтвердження про ознайомлення з інформацією, надання якої передбачено частинами другою та третьою цієї статті, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством).

7. Інформація, наведена у паспорті споживчого кредиту, викладається шрифтом одного розміру і типу та в одному форматі друку. За бажанням споживача зазначена інформація може бути надана йому на належному йому електронному носії інформації або електронною поштою.

Забороняється у будь-який спосіб ускладнювати прочитання споживачем такої інформації, у тому числі шляхом її друкування шрифтом меншого розміру, ніж основний текст, злиття кольору шрифту з кольором фону тощо.

У разі укладення за бажанням споживача договору про споживчий кредит з використанням дистанційних каналів комунікації така інформація на паперовому чи іншому носії інформації тривалого використання надається споживачу за його зверненням після укладення договору.

8. Кредитодавець на власний вибір розміщує для зацікавлених осіб у приміщеннях, де здійснюється обслуговування клієнтів, інформацію в письмовому вигляді про тарифи та умови, на яких він надає споживчі кредити, та/або розміщує таку інформацію на своєму офіційному веб-сайті.

9. На вимогу споживача кредитодавець зобов’язаний безоплатно надати йому копію проекту договору про споживчий кредит у паперовому або електронному вигляді (за вибором споживача).

Це положення не застосовується, якщо кредитодавець на момент вимоги має підстави не продовжувати або не бажає продовжувати процес укладення договору про споживчий кредит із споживачем.

10. Кредитодавець до укладення договору про споживчий кредит на вимогу споживача надає йому пояснення з метою забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до його потреб та фінансового стану, зокрема шляхом роз’яснення інформації, що надається відповідно до частин другої та третьої цієї статті, істотних характеристик запропонованих послуг та наслідків для споживача, зокрема у разі невиконання ним зобов’язань за таким договором.

Надання таких пояснень, роз’яснень, інформації в належному та зрозумілому вигляді та ознайомлення з передбаченою цією частиною інформацією підтверджуються у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

11. Вимоги щодо надання інформації, встановлені у частинах першій - дев’ятій цієї статті, поширюються також на кредитних посередників, у разі якщо споживач звернувся до них.

12. У разі ненадання визначеної у цій статті інформації або надання її в неповному обсязі чи надання недостовірної інформації кредитодавець або кредитний посередник несе відповідальність у порядку та розмірі, визначених законом.

Споживач, який внаслідок ненадання йому визначеної у цій статті інформації або надання її в неповному обсязі чи надання недостовірної інформації уклав договір на менш сприятливих для себе умовах, ніж ті, що передбачені у цій інформації, має право вимагати приведення укладеного договору у відповідність із зазначеною інформацією шляхом направлення кредитодавцю відповідного письмового повідомлення. Кредитодавець зобов’язаний привести договір у відповідність з умовами, зазначеними у наданій інформації, протягом 14 днів з дати отримання такого повідомлення.

Стаття 10. Оцінка кредитоспроможності споживача

1. До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець зобов’язаний, використовуючи свої професійні можливості, оцінити кредитоспроможність споживача, враховуючи, зокрема, строк, на який надається споживчий кредит, суму кредиту, а за потреби - доходи споживача та мету отримання кредиту. Оцінка кредитоспроможності споживача здійснюється на підставі достатньої інформації, отриманої від споживача, та, за необхідності, на основі інформації, законно отриманої з інших джерел.

2. У разі ненадання споживачем документів чи відомостей про себе та свій фінансовий стан, що вимагаються законодавством або внутрішніми документами кредитодавця, кредитодавець має право відмовити такому споживачу в укладенні договору про споживчий кредит.

3. Інформація про споживача, отримана кредитодавцем або кредитним посередником у зв’язку з укладенням, виконанням та припиненням договору про споживчий кредит, може бути передана третім особам без згоди споживача лише у випадках і порядку, передбачених законом.

4. Кредитодавець та кредитний посередник несуть відповідальність за порушення прав споживачів у сфері захисту персональних даних згідно із законом.

Стаття 11. Надання інформації протягом строку дії договору про споживчий кредит

1. Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

2. У разі якщо розмір майбутніх платежів і строки їх сплати не можуть бути встановлені у договорі про споживчий кредит (кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії тощо), споживачу також у строк, визначений цим договором, надається виписка з рахунку/рахунків (за їх наявності), у якій зазначаються: стан рахунку на певну дату, оборот коштів на рахунку за період часу, за який зроблена виписка з рахунку (з описом проведених операцій), баланс рахунку на початок періоду, за який зроблена виписка, баланс рахунку на кінець періоду, за який зроблена виписка, дати і суми здійснення операцій за рахунком споживача, застосована до проведених споживачем операцій процентна ставка, будь-які інші платежі, застосовані до проведених споживачем операцій за рахунком, та/або будь-яка інша інформація, передбачена договором про споживчий кредит.

3. У разі якщо сторони договору про споживчий кредит мають намір збільшити загальний розмір кредиту, кредитодавець зобов’язаний оцінити кредитоспроможність споживача відповідно до вимог статті 10 цього Закону.

4. Якщо договором про споживчий кредит передбачена змінювана процентна ставка, кредитодавець зобов’язаний письмово повідомити споживача, поручителя та інших зобов’язаних за цим договором осіб про зміну такої ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. Таке повідомлення має містити підставу зміни розміру процентної ставки, нову процентну ставку та зазначення дати, з якої застосовуватиметься нова ставка.

Разом із повідомленням кредитодавець зобов’язаний надати споживачу новий графік платежів, у якому визначається кількість платежів, що залишаються до сплати після вступу в дію нової ставки, та у разі зміни кількості та періодичності платежів - інформацію про їх нову кількість та періодичність. Якщо визначити розмір майбутніх платежів неможливо, кредитодавець має повідомити споживача про те, що сума, яка залишилася до сплати, може змінюватися у результаті зміни процентної ставки залежно від поточного балансу поточного рахунку споживача на дату вступу в дію відповідної зміни. Якщо в результаті зміни процентної ставки змінюється розмір платежу, це має бути чітко зазначено в повідомленні.

5. Попереднє повідомлення споживача про зміну змінюваної процентної ставки не вимагається, якщо дотримано всіх таких умов:

1) договором про споживчий кредит передбачено, що інформація про зміну змінюваної процентної ставки повинна надаватися споживачу періодично у письмовій формі, і строки такого повідомлення визначені цим договором;

2) договором про споживчий кредит передбачено, що процентна ставка може змінюватися залежно від зміни погодженого сторонами індексу;

3) інформація про індекс оприлюднюється у приміщенні кредитодавця, в якому надаються послуги споживачам;

4) зміна змінюваної процентної ставки здійснюється виключно в результаті зміни погодженого сторонами індексу.

6. У разі невиконання кредитодавцем вимог, передбачених частиною четвертою цієї статті, при підвищенні процентної ставки кредитодавець не має права вимагати від споживача сплати платежів згідно з новим графіком платежів, розрахованим на підставі підвищеної процентної ставки. До дати виконання вимог, передбачених частиною четвертою цієї статті, зазначеної у відповідному повідомленні, направленому споживачу в порядку, визначеному частиною четвертою цієї статті, платежі, що залишаються до сплати, розраховуються за процентною ставкою, що діяла до дати підвищення.

У разі невиконання кредитодавцем вимог, передбачених частиною четвертою цієї статті, при зменшенні процентної ставки, що призвело до сплати споживачем зайвих грошових коштів згідно з графіком платежів, чинним до дати такого зменшення, кредитодавець здійснює зарахування надміру сплачених споживачем коштів до суми основного боргу.

7. Будь-які пропозиції кредитодавця про зміну умов договору про споживчий кредит, визначених частиною першою статті 12 цього Закону (окрім зміни змінюваної процентної ставки), повинні здійснюватися шляхом направлення кредитодавцем споживачу повідомлення в такий спосіб, що дає змогу встановити дату відправлення повідомлення. Умова договору про надання споживачеві пропозицій про зміну зазначених умов договору іншим чином, ніж таким, що дає можливість встановити дату відправлення повідомлення, є нікчемною.

Пропозиції споживачу про зміни інші, ніж зміна умов договору про споживчий кредит, визначених частиною першою статті 12 цього Закону, повинні надаватися у спосіб та строки, передбачені договором про споживчий кредит.

Подробнее...

Постанова

Іменем України

01 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 357/1031/17

провадження № 61-25334св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 березня 2017 року у складі судді Ярмола О. Я та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 17 липня 2017 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Волоха Л. А., Мельника Я. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з позовом про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 11 квітня 2012 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір № б/н згідно умов якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 2 400 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Станом на 31 жовтня 2016 року за відповідачем рахується прострочена заборгованість на загальну суму 17 590,43 грн, яку позивач просив суд стягнути з відповідача, а також судові витрати в розмірі 1 378грн.

Короткий зміст судового рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 березня 2017 року, залишений без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 17 липня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що позивачем не було надано доказів, що між сторонами укладено договір банківських послуг від 11 квітня 2012 року, що саме ОСОБА_1 звернувся до позивача із заявою про отримання кредиту та отримав платіжну картку та ПІН-код за кредитним договором, на який посилається позивач.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2017 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулось до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій, у якій просить вказані рішення в частині задоволених вимог скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

10 листопада 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі.

Згідно із статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 червня 2019 року вказану справу призначено судді-доповідачеві Петрову Є. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач став клієнтом банку підписавши Заяву № б/н від 11 квітня 2012 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 2 400,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Позивач вважає, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг складає між ним і Банком Договір, про що свідчить підпис відповідача у Анкеті-заяві.

Відповідач ОСОБА_1 у запереченнях на апеляційну скаргу просив касаційну скаргу залишити без задоволення, у зв`язку з недоведеністю позовних вимог.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що 11 квітня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до позивача з анкетою-заявою, відповідно до змісту якої бажав отримати платіжну картку «Універсальна» з кредитним лімітом 3 000 грн.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», які викладені на банківському сайті складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Копії Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою містяться в матеріалах справи.

Згідно зі змісту заяви клієнта від 11 квітня 2012 року (а.с.6) та Умов і правил надання банківських послуг, строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки. При цьому кредитним лімітом (кредитом, кредитною лінією) є розмір грошових коштів, наданих банком клієнту на строк, визначений у договорі, на умовах платності та зворотності (повернення). П.2.1.1.2.10 при отриманні картки клієнт зобов`язаний підписати картку у спеціально відведеному місці. П . 2.1.1.2.11 строк дії картки вказано з її лицьового боку (місяць і рік). Картка дійсна до останнього календарного дня зазначеного місяця і по закінченню строку дії картки вона пролонговується на новий строк (шляхом пред`явлення клієнту банком картки з новим строком дії) - п. 2.1.1.2.12.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ПАТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника процентна ставка не зазначена.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 11 квітня 2012 року, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, як невід`ємну частину спірного договору.

Матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг Умов та правил надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ним, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказаний документ на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містив умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному в цьому документі, що доданий банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача ( www.privatbank.ua ) неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (11 квітня 2012 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (січень 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-якій редакції, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною четвертою статті 60 ЦПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій, доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Колегія суддів зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

Колегія суддів вважає, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 11 квітня 2012 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Враховуючи вищевказані обставини, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 , ПАТ КБ «Приватбанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.

Таким чином, суди дійшли правильного висновку про те, що позивачем не було надано доказів, що між сторонами було належним чином укладено договір банківських послуг від 11 квітня 2012 року, що ОСОБА_1 звернувшись до позивача із заявою про отримання кредиту - отримав платіжну картку та ПІН-код за кредитним договором, на який посилається позивач.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 17 липня 2017 року залишити без змін.

www.reyestr.court.gov.ua/Review/85443382

Подробнее...

Постанова

Іменем України

04 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 204/1025/17-ц

провадження № 61-10019св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

представник позивача -Сокуренко Євген Сергійович,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська, у складі судді Книш А. В., від 18 вересня

2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області, у складі колегії суддів: Пономарь З. М., Баранніка О. П., Посунся Н. Є., від 21 грудня 2017 року.

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У лютому 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», банк), яке у подальшому змінило назву на акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16 грудня 2009 року між ним та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого позичальник отримала кредит в розмірі 2 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Позивач вказав, що він належним чином виконав свої зобов`язання та відкрив відповідачеві картковий рахунок, натомість відповідач умови договору не виконувала, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 40 783,84 грн, яка складається з: 2 033,19 грн - заборгованості за кредитом; 32 554,35 грн - заборгованості по процентам за користування кредитом; 3 778,02 грн - заборгованості за пенею та комісією; 500, 00 грн - штрафу (фіксована частина); 1 918,28 грн - штрафу (процентна складова).

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором

від 03 грудня 2009 року у розмірі 40 783,84 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська

від 18 вересня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банк звернувся до суду з порушенням строку позовної давності, про поновлення якого не просив, а відповідачем заявлено клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку позовної давності. Суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги стосовно того, що банк має право на отримання процентів за користування кредитними коштами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що закінчення строку договору не звільняє сторону від сплати відсотків за користування кредитними коштами, якщо зобов`язання належним чином не виконано. Оскільки кредитні кошти позичальником не повернуто, банк має право на стягнення процентів та пені за спірним кредитним договором в межах строку позовної давності.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою, оскільки стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

20 березня 2018 року справу передано судді-доповідачу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно анкети-заяви від 16 грудня 2009 року ОСОБА_1 отримала у ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитну картку «Універсальна» з кредитним лімітом у сумі 500 грн з базовою відсотковою ставкою за користування кредитом у розмірі 2,5% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом без комісії та з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки

(а. с. 8, 9).

Згідно наданого банком розрахунку у ОСОБА_1 виникла заборгованість, яка станом на 31 січня 2017 року становить 40 783,84 грн та складалась з: 2 033,19 грн - заборгованості за кредитом, 32 554,35 грн - заборгованості за відсотками, 778,02 грн - пені та комісії, 500 грн і 1 918,28 грн - штрафів.

З позовом про стягненнязазначеної кредитної заборгованості ПАТ «КБ «ПриватБанк» звернулось до суду 20 лютого 2017 року. ОСОБА_1 подала заяву, у якій просила застосувати наслідки спливу позовної давності.

Встановлено, що останній платіж здійснено відповідачем 21 листопада

2013 року. Строк дії картки «Універсальна» закінчився 31 грудня 2013 року.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та

вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним(стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки

(стаття 257 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей: забезпечувати юридичну визначеність та остаточність, а також захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в тому випадку, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що відбувалися в далекому минулому, спираючись на докази, які вже могли втратити достовірність та повноту із плином часу.

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин.

Оскільки умовами договору встановлено окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а тому й початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15.

У відповідності до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до статті 60 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Аналогічні положення містить статті 81 чинного ЦПК України.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, із урахуванням вказаних норм матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, дійшов загалом обґрунтованого висновку про те, що

останній платіж у рахунок погашення кредитної заборгованості було здійснено відповідачем 21 листопада 2013 року, строк дії картки «Універсальна» закінчився 31 грудня 2013 року, а із позовом до суду банк звернувся 20 лютого 2017 року, тобто поза межами трирічного строку позовної давності, про застосування наслідків якої заявила сторона спору. Строк позовної давності умовами кредитного договору не збільшувався, а тому й підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою

статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження 14-10цс18).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

Судами правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, зроблені обґрунтовані висновки про відмову у задоволенні позовних вимог на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування правильних по суті судових рішень, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська

від 18 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

www.reyestr.court.gov.ua/Review/85467442

Подробнее...

Постанова

Іменем України

07 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 199/11105/13-ц

провадження № 61-15598св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Журавель В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 вересня 2014 року у складі судді Спаї В. В. та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2015 року у складі колегії суддів: Максюти Ж. І., Макарова М. О., Прозорової М. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2013 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ «КБ «ПриватБанк» або банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги обгрунтовувало тим, що 05 травня 2011 року між ним та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредитні кошти в розмірі 20 000 грн, зі сплатою 12 % річних за користування кредитними коштами, зі строком повернення 04 травня 2014 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Після смерті ОСОБА_3 спадкоємцем є ОСОБА_4 , яка проживала разом зі спадкодавцем до дня його смерті.

Станом на 10 березня 2012 року заборгованість позичальника перед банком становить 10 818,07 грн.

Позивач просив стягнути з ОСОБА_4 , як спадкоємця ОСОБА_3 , на свою користь заборгованість за кредитним договором.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 вересня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2015 року, в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що після смерті ОСОБА_3 до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини ніхто не звертався, у тому числі й відповідач, спадкова справа не відкривалась, свідоцтво про право на спадщину не видавалося. Оскільки відповідач після смерті ОСОБА_3 спадщину не прийняла, підстави для покладення на неї обов`язку задовольнити вимоги кредитора відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погодившись з таким вирішенням спору, ПАТ «КБ «ПриватБанк» звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ПАТ «КБ «ПриватБанк» аргументована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що вимоги кредитора підлягають задоволенню в межах вартості майна, одержаного в спадщину, не з`ясували всіх обставин щодо відкриття спадщини, чи наявне спадкове майно та яка його вартість.

Крім того, суди не з'ясували заборгованості спадкодавця за кредитним договором на час його смерті, яке майно отримала спадкоємець, яка його вартість та чи покриває вартість отриманого майна розмір заборгованості спадкодавця.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 січня 2016 року відкрито касаційне провадження в справі за позовом ПАТ «КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та витребувано зазначену справу з Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська.

Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2018 року вказану справу передано до Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду на підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справу № 754/9769/16-ц.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до укладеного 05 травня 2011 року між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 кредитного договору, останній отримав кредитні кошти у розмірі 20 000,00 грн зі сплатою 12 % річних та терміном повернення до 04 травня 2014 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, спадкова справа не відкривалась.

Згідно з розрахунком, наданим позивачем, заборгованість позичальника на дату його смерті перед банком становила 10 818,07 грн, що складається із заборгованості за кредитом - 10 417,46 грн, заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами - 0,61 грн та заборгованості з комісії - 400,00 грн.

05 червня 2012 року в порядку статті 1281 ЦК України ПАТ «КБ «Приватбанк» направило претензію кредитора до Четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори, в якій просило включити кредиторські вимоги у спадкову масу та повідомити спадкоємців про наявність заборгованості перед банком.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень.

Суд перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статей 608, 1218, 1219 ЦК України у зв`язку зі смертю боржника припиняються ті зобов`язання, які нерозривно пов`язані з його особою і не можуть бути виконані особою, у той час як в результаті спадкування до спадкоємця переходять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцю на час відкриття спадщини й не припинилися унаслідок його смерті.

За змістом вищезазначених норм у разі смерті фізичної особи, боржника за зобов`язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво в порядку спадкування, обов`язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи - її спадкоємців; таким чином, відбувається передбачена законом заміна боржника у зобов`язанні. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину (стаття 1282 ЦК України).

Звертаючись до суду з позовом про стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за кредитним договором, ПАТ КБ «ПриватБанк» як на підставу своїх вимог посилалося на положення статей 259, 526, 527, 530, 608, 1218, 1219, 1220, 1221, 1223, 1268, 1270, 1281 ЦК України.

Суд першої інстанції встановив, що після смерті ОСОБА_3 до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини ніхто не звертався, у тому числі й відповідач, спадкова справа не відкривалась, свідоцтво про право на спадщину не видавалося.

Під час розгляду справи апеляційним судом встановлено, що за життя ОСОБА_3 належного йому на праві власності будь-якого рухомого чи нерухомого майна за останнім не зареєстровано, а отже за спадкодавцем не встановлено майна, на яке б могло виникнути право на спадщину.

Виходячи зі встановлених, на підставі належних та допустимих доказів, поданих сторонами фактичних обставин, та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, встановивши, що відповідач після смерті ОСОБА_3 спадщину не приймала, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки передбачені законом підстави для стягнення з відповідача, як зі спадкоємця заборгованості за кредитним договором, укладеного між банком та ОСОБА_3 відсутні.

Доводи касаційної скарги про те, щосуди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що вимоги кредитора підлягають задоволенню в межах вартості майна, одержаного в спадщину, не з`ясували всіх обставин щодо відкриття спадщини та чи наявне спадкове майно та яка його вартість, колегія суддів відхиляє, оскільки суди встановили, що за спадкодавцем будь-якого рухомого чи нерухомого майна, належного йому за життя на праві власності, не зареєстровано.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судових рішень, а зводяться до оцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки, а також містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх спростували.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 вересня 2014 року та ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2015 року, оскільки судові рішення є законними та обґрунтованими.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 вересня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2015 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

www.reyestr.court.gov.ua/Review/85493592

Подробнее...

За последние 14 дней приход + 365 грн

Расход - 1034 грн

Аренда, канцелярия, транспортные расходы.

На данный момент в нашей кассе 805 грн

Подробнее...

Постанова

Іменем України

13 березня 2019 року

м. Київ

справа № 332/146/15-ц

провадження № 61-4468св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач),Пророка В. В., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (після зміни організаційно-правової форми - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»),

представник позивача - Сафір Федір Олегович,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 22 квітня 2016 року у складі судді Федоренка О. І. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 21 липня 2016 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Трофимової Д. А.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон України № 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що за умовами кредитного договору від 27 січня 2005 року б/н (далі - кредитний договір, договір), укладеного з ОСОБА_4, банк надав позичальнику кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 36,0 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, а відповідач погодився з умовами та правилами надання банківських послуг. Позичальник порушив зобов'язання за кредитним договором, станом на 30 листопада 2014 року має заборгованість у сумі 36 274,94 грн, в тому числі: заборгованість за тілом кредиту у сумі 4 903,31 грн, за процентами за користування кредитом - 31 371,63 грн. Раніше банк вже звертався до суду з позовом до позичальника, за рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 27 вересня 2012 року з ОСОБА_4 було стягнуто заборгованість за кредитним договором у сумі 26 675,11 грн.

Зазначаючи про те, що зобов'язання позичальника залишається невиконаним ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з ОСОБА_4 заборгованість за процентами за користування кредитом у сумі 9 599,83 грн, штраф (фіксована частина) - 500,00 грн, та штраф (процентна складова) - 479,99 грн.

У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів, встановлення розміру процентної ставки за споживчим кредитом, зобов'язання кредитодавця здійснити перерахунок зайво списаних коштів в рахунок оплати за кредитом.

Позовна заява мотивована тим, що, отримуючи зарплатну картку зі встановленим кредитним лімітом у сумі 5 000,00 грн, він розумів умови договірних відносин як такі, що передбачали пільгову процентну ставку за користування кредитними коштами у розмірі 0 % річних, оскільки у бланку заяви на отримання кредиту в графі розміру відсоткової ставки цифрові значення він не заповнював, інших документів чи кредитного договору з банком не підписував і не надавав письмової згоди на приєднання до будь-якого публічного договору. Вважав, що за обставин відсутності встановленого розміру процентної ставки за користування кредитними коштами, її розмір мав визначатись на рівні облікової ставки Національного банку України, проте банк на власний розсуд нараховував проценти за ставкою 36,0 % річних, списуючи ці кошти із його зарплатного рахунку.

За викладених обставин ОСОБА_4 просив суд встановити розмір процентів за кредитним договором, який він уклав з банком, на рівні облікової ставки Національного банку України, яка на день надання споживчого кредиту становила 9,0 % річних; зобов'язати ПАТ КБ «ПриватБанк» перерахувати зайво сплачені проценти за весь період користування кредитом, які нараховувались у розмірі 36 % річних, на погашення тіла кредиту.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 22 квітня 2016 року позовні вимоги банку задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у сумі 6 077,66 грн та судові витрати зі сплати судового збору у сумі 243,60 грн. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що кредитний договір, за яким відповідно до рішення Апеляційного суду Запорізької області від 27 вересня 2012 року проводилось стягнення заборгованості, укладено на невизначений термін, позичальник із заявами про припинення договору до банку не звертався. Щодо розміру нарахувань за кредитним договором суд виходив з того, що відповідач визнав цей розмір, оскільки не надав суду свого розрахунку заборгованості. Крім того, сплату протягом листопада 2015 року - січня 2016 року за кредитним договором штрафів суд визнав обставиною, яка перервала строки позовної давності, та відхилив заяву ОСОБА_4 про застосування позовної давності, при цьому відняв зазначені оплати за кредитним договором із заявленого банком розміру заборгованості за кредитним договором. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд виходив з того, що ці вимоги є необґрунтованими. Також зазначеним вище судовим рішенням встановлено розмір процентів за користування кредитом на рівні 36 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 21 листопада 2016 року залишено без змін рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 22 квітня 2016 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд повно і всебічно дослідив обставини справи та надав оцінку доказами, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та обґрунтовано частково задовольнив вимоги банку, погодившись з висновками суду першої інстанції, що строк позовної давності у цьому випадку не пропущений.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, надісланій 06 серпня 2016 року засобами поштового зв'язку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 22 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 21 листопада 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 лютого 2017 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України № 2147-VIII та розпочав роботу Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

23 січня 2018 року справу передано до Верхового Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2019 року справу прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження в складі п'яти суддів за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди стягнули заборгованість за кредитом за процентною ставкою у розмірі 72 % річних, у справі немає доказів заборгованості, документів про рух та облік коштів на рахунку, наданий банком розрахунок заборгованості не відповідає вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Зазначає, що рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 27 вересня 2012 року не встановлювався розмір процентної ставки за кредитом. Крім того, вважає, що строк позовної давності почав відлік з моменту виникнення кредитної заборгованості (30 вересня 2011 року) і сплинув на момент пред'явлення банком цього позову. Обставини, які суди вважали такими, що свідчать про визнання ним позову, є примусовим виконанням ухваленого у цій справі заочного рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого 2015 року про стягнення заборгованості, яке за його заявою про перегляд заочного рішення було скасовано ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 18 лютого 2016 року.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 27 січня 2005 року ОСОБА_4 підписав заяву на отримання у відкритому акціонерному товариству комерційному банку «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», кредиту у сумі 5 000,00 грн зі сплатою 36,0 % річних, який разом з умовами і правилами надання банківських послуг, а також тарифами банка складає договір про надання банківських послуг.

Банк виконав кредитні зобов'язання та надав ОСОБА_4 кредитні кошти.

Пунктом 9.12 умов і правил надання банківських послуг передбачено, що договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо впродовж цього строку жодна зі сторін не проінформує іншу сторону щодо припинення дії договору, він автоматично пролонгується на новий строк.

У справі № 2-2012/11 банк звертався до суду з позовом до позичальника та рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 27 вересня 2012 року з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість за тілом кредиту у сумі 4 903,31 грн, проценти за користування кредитом у сумі 20 025,37 грн, штраф (фіксована частина) - 500,00 грн, штраф (процентна складова) - 1 246,43 грн.

У справі, яка переглядається, предметом позовних вимог банку є проценти за користування кредитом, пеня та штрафи, які ПАТ КБ «ПриватБанк» продовжувало нараховувати за кредитним договором після ухвалення судового рішення у справі № 2-6/2012.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

У постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15 зазначено, що виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору суд дійшов висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

Відступаючи від зазначеного правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) дійшла правового висновку про те, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Такий правовий висновок міститься також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 302/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).

ПАТ КБ «ПриватБанк» використало право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також процентів, належних до сплати відповідно до статті 1048 ЦК України, та неустойки за порушення умов договору, звернувшись у листопаді 2011 року до суду із позовом про примусове стягнення цих коштів з ОСОБА_4 у судовому порядку.

Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору та порядку сплати процентів за користування кредитом.

У такому випадку право банку нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після пред'явлення до позичальника вимоги про дострокове погашення заборгованості згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Оскільки ПАТ КБ «ПриватБанк» вимог про стягнення встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, а також трьох процентів річних від простроченої суми на підставі положень статті 625 ЦК України не заявляло, зважаючи на те, що вимоги банку у цій справі стосуються лише стягнення процентів за користування кредитом та неустойки, які кредитодавець нарахував після ухвалення у справі № 2-2012/11 рішення Апеляційного суду Запорізької області від 27 вересня 2012 року, Верховний Суд вважає, що правових підстав для задоволення позовних вимог банку у справі немає.

У частині вирішення позовних вимог зустрічного позову ОСОБА_4 ухвалені у справі рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції відповідають вимогам закону та встановленим обставинам справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, то рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 22 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 21 липня 2016 року у частині задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» слід скасувати, з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову банку.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпунктів «б» та «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Таким чином, з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_4 підлягають стягненню судові витрати, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції у сумі 267,96 грн та витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у сумі 292,32 грн, разом - 560,28 грн.

Керуючись статтями 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 22 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 21 липня 2016 року у частині задоволення позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» скасувати, ухвалити у цій частині нове рішення.

У задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості відмовити.

Решту рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 22 квітня 2016 року та ухвали Апеляційного суду Запорізької області від 21 липня 2016 року у нескасованій частині залишити без змін.

Стягнути з акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_4 судові витрати, понесені у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у сумі 267,96 грн та витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції у сумі 292,32 грн, разом - 560,28 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

www.reyestr.court.gov.ua/Review/80521571

Подробнее...

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03110 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,

факс 284-15-77 e-mail: Этот адрес электронной почты защищён от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра.



Справа № 761/20259/16-ц Головуючий у І інстанції - Піхур О.В.

Провадження № 22-ц/796/2872/2017 Доповідач - Андрієнко А.М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


11 травня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого судді Андрієнко А.М.

Суддів: Заришняк Г.М.

МараєвоїН.Є.

При секретарі Гарматюк О.Д.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 серпня 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2016 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, обґрунтовуючи тим, що 29 листопада 2015 року між позивачем та відповідачем було укладено договір позики № 904771591 на суму 3300,00 грн. зі сплатою відсотків та комісії строком на 16 календарних днів шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок відповідача. Відповідач зобов'язався повернути позику, сплатити проценти за користування позикою у розмірі 1,95% в день від суми позики за кожний день користування позикою. Проте, вказані зобов'язання за договором позики відповідач не виконав, у зв'язку з чим станом на 26 травня 2016 року заборгованість відповідача склала: сума позики - 3300,00 грн., проценти за користування позикою - 10 826,60 грн. У зв'язку з викладеним позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за договором позики в розмірі 14 126,60 грн. та витрати по сплаті судового збору.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 серпня 2016 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» заборгованість за кредитним договором в розмірі 14 126 грн. 60 коп. та судовий збір в сумі 1378 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, мотивуючи тим, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, порушено правила підсудності справи. Оскаржуваний договір є нікчемним, оскільки не дотримано письмової форми його укладення та сторонами не підписувався. Крім того, відповідач не отримувала від позивача коштів за спірним договором, доказів зворотнього суду надано не було, договірних відносин з відповідачем не мала. Платіжне доручення не мітить підпису і печатки установи банку, одержувачем платежу зазначено відповідача, однак, картковий рахунок, на який нібито переказані кошти, відповідачу не належить. Невідома особа, заволодівши персональними даними відповідача, через мережу інтернет оформила на ім'я відповідача без її відома позику.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити.

Позивач в судове засідання не зявився, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлявся.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 29 листопада 2015 року між позивачем та особою, яка діяла від імені відповідача було укладено договір позики № 904771591 на суму 3300,00 грн. зі сплатою відсотків та комісії строком на 16 календарних днів шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок особи, що діяла від імені відповідача. Згідно умов Договору повернення позики та сплата процентів за користування позикою мало здійснюватись відповідно до графіка розрахунків, який є невід'ємною частиною Договору.

У відповідності до умов розділу 3 Правил особа, що діяла від імені відповідача, акцептував оферту, здійснивши дії спрямовані на укладання договору позики і настання юридичних прав та обов'язків, у тому числі: запропонувати заявку на сайті ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», зазначив інформацію щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої бажав отримати позику.

Встановлено, що позивач свої обов'язки за договором виконав в повному обсязі. Факт надання грошових коштів за Договором підтверджується копією платіжного доручення № 880 від 29 листопада 2015 року (а.с.9, оскільки позика повернута не була, звернувся із позовом про стягнення заборгованості.

Згідно з розрахунком заборгованості за Договором станом на 26 травня 2016 року заборгованість становить 14126,60 грн. та складається із: суми позики - 3300,00 грн., процентів - 1029,60 грн., прострочених процентів - 9603,00 грн., 297,00 грн. - штрафу (а.с.5).

Відповідно до ст.. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Суд першої інстанції , ухвалюючи рішення, пришов до висновку , що між сторонами укладено договір позики та стягнув заборгованість за договором з відповідача.

Однак, з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна, так як суд неповно з'ясував обставини справи, не дав належної оцінки доказам та порушив норми матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.. 309 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення.

Судом встановлено, що договір позики з позивачем було укладено через інтернет шляхом акцептування оферти, здійснивши дії спрямовані на укладання договору позики і настання юридичних наслідків, заповнюючи заявку на сайті, зазначаючи інформацію щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої бажав отримати позику.

Кошти були перераховані на рахунок позичальника - картка № НОМЕР_1.

Апелянт зазначила, що вона ніколи не укладала договорів з позивачем, картковий рахунок, на який було перераховано позику, їй не належить, а тому вона договору позики не укладала.

Судом встановлено, що в Хортицькому відділенні поліції Національної поліції в Запорізькій області зареєстровано заяву про те, що невстановлена особа, скориставшись анкетними даними та паспортними даними ОСОБА_2, оформила договір позики з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на суму 3300 грн .( а.с.84)

Постановою Хортицького відділення поліції Національної поліції в Запорізькій області від 16 вересня 2016 року ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 визнано потерпілою у кримінальному провадженні ( а.с.87)

Із довідки ТОВ «Твой НЕТ» вбачається, що ІР-адреса НОМЕР_2 в період часу з 28.11.2015 року по 01.12.2015 року використовував абонент ОСОБА_4 ( а.с.91).

За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що позивач не надав суду достатніх та достовірних доказів укладання договору позики саме з відповідачем ОСОБА_2, що їй були перераховані кошти за цим договором, а тому в задоволенні позовних вимог повинно бути відмовлено, оскільки позовні вимоги позивачем не доведені.

Керуючись ст..ст. 303, 307, 313-316 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 серпня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

www.reyestr.court.gov.ua/Review/66438047

Подробнее...

Постанова

Іменем України

12 червня 2019 року

м. Київ

справа № 757/22765/15-ц

провадження № 61-12227св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А., Лесько А. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

представник відповідача - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» та ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 27 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Волошиної В. М., Слюсар Т. А., Кирилюк Г. М.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 17 липня 2008 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 був укладений кредитно-заставний договір № КЗVOAK22790172, відповідно до умов якого їй був наданий кредит в розмірі 24 876,49 дол. США на строк до 15 липня 2011 року зі сплатою 15,00 % річних.

Відповідач не виконав належним чином своїх зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим утворилася заборгованість, яка на 25 травня 2015 року становить 125 687,28 дол. США, що за курсом Національного банку України на дату розрахунку становить 2 655 772,15 грн, у тому числі: заборгованість за кредитом у розмірі 25 839,28 дол. США, заборгованість за процентами - 2 837,53 дол. США, заборгованість за комісією 458,79 дол. США, пеня - 90 555,30 дол. США, штрафів - 11,83 дол. США (фіксована частина), 5 984,54 дол. США (процентна складова), яку позивач просив стягнути з відповідача на користь банку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 06 липня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що перебіг позовної давності за зобов`язаннями позичальника щодо погашення кредиту та сплати відсотків почався з 23 жовтня 2009 року і станом на 01 липня 2015 року сплив. Доказів, які підтверджували б причини пропуску процесуальних строків для звернення до суду з позовом, банк не надав, а відповідач подав заяву про застосування позовної давності.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 27 лютого 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитно-заставним договором в сумі 332 298,48 грн, у тому числі: заборгованість за кредитом у розмірі 206 026,81 грн, заборгованість за процентами у розмірі 22 615,11 грн, заборгованість за комісією за користування кредитом у розмірі 3 656,56 грн та пеня за несвоєчасне виконання зобов`язання за договором у розмірі 100 000,00 грн. У решті вимог відмовлено.

Стягнуто на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» з ОСОБА_1 на відшкодування сплаченого судового збору 3 322,98 грн.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що вчинені кредитором дії, а саме пред`явлення у вересні 2011 року позову до боржника, вважаються такими, що переривають перебіг позовної давності, і на момент пред`явлення позову про стягнення заборгованості - 01 липня 2015 року - строк позовної давності не сплив з урахуванням збільшеної сторонами тривалості позовної давності до 5 (п`яти) років. Вимоги кредитора стосовно дострокового присудження до виконання основного зобов`язання в рахунок погашення заборгованості за кредитом були предметом розгляду в суді з ухваленням судового рішення від 17 жовтня 2011 року, яке набрало законної сили, а тому підлягає стягненню заборгованість у такому ж розмірі. Крім того, підлягає застосуванню частина третя статті 551 ЦК України, оскільки розмір неустойки більший від розміру боргового зобов`язання, відповідно розмір пені зменшено до 100 000,00 грн. Позивач не надав суду доказів на підтвердження вимог в частині стягнення штрафу (фіксована частина) в розмірі 11,83 дол. США та штрафу (процентна складова) - 5 984,54 дол. США, а тому в задоволенні цих вимог слід відмовити.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ КБ «ПриватБанк» просить, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, змінити рішення суду апеляційної інстанції в частині стягнення заборгованості у гривні та зменшенні неустойки, ухвалити нове рішення про задоволення позову та стягнення заборгованості у валюті договору.

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 просить, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скасувати рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволення позову, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ПАТ КБ «ПриватБанк» мотивована тим, що кредит було надано в іноземній валюті, а тому заборгованість слід стягнути в доларах США; суд апеляційної інстанції не зазначив підстав для зменшення розміру неустойки.

Касаційна скарга ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 мотивована тим, що ПАТ КБ «ПриватБанк» вже скористався своїм правом на стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави.

Відзиви на касаційні скарги не надходили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 17 липня 2008 року між сторонами у справі був укладений кредитно-заставний договір № КЗVOAK22790172, за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 24 876,49 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15,0 % річних.

Відповідно до пункту 17.8 договору та до графіка погашення кредиту боржник ОСОБА_1 взяла на себе зобов`язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 15 липня 2011 року, сплачуючи її частинами, щомісячними платежами у розмірі 916,22 дол. США до 13 числа кожного календарного місяця (а. с. 8-10).

Вимоги виконання основного зобов`язання позичальника за кредитним договором були забезпечені договором застави рухомого майна, відповідно до умов якого відповідач передала в заставу автомобіль марки TOYOTA, 2008 року випуску, тип ТЗ - сєдан - легковий, державний номерний знак НОМЕР_1 .

У зв`язку з порушенням позичальником строків повернення кредиту утворилася заборгованість, яка на 25 травня 2015 року становить 125 687,28 дол. США, що за курсом Національного банку України на дату розрахунку становить 2 655 772,15 грн, у тому числі: заборгованість за кредитом у розмірі 25 839,28 дол. США, заборгованість за процентами - 2 837,53 дол. США (за період з 17 серпня 2008 року до 15 липня 2011 року), заборгованість за комісією - 458,79 дол. США (за період з 18 серпня 2008 року до 15 липня 2011 року), пеня - 90 555,30 дол. США (за період з 03 вересня 2008 року до 26 травня 2015 року), штрафи - 11,83 дол. США (фіксована частина), 5 984,54 дол. США (процентна складова).

У вересні 2011 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з позовом до публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором (а. с. 59, 208-230).

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2011 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави задоволено.В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 17 липня 2008 року № КЗVOAK22790172 у розмірі 481 632,04 грн звернуто стягнення на предмет застави - автомобіль TOYOTA, модель Avensis, 2008 року випуску, тип ТЗ - седан - легковий, державний номерний знак НОМЕР_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Стягнуто з публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_1 солідарно на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 200,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 1 950,00 грн витрат за надання юридичних послуг та витрат пов`язаних з оплатою правової допомоги адвоката та інших фахівців в галузі права.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 1 820,00 грн судових витрат.

Рішення набрало чинності 27 жовтня 2011 року. (а. с. 59). Рішення суду не виконане.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ПАТ КБ «ПриватБанк» не підлягає задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 підлягає задоволенню повністю з таких підстав.


Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник не виконав, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, а кредитор в цьому випадку має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів та пені.

Зазначене узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеним у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, комісією та частково стягуючи пеню, суд апеляційної інстанції виходив з того, що умовами кредитно-заставного договору сторони встановили давність тривалістю 5 (п`ять) років, а банк з позовом звернувся до суду 01 липня 2015 року і трирічний строк звернення до суду не пропустив.

Зазначений висновок є помилковим та свідчить про неправильне застосування норм матеріального права.

З матеріалів справи встановлено, що умовами договору передбачено дату погашення кредиту 17 липня 2011 року.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2011 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави задоволено.У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 17 липня 2008 року № КЗVOAK22790172 у розмірі 481 632,04 грн звернуто стягнення на предмет застави - автомобіль TOYOTA, модель Avensis, 2008 року випуску, тип ТЗ - седан - легковий, державний номерний знак НОМЕР_1 ,що належить на праві власності ОСОБА_1 шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Стягнуто з публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_1 солідарно на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 200,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 1 950,00 грн витрат за надання юридичних послуг та витрат пов`язаних з оплатою правової допомоги адвоката та інших фахівців в галузі права.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 1 820,00 грн судових витрат. Рішення набрало чинності 27 жовтня 2011 року.

Таким чином суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що у позивача не було права повторно стягувати заборгованість за тілом кредиту та процентами, а також неустойку після закінчення строку дії кредитного договору, а вимог про застосування наслідків, передбачених статтею 625 ЦК України, не заявлено.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у позові.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпунктів «б» та «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

ОСОБА_1 за подання касаційної скарги сплатила 4 384,80 грн. Зважаючи на те, що у задоволенні позову відмовлено, витрати за подання касаційної скарги підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 липня 2016 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 27 лютого 2017 року скасувати.

У позові публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 4 384,80 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко Судді: А. А. Калараш А. О. Лесько С. Ю. Мартєв С. П. Штелик

www.reyestr.court.gov.ua/Review/82703145

Подробнее...

1. Поліцейський зобов’язаний:

1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського;

2) професійно виконувати свої службові обов’язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов’язків, наказів керівництва;

3) поважати і не порушувати прав і свобод людини;

4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров’я;

5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків;

6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

2. Поліцейський на всій території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу доби в разі звернення до нього будь-якої особи із заявою чи повідомленням про події, що загрожують особистій чи публічній безпеці, або в разі безпосереднього виявлення таких подій зобов’язаний вжити необхідних заходів з метою рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, і повідомити про це найближчий орган поліції.

3. Звертаючись до особи, або у разі звернення особи до поліцейського, поліцейський зобов’язаний назвати своє прізвище, посаду, спеціальне звання та пред’явити на її вимогу службове посвідчення, надавши можливість ознайомитися з викладеною в ньому інформацією, не випускаючи його з рук.

4. Додаткові обов’язки, пов’язані з проходженням поліцейським служби в поліції, можуть бути покладені на нього виключно законом.

Подробнее...

їх експертної оцінки";

в) у частині першій статті 15:

абзац четвертий пункту 5 викласти в такій редакції:

"кваліфікованих надавачів електронних довірчих послуг, їхніх відокремлених пунктів реєстрації, засвідчувального центру, центрального засвідчувального органу щодо дотримання вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг";

пункт 19 викласти в такій редакції:

"19) звертатися до суду в разі виникнення спорів з питань організації спеціального зв’язку та захисту інформації, криптографічного та технічного захисту державних інформаційних ресурсів та інформації, вимога щодо захисту якої встановлена законом, спорів у сфері електронних довірчих послуг, а також у разі виникнення інших спорів у порядку, встановленому законом".

4. Акредитовані центри сертифікації ключів, утворені відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", які мають намір надавати кваліфіковані електронні довірчі послуги, автоматично вносяться центральним засвідчувальним органом до Довірчого списку як кваліфіковані надавачі електронних довірчих послуг протягом року з дня набрання чинності цим Законом.

5. Електронний цифровий підпис та посилений сертифікат відкритого ключа, що його підтверджує, видані відповідно до вимог Закону України "Про електронний цифровий підпис" до набрання чинності цим Законом, використовуються користувачами електронних довірчих послуг, кваліфікованими надавачами електронних довірчих послуг, які продовжують їх обслуговувати, відповідно як кваліфікований електронний підпис та кваліфікований сертифікат електронного підпису до закінчення строку дії посиленого сертифіката відкритого ключа, але не пізніше двох років з дня набрання чинності цим Законом.

6. Електронні дані з накладеним електронним цифровим підписом, який підтверджено з використанням посиленого сертифіката відкритого ключа, визнаються після набрання чинності Законом України "Про електронні довірчі послуги" електронними даними із створеним кваліфікованим електронним підписом, але не пізніше двох років з дня набрання чинності цим Законом.

7. До приведення законодавства у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

8. Кабінету Міністрів України протягом року з дня набрання чинності цим Законом:

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

прийняти нормативно-правові акти, передбачені цим Законом;

забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади у відповідність із цим Законом.

Президент України

П.ПОРОШЕНКО

м. Київ
5 жовтня 2017 року
№ 2155-VIII

Подробнее...

Розділ V
НАГЛЯД (КОНТРОЛЬ) У СФЕРІ ЕЛЕКТРОННИХ ДОВІРЧИХ ПОСЛУГ

Стаття 32. Оцінка відповідності у сфері електронних довірчих послуг

1. Для доведення відповідності вимогам до кваліфікованих надавачів електронних довірчих послуг та послуг, що ними надаються, юридичні особи, фізичні особи - підприємці, які мають намір надавати електронні довірчі послуги, можуть за власний рахунок пройти процедуру оцінки відповідності у сфері електронних довірчих послуг.

2. Оцінка відповідності у сфері електронних довірчих послуг здійснюється органами з оцінки відповідності, акредитованими відповідно до законодавства у сфері акредитації.

3. Оцінка відповідності вимогам до кваліфікованих надавачів електронних довірчих послуг та послуг, що ними надаються, здійснюється з урахуванням вимог законодавства щодо порядку надання і використання кваліфікованих електронних довірчих послуг, у тому числі у банківській системі України та при здійсненні переказу коштів, а також з урахуванням вимог законодавства у сфері захисту інформації.

4. Кваліфіковані надавачі електронних довірчих послуг, які пройшли процедуру оцінки відповідності у сфері електронних довірчих послуг та відомості про яких були внесені до Довірчого списку, повинні кожні 24 місяці за власний рахунок проходити процедуру оцінки відповідності для доведення того, що вони та електронні довірчі послуги, які ними надаються, відповідають вимогам до кваліфікованих надавачів електронних довірчих послуг та послуг, що ними надаються.

5. Про результати оцінки відповідності у сфері електронних довірчих послуг кваліфіковані надавачі електронних довірчих послуг повинні повідомити контролюючий орган шляхом надання копії документа про відповідність вимогам до кваліфікованих надавачів електронних довірчих послуг та послуг, що ними надаються, не пізніше трьох робочих днів з дня його отримання.

6. Проведення процедури оцінки відповідності у сфері електронних довірчих послуг здійснюється в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 33. Державний нагляд (контроль) за дотриманням вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг

1. Державний нагляд (контроль) за дотриманням вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг здійснює контролюючий орган.

2. Заходи державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг здійснюються відповідно до Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

3. Контролюючий орган здійснює такі планові заходи державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг:

1) перевірку кваліфікованого надавача електронних довірчих послуг (його відокремлених пунктів реєстрації) або надання запиту до органу з оцінки відповідності щодо проведення процедури оцінки відповідності кваліфікованого надавача електронних довірчих послуг за його власний рахунок для підтвердження того, що він та електронні довірчі послуги, які ним надаються, відповідають вимогам до кваліфікованих надавачів електронних довірчих послуг та послуг, що ними надаються;

2) перевірку засвідчувального центру;

3) перевірку центрального засвідчувального органу.

4. Контролюючий орган здійснює такі позапланові заходи державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг:

1) перевірку кваліфікованих надавачів електронних довірчих послуг за їхніми заявами;

2) перевірку кваліфікованих надавачів електронних довірчих послуг у разі виявлення та підтвердження недостовірності даних у поданих ними документах;

3) перевірку виконання кваліфікованими надавачами електронних довірчих послуг приписів щодо усунення порушень вимог законодавства, виданих за результатами проведення планових заходів державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг;

4) перевірку кваліфікованих надавачів електронних довірчих послуг після отримання інформації чи повідомлення про порушення вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг від засвідчувального центру, центрального засвідчувального органу, суду, користувачів електронних довірчих послуг або третіх осіб.

5. За результатами проведення перевірок кваліфікованих надавачів електронних довірчих послуг (їхніх відокремлених пунктів реєстрації), засвідчувального центру, центрального засвідчувального органу контролюючий орган вживає таких заходів реагування:

1) вимагає від кваліфікованих надавачів електронних довірчих послуг, засвідчувального центру, центрального засвідчувального органу усунення порушень вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг в установлений приписом строк;

2) приймає рішення про блокування кваліфікованих сертифікатів відкритих ключів кваліфікованого надавача електронних довірчих послуг, самопідписаного сертифіката електронної печатки засвідчувального центру, самопідписаного сертифіката електронної печатки центрального засвідчувального органу в разі, якщо під час перевірки виявлено факти компрометації особистого ключа.

Рішення про блокування кваліфікованих сертифікатів відкритих ключів кваліфікованого надавача електронних довірчих послуг, самопідписаного сертифіката електронної печатки центрального засвідчувального органу контролюючий орган надсилає центральному засвідчувальному органу в день його прийняття.

Рішення про блокування самопідписаного сертифіката електронної печатки засвідчувального центру контролюючий орган надсилає засвідчувальному центру та центральному засвідчувальному органу в день його прийняття;

3) надсилає центральному засвідчувальному органу подання про виключення кваліфікованого надавача електронних довірчих послуг з Довірчого списку в разі:

надання кваліфікованих електронних довірчих послуг кваліфікованим надавачем електронних довірчих послуг без чинних документів, визначених законодавством, що підтверджують відповідність комплексної системи захисту інформації інформаційно-телекомунікаційної системи кваліфікованого надавача електронних довірчих послуг та засобів захисту інформації у її складі вимогам нормативно-правових актів у сфері технічного та криптографічного захисту інформації, або документів про відповідність за результатами проходження процедури оцінки відповідності у сфері електронних довірчих послуг;

непроходження додаткової державної експертизи комплексної системи захисту інформації або процедури оцінки відповідності інформаційно-телекомунікаційної системи кваліфікованого надавача електронних довірчих послуг у разі модернізації апаратного, апаратно-програмного пристрою чи програмного забезпечення, що входять до складу програмно-технічного комплексу, яка не передбачена проектною чи експлуатаційною документацією до комплексної системи захисту інформації інформаційно-телекомунікаційної системи кваліфікованого надавача електронних довірчих послуг;

надання кваліфікованих електронних довірчих послуг за відсутності у кваліфікованого надавача електронних довірчих послуг поточного рахунка із спеціальним режимом використання у банку (рахунок в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів) з необхідним обсягом коштів або чинного договору страхування цивільно-правової відповідальності з необхідним розміром страхової суми, що встановлені частиною третьою статті 16 цього Закону, для забезпечення відшкодування збитків, які можуть бути завдані користувачам електронних довірчих послуг або третім особам внаслідок неналежного виконання кваліфікованим надавачем електронних довірчих послуг своїх зобов’язань;

порушення вимог до умов експлуатації комплексної системи захисту інформації інформаційно-телекомунікаційної системи кваліфікованого надавача електронних довірчих послуг;

неусунення виявлених під час перевірки порушень в установлений приписом строк;

надання кваліфікованих електронних довірчих послуг кваліфікованим надавачем електронних довірчих послуг без чинних документів, визначених законодавством, що підтверджують його право власності та/або право користування засобами кваліфікованого електронного підпису чи печатки, які використовуються для надання кваліфікованих електронних довірчих послуг;

встановлення факту надання недостовірних відомостей, наведених у документах, поданих кваліфікованим надавачем електронних довірчих послуг для внесення відомостей про нього до Довірчого списку.

6. Протягом місяця з дня генерації центральним засвідчувальним органом пар ключів та формування відповідних самопідписаних сертифікатів електронних печаток центрального засвідчувального органу контролюючий орган проводить позапланову перевірку центрального засвідчувального органу в частині захисту інформації у програмно-технічному комплексі центрального засвідчувального органу.

У разі виявлення порушень вимог, встановлених законодавством для центрального засвідчувального органу, контролюючий орган інформує Кабінет Міністрів України про виявлені порушення та пропонує центральному засвідчувальному органу шляхи їх усунення.

Щороку до 1 квітня контролюючий орган готує та подає до Кабінету Міністрів України звіт про оцінку діяльності суб’єктів відносин у сфері електронних довірчих послуг щодо дотримання вимог законодавства.

Стаття 34. Повноваження посадових осіб контролюючого органу під час здійснення заходів державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг

1. Посадові особи контролюючого органу під час здійснення заходів державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг мають право:

здійснювати виїзні та невиїзні заходи державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг;

у разі виявлення порушень вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг видавати обов’язкові для виконання кваліфікованими надавачами електронних довірчих послуг приписи про усунення порушень і визначати строк усунення виявлених порушень;

накладати на винних осіб адміністративні стягнення за порушення вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цього Закону;

звертатися до суду щодо застосування заходів реагування;

виконувати інші повноваження, визначені законом.

Стаття 35. Довірчий список

1. Центральний засвідчувальний орган впроваджує, підтримує в актуальному стані та публікує на своєму офіційному веб-сайті Довірчий список, в якому міститься інформація про кваліфікованих надавачів електронних довірчих послуг разом з інформацією про кваліфіковані електронні довірчі послуги, які вони надають.

Довірчий список повинен впроваджуватися, підтримуватися в актуальному стані та публікуватися в безпечному режимі з обов’язковим додаванням електронної печатки центрального засвідчувального органу у вигляді, придатному для автоматичної обробки.

Інформація, що міститься у Довірчому списку, є відкритою.

2. Обов’язкові вимоги до Довірчого списку встановлюються Кабінетом Міністрів України.

3. Порядок ведення Довірчого списку затверджується головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері електронних довірчих послуг.

Стаття 36. Відповідальність у сфері електронних довірчих послуг

1. Шкода, заподіяна користувачеві електронних довірчих послуг надавачами електронних довірчих послуг, засвідчувальним центром, центральним засвідчувальним органом чи контролюючим органом, підлягає відшкодуванню у повному розмірі в установленому законом порядку.

2. Особи, винні в порушенні вимог цього Закону або нормативно-правових актів, що регулюють діяльність у сфері електронних довірчих послуг, несуть кримінальну, адміністративну та цивільно-правову відповідальність згідно із законом.

3. Спори, що виникають у сфері електронних довірчих послуг, вирішуються в порядку, встановленому законом.

Розділ VI
МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО

Стаття 37. Участь у міжнародному співробітництві у сферах електронних довірчих послуг та електронної ідентифікації

1. Україна бере участь у міжнародному співробітництві у сферах електронних довірчих послуг та електронної ідентифікації, зокрема на основі міжнародних договорів України.

2. Участь України у міжнародному співробітництві у сферах електронних довірчих послуг та електронної ідентифікації здійснюється в порядку, встановленому законом.

3. У разі якщо міжнародними договорами України встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в цьому Законі, застосовуються правила міжнародних договорів України.

Стаття 38. Визнання іноземних електронних довірчих послуг

1. Електронні довірчі послуги, що надаються відповідно до вимог нормативно-правових актів, що регулюють правові відносини у сфері електронних довірчих послуг в іноземних державах, визнаються в Україні електронними довірчими послугами того самого виду в разі відповідності хоча б одній з таких умов:

кваліфікований надавач електронних довірчих послуг іноземної держави відповідає вимогам цього Закону, що підтверджується центральним засвідчувальним органом (або засвідчувальним центром у разі надання електронних довірчих послуг у банківській системі України та при здійсненні переказу коштів);

кваліфікований надавач електронних довірчих послуг внесений до Довірчого списку держави, з якою Україна уклала відповідний двосторонній або багатосторонній міжнародний договір.

2. Електронні довірчі послуги не можуть визнаватися недійсними лише через те, що вони надані відповідно до вимог нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері електронних довірчих послуг в іноземних державах.

3. Порядок використання інформаційно-телекомунікаційної системи центрального засвідчувального органу для забезпечення визнання в Україні електронних довірчих послуг, іноземних сертифікатів відкритих ключів, що використовуються під час надання юридично значущих електронних послуг у процесі взаємодії між суб’єктами різних держав, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Розділ VII
ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності через рік з дня його опублікування, крім статті 10, яка набирає чинності з дня опублікування цього Закону.

2. Визнати таким, що втратив чинність, Закон України "Про електронний цифровий підпис" (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 36, ст. 276; 2009 р., № 24, ст. 296; 2013 р., № 37, ст. 488; 2015 р., № 23, ст. 158; 2016 р., № 47, ст. 800).

3. Внести зміни до таких законів України:

1) у статті 7 Закону України "Про Національний банк України" (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 29, ст. 238 із наступними змінами):

пункт 26 викласти в такій редакції:

"26) створює засвідчувальний центр для забезпечення внесення відомостей про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, які мають намір надавати електронні довірчі послуги у банківській системі України та при здійсненні переказу коштів, до Довірчого списку згідно з вимогами Закону України "Про електронні довірчі послуги";

доповнити пунктом 26-1 такого змісту:

"26-1) здійснює державне регулювання з питань електронної ідентифікації у банківській системі України, для чого встановлює:

вимоги, яким повинні відповідати кваліфіковані надавачі електронних довірчих послуг, що надають кваліфіковані електронні довірчі послуги у банківській системі України та при здійсненні переказу коштів, у тому числі вимоги до їх програмно-технічних комплексів;

порядок надання та використання електронних довірчих послуг у банківській системі України та при здійсненні переказу коштів;

порядок надання послуги постачання передачі сигналів точного часу засвідчувальним центром кваліфікованим надавачам електронних довірчих послуг у банківській системі України та при здійсненні переказу коштів";

2) у Законі України "Про електронні документи та електронний документообіг" (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 36, ст. 275; 2014 р., № 24, ст. 885; 2015 р., № 45, ст. 410):

а) частину третю статті 6 викласти в такій редакції:

"Відносини, пов’язані з використанням удосконалених та кваліфікованих електронних підписів, регулюються Законом України "Про електронні довірчі послуги";

б) частину першу статті 7 викласти в такій редакції:

"Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов’язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги";

в) у статті 12 слова "може проводитися" замінити словом "проводиться";

3) у Законі України "Про Державну службу спеціального зв’язку та захисту інформації України" (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 25, ст. 890, № 29, ст. 946):

а) абзац третій статті 3 викласти в такій редакції:

"участь у формуванні та реалізації державної політики у сферах електронного документообігу (в частині захисту інформації державних органів та органів місцевого самоврядування), електронної ідентифікації (з використанням електронних довірчих послуг), електронних довірчих послуг (у частині встановлення вимог з безпеки та захисту інформації під час надання та використання електронних довірчих послуг, контролю за дотриманням вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг)";

б) у частині першій статті 14:

пункт 2 викласти в такій редакції:

"2) участь у формуванні та реалізації державної політики у сферах електронного документообігу (в частині захисту інформації державних органів та органів місцевого самоврядування), електронної ідентифікації (з використанням електронних довірчих послуг), електронних довірчих послуг (у частині встановлення вимог з безпеки та захисту інформації під час надання та використання електронних довірчих послуг, контролю за дотриманням вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг)";

абзац третій пункту 29 викласти в такій редакції:

"дотриманням вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг";

пункти 37 і 43 викласти в такій редакції:

"37) встановлення вимог з безпеки та захисту інформації до кваліфікованих надавачів електронних довірчих послуг та їхніх відокремлених пунктів реєстрації";

"43) погодження проектів (завдань) створення та розвитку інформаційно-телекомунікаційних систем, систем спеціального зв’язку, систем електронного документообігу (в частині захисту інформації), у яких оброблятимуться державні інформаційні ресурси та інформація, вимога щодо захисту якої встановлена законом, програмно-технічних комплексів надавачів електронних довірчих послуг, засвідчувального центру та центрального засвідчувального органу (в частині захисту інформації), організація проведення їх експертної оцінки";

в) у частині першій статті 15:

абзац четвертий пункту 5 викласти в такій редакції:

"кваліфікованих надавачів електронних довірчих послуг, їхніх відокремлених пунктів реєстрації, засвідчувального центру, центрального засвідчувального органу щодо дотримання вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг";

пункт 19 викласти в такій редакції:

"19) звертатися до суду в разі виникнення спорів з питань організації спеціального зв’язку та захисту інформації, криптографічного та технічного захисту державних інформаційних ресурсів та інформації, вимога щодо захисту якої встановлена законом, спорів у сфері електронних довірчих послуг, а також у разі виникнення інших спорів у порядку, встановленому законом".

4. Акредитовані центри сертифікації ключів, утворені відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", які мають намір надавати кваліфіковані електронні довірчі послуги, автоматично вносяться центральним засвідчувальним органом до Довірчого списку як кваліфіковані надавачі електронних довірчих послуг протягом року з дня набрання чинності цим Законом.

5. Електронний цифровий підпис та посилений сертифікат відкритого ключа, що його підтверджує, видані відповідно до вимог Закону України "Про електронний цифровий підпис" до набрання чинності цим Законом, використовуються користувачами електронних довірчих послуг, кваліфікованими надавачами електронних довірчих послуг, які продовжують їх обслуговувати, відповідно як кваліфікований електронний підпис та кваліфікований сертифікат електронного підпису до закінчення строку дії посиленого сертифіката відкритого ключа, але не пізніше двох років з дня набрання чинності цим Законом.

6. Електронні дані з накладеним електронним цифровим підписом, який підтверджено з використанням посиленого сертифіката відкритого ключа, визнаються після набрання чинності Законом України "Про електронні довірчі послуги" електронними даними із створеним кваліфікованим електронним підписом, але не пізніше двох років з дня набрання чинності цим Законом.

7. До приведення законодавства у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

8. Кабінету Міністрів України протягом року з дня набрання чинності цим Законом:

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

прийняти нормативно-правові акти, передбачені цим Законом;

забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади у відповідність із цим Законом.

Президент України

П.ПОРОШЕНКО

м. Київ
5 жовтня 2017 року
№ 2155-VIII

Подробнее...