Вопрос Постановления верховного суда об отсутствии права кредитора насчитывать проценты

Больше
1 нед. 1 день назад #136 от Антиколлектор
Постанова
Іменем України

28 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 444/9519/12
Провадження № 14-10цс18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача - ГудимиД.А.,
суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянуласправу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі також - позивач) до ОСОБА_3 (далі також - відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором

за касаційною скаргою позивача на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 березня 2016 року, ухвалене колегією суддів у складі: Бондар Я.М., Зубакової В.П., Соколан Н.О.

Учасники справи:

- позивач: Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

- відповідач: ОСОБА_3.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. 24 грудня 2012 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом. Мотивував тим, що 3 червня 2006 року позивач і відповідач уклали кредитний договір (далі - договір), оформлений Заявою позичальника № DNH4KP40740967. За умовами договору відповідач отримав кошти у сумі 8 235,50 грн (далі - кредит) зі сплатою 25,08 % річних на 24 місяці (далі також - строк кредитування) і кінцевим терміном повернення - 3 червня 2008 року (далі також - термін закінчення кредитування). Оскільки відповідач зобов'язання за договором не виконував, станом на 10 грудня 2012 року виникла заборгованість у сумі 83 753,31 грн, з них: заборгованість за кредитом - 7 263,95 грн; заборгованість за відсотками - 28 910,44 грн; заборгованість за пенею - 43 114,48 грн; штраф - 500,00 грн (фіксована частина); штраф - 3 964,44 грн (процентна складова).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

2. 15 березня 2013 року Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ухвалив заочне рішення про задоволення позовних вимог (далі - заочне рішення).

3. 22 червня 2015 року відповідач подав заяву про перегляд заочного рішення та застосування позовної давності. Мотивував тим, що суд не надіслав копію заочного рішення, а також взагалі не повідомляв відповідача про розгляд справи, з огляду на що він був позбавлений можливості реалізувати процесуальні права. На підставі статей 257 і 266 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України стверджував про пропуск позивачем позовної давності.

4. 10 серпня 2015 року Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області постановив ухвалу, якою задовольнив заяву відповідача та скасував заочне рішення.

5. 6 листопада 2015 року Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ухвалив рішення про задоволення позовних вимог: стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість за договором у розмірі 83 753,31 грн, з них: заборгованість за кредитом - 7 263,95 грн; заборгованість за відсотками - 28 910,44 грн; заборгованість за пенею - 43 114,48 грн; штраф - 500,00 грн (фіксована частина); штраф - 3 964,44 грн (процентна складова).

6. Суд першої інстанції обґрунтував рішення, зокрема, тим, що позивач звернувся до суду з позовною заявою 24 грудня 2012 року, тобто в межах спеціальної позовної давності, обумовленої сторонами у договорі, а саме: згідно з пунктом 5.5 «Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт)» (далі - Умови) позовна давність за вимогами про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки (пені, штрафів) за договором встановлюється тривалістю 5 років. З огляду на це суд також дійшов висновку, що кінцевим терміном повернення коштів було 3 червня 2013 року.

7. Крім того, суд вказав, що сторони встановили строк дії договору, термін повернення кредиту, а також строк виконання зобов'язань зі щомісячного внесення платежів до 27 числа кожного місяця для погашення заборгованості за договором, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотками та витратами, передбаченими Умовами.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

8. Відповідач в апеляційній скарзі звернув увагу на те, що суд неправильно встановив його згоду як сторони договору на збільшення позовної давності в Умовах. Обґрунтовуючи цю позицію, відповідач посилався на практику Верховного Суду України з розгляду аналогічних спорів у постановах у справах № 2-240цс14 від 11 лютого 2015 року, № 6-698цс15 від 10 червня 2015 року, № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року та № 6-1926цс15 від 4 листопада 2015 року.

9. 10 березня 2016 року Апеляційний суд Дніпропетровської області скасував рішення суду першої інстанції й ухвалив нове про відмову у задоволенні позову.

10. Суд апеляційної інстанції констатував, що позовна давність спливла у червні 2011 року, тоді як позивач звернувся з позовом до суду у грудні 2012 року.

11. Крім того, апеляційний суд встановив, що Умови, які визначають позовну давність тривалістю п'ять років, не містять підпису відповідача, а у заяві останнього № DNH4KP40740967 від 3 червня 2006 року не зафіксована домовленість сторін про збільшення позовної давності. Відтак, сторони за взаємною згодою не збільшували позовну давність до п'яти років.

12. Такий висновок суд обґрунтував посиланням на постанови Верховного Суду України у справах № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року та № 6-1926цс15 від 4 листопада 2015 року. Згідно з позицією Верховного Суду України щодо застосування статті 259 ЦК України, висловленою у цих справах, Умови, пунктом 5.5 яких установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо Умови не містять підпису позичальника. Крім того, відсутні належні та допустимі докази, які би підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву № DNH4KP40740967 від 3 червня 2006 року, а також те, що Умови містили збільшену позовну давність на момент підписання вказаної заяви, або що у подальшому Умови, зокрема щодо збільшення позовної давності, не змінювались. Крім того, у зазначеній заяві позичальника немає домовленості сторін щодо збільшення позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

13. 18 березня 2016 року позивач подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, вважаючи, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.

14. У касаційній скарзі просить скасувати рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 березня 2016 року в частині відмови у задоволенні позову про стягнення процентів за користування кредитом і неустойки за порушення умов договору з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

15. 23 січня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

16. Ухвала обґрунтована, зокрема, тим, що суд апеляційної інстанції встановив кінцевою датою повернення кредиту 3 червня 2008 року, а позивач звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права у грудні 2012 року, тобто з пропуском позовної давності, про застосування якої заявив відповідач. Натомість, позивач у касаційній скарзі посилається, зокрема, на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15 року, в якій суд вказав, що проценти за кредитом і пеня за процентами підлягають стягненню з відповідача у межах позовної давності. А оскільки нарахування процентів здійснюється до повного погашення заборгованості за кредитом, позивач вважає, що має право на отримання процентів і неустойки в межах позовної давності, яка повинна обчислюватись з моменту настання строку погашення чергового платежу.

17. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. Тому Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду звернувся до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32). ЄСПЛ зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, § 51)).

18. З огляду на це в ухвалі від 23 січня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду констатував, що необхідно відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, оскільки поза межами позовної давності вимоги задовольнятися не можуть, і сплив цього строку є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

19. Позивач вказує на те, що відповідач кошти не повернув, договір не є розірваним або припиненим. З огляду на те, що у статті 599 ЦК України зазначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, то відповідно до умов договору відсутні підстави для припинення щомісячного нарахування відсотків на суму простроченої заборгованості за кредитом як плати за весь час фактичного користування кредитними коштами. Крім того, частина четверта статті 631 ЦК України визначає, що закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

20. Оскільки розрахунок процентів позивач проводить до повного погашення заборгованості за кредитом, а проценти за своєю правовою природою є основною вимогою банку, то, на думку позивача, він має право на отримання процентів і неустойки за користування кредитними коштами за період з 24 грудня 2009 року до 24 грудня 2012 року у межах визначеної статтею 257 ЦК України загальної позовної давності, розрахованої за три останні роки до дня подання позову.

21. Додатково зазначає, що договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку. Тому, на думку позивача, право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником терміну внесення кожного чергового платежу. А відтак, початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення терміну його внесення.

22. Позицію обґрунтовує посиланнями на постанови Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14 та від 12 листопада 2014 року № 6-167цс14 і стверджує, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні цієї частини позовних вимог, не врахувавши правову позицію Верховного Суду України, викладену, зокрема, у постанові № 6-249цс15 від 29 грудня 2015 року.

(2) Позиція інших учасників справи

(2.1) Позиція відповідача, викладена у запереченні на касаційну скаргу

23. 25 травня 2016 року від відповідача до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких він вказує на те, що позовна давність для стягнення заборгованості за договором почала спливати для позивача з 28 січня 2007 року, тобто з дня, наступного за днем, до якого згідно з договором мав бути здійснений черговий платіж на погашення кредитної заборгованості (останній такий платіж відповідач здійснив 27 грудня 2006 року). А тому, на думку відповідача, позовна давність спливла 28 січня 2010 року.

24. Крім того, на думку відповідача, навіть якщо керуватися визначеним у договорі терміном закінчення кредитування (3 червня 2008 року), то з дня його настання загальна позовна давність спливла у червні 2011 року, тобто задовго до звернення позивача у 2012 році до суду.

25. Щодо посилання позивача на постанову Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, то у ній проценти за кредитом і пеня підлягали стягненню з відповідача у межах позовної давності.

26. Тому рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 березня 2016 року відповідач вважає законним і обґрунтованим, а у задоволенні касаційної скарги просить відмовити за безпідставністю.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду апеляційної інстанції

27. Спір між сторонами стосується стягнення заборгованості за договором, а саме заборгованості за кредитом, відсотками та пенею, а також штрафу (фіксованої частини та процентної складової) після спливу передбаченого договором строку кредитування.

28. Позивач оскаржив рішення апеляційного суду лише в частині відмови у задоволенні позову про стягнення з відповідача процентів і неустойки. Обґрунтовує скаргу зокрема тим, що право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу за кредитом. А відтак, початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення терміну його погашення. Правовою підставою для нарахування процентів і неустойки до повного погашення заборгованості за кредитом вважає статтю 599 та частину четверту статті 631 ЦК України.

(1.1) Щодо змісту понять «строк договору», «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання»

29. Поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

30. Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

31. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

32. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

33. Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.

34. Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

35. З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.

36. У цій справі сторони строк договору окремо не визначили, а погодили строк кредитування, термін закінчення кредитування, а також термін щомісячного виконання зобов'язання. Так, суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що 3 червня 2006 року сторони уклали договір, за умовами якого відповідач отримав строком на 24 місяці, тобто до 3 червня 2008 року включно, кредитні кошти у національній валюті у розмірі 8 235,50 грн, які зобов'язався повернути зі сплатою відсотків у розмірі 25,08 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом.

37. Повернення кредиту та сплату відсотків відповідач мав здійснювати щомісячними платежами, надаючи позивачеві до 27 числа кожного місяця кошти у сумі 441,31 грн (щомісячний платіж) упродовж строку кредитування. Тобто, сторони погодили порядок і строки виконання зобов'язання.

(1.2.) Щодо виконання зобов'язання простроченого боржника після спливу строку (терміну) такого виконання

38. Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти.

39. Тобто, зобов'язання з надання кредиту, його повернення та сплати процентів є основним, а зобов'язання зі сплати штрафу та пені є додатковим до основного.

40. Позивач обов'язки за умовами договору виконав, надавши кредитні кошти відповідачеві. Останній зобов'язався за договором повертати кредит з процентами періодичними платежами впродовж 24 місяців до 3 червня 2008 року включно.

41. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

42. У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

43. Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

44. Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.

45. Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

46. Отже, після настання терміну внесення чергового платежу за договором і після спливу строку кредитування зобов'язання простроченого боржника за договором не припиняється. Так, зобов'язання може бути належно виконане простроченим боржником і після спливу позовної давності. Згідно з частиною першою статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

47. У випадку спливу позовної давності заява про захист цивільного права або інтересу приймається судом до розгляду, проте сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини друга та четверта статті 267 ЦК України).

(1.3) Щодо нарахування та стягнення процентів від суми позики (кредиту) після спливу строку кредитування

48. Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

49. Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

50. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

51. За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, який наданий на 24 місяці - до 3 червня 2008 року включно.

52. Відтак, у межах строку кредитування до 3 червня 2008 року відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами до 27 числа кожного місяця. Починаючи з 4 червня 2008 року, відповідач мав обов'язок незалежно від пред'явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.

53. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

54. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

55. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом.

(1.4) Щодо перебігу позовної давності за вимогами, що складаються із сукупності прострочених щомісячних зобов'язань

56. Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

57. Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

58. Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).

59. Оскільки договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строкукредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

60. У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

61. Такий підхід відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом України у постанові від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13. Аналогічні висновки були сформульовані Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року у справі № 6-167цс14, від 3 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16 і від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16.

62. Отже, оскільки за умовами договору відповідач мав виконувати зобов'язання, зокрема, з повернення кредиту та зі сплати процентів до 27 числа кожного місяця впродовж строку кредитування (24 місяці), перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. А тому встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.

63. Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування, як це встановив суд апеляційної інстанції.

64. Позивач звернувся до суду з позовом 24 грудня 2012 року, тобто після спливу позовної давності навіть щодо останнього щомісячного платежу. Отже, висновок апеляційного суду про сплив позовної давності за вимогами позивача, включно з вимогою за процентами, по суті є правильним.

(1.5) Щодо вимог про стягнення процентів за кредитом, нарахованих за останні три роки до дня звернення до суду

65. Суд апеляційної інстанції встановив, що позовна давність спливла у червні 2011 року, тоді як позивач звернувся з позовом до суду у грудні 2012 року. У касаційній скарзі позивач просить про стягнення з відповідача процентів і неустойки, нарахованих лише за період з 24 грудня 2009 року до 24 грудня 2012 року, тобто, як вважає позивач, у межах загальної позовної давності, розрахованої за три останні роки до дня подання позову.

66. З огляду на те, що зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитом (див. пункт 54 цієї постанови), то після 3 червня 2008 року позивач не міг такі проценти нараховувати.

67. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

68. Тобто, позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів. Оскільки після спливу строку кредитування у позивача було відсутнє право нараховувати проценти за кредитом, то до вимоги позивача про стягнення таких процентів за період з 24 грудня 2009 року до 24 грудня 2012 року позовна давність не може бути застосована. А тому вказана вимога є необґрунтованою.

(1.6) Щодо вимог про стягнення неустойки, нарахованої за останній рік до дня звернення до суду

69. Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

70. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина перша статті 549 ЦК України). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. А пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя цієї статті).

71. За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов'язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі. Але відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Відтак, стягнути неустойку (зокрема і пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише у межах спеціальної позовної давності.

72. Згідно з частиною першою статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього кодексу.

73. На відміну від обчислення позовної давності для вимоги про стягнення штрафу, позовна давність за вимогою про стягнення пені обчислюється окремо за кожен день (місяць), за який нараховується пеня. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на стягнення пені.

74. У постанові від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13 Верховний Суд України, аналізуючи приписи статей 266 і частини другоїстатті 258 ЦК України, дійшов висновку, що можливість стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається у межах позовної давності за основною вимогою з дня (місяця), з якого вона нараховується.

75. Перебіг позовної давності для стягнення неустойки (пені, штрафу) за кожним з прострочених щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу.

76. Вказане не дає підстав для обчислення спеціальної позовної давності щодо стягнення неустойки за 12 останніх місяців перед зверненням позивача до суду у справі № 444/9519/12, оскільки на відміну від неї у справі № 6-116цс13 строк кредитування на момент звернення до суду не сплив, з огляду на що Верховний Суд України дійшов відповідного висновку.

77. Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги, зокрема, про стягнення неустойки.

78. Позовна вимога про стягнення неустойки може бути додатковою як до вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, так і до вимоги про стягнення процентів за кредитом.

79. Суд апеляційної інстанції встановив факт пропуску позивачем позовної давності, зокрема, щодо вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за кредитом. Крім того, оскільки після спливу визначеного договором строку кредитування право позивача нараховувати проценти за кредитом припинилося (див. пункт 54 цієї постанови), то спливла і позовна давність за вимогою про сплату процентів за цим кредитом.

80. Оскільки позовна давність до основної вимоги спливла до звернення позивача до суду, вважається, що позовна давність спливла і до додаткової його вимоги про стягнення з відповідача штрафу та пені. Відтак, не може бути стягнута неустойка, нарахована на суму заборгованості за вимогами, щодо яких позовна давність була пропущена.

81. Крім того, оскільки право позивача нараховувати проценти за кредитом припинилося зі спливом строку кредитування (див. пункт 54 цієї постанови), то необґрунтованою є вимога позивача про стягнення нарахованої на проценти неустойки за один рік до його звернення до суду.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

82. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду погоджується з аргументами відповідача про те, що позивач пропустив позовну давність, а також з таким висновком суду апеляційної інстанції і вважає аргументи, наведені позивачем у касаційній скарзі, необґрунтованими.

83. Для забезпечення прогнозованості правозастосовної практики Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 2 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, який уможливив стягнення процентів за кредитом і пені за процентами у межах позовної давності, обчисленої за три роки (для процентів) й один рік (для пені) до дня звернення до суду.

84. У постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-900цс16 Верховний Суд України констатував, що є неправильними та не відповідають нормам матеріального права висновки судів про те, що позовна давність не спливла щодо частини щомісячних платежів за кредитом, право на стягнення яких виникло у межах трьох років до дня звернення банку з позовом до суду. Вказане підтверджує позицію Великої Палати Верховної Суду про наявність підстав для відступлення від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 2 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15.

85. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 409 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

86. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

87. Неправильне визначення судом апеляційної інстанції початку перебігу позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за договором з дати закінчення строку кредитування не призвело до ухвалення незаконного рішення. ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 березня 2016 року по суті є правильним, а тому залишає його без змін.

(2.2) Щодо судових витрат

88. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати у сумі 921,29 грн, понесені відповідачем у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, слід покласти на позивача.

(3) Висновки про правильне застосування норм права

89. За змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.

90. Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

91. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

92. Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строкукредитування прав

Пожалуйста Войти или Регистрация, чтобы присоединиться к беседе.

Больше
1 нед. 1 день назад #137 от Антиколлектор
92. Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строкукредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п'ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

93. Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу).

З огляду на наведене, керуючись частиною першою статті 400, пунктом 1 частини першої статті 409, статтями 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А :

1. У задоволенні касаційної скарги Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відмовити.

2. Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 березня 2016 року залишити без змін.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (адреса: вулиця М. Грушевського, будинок 1д, місто Київ, 01001; ідентифікаційний код: 14360570) на користь ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_1; індивідуальний податковий номер: НОМЕР_1) 921 (дев'ятсот двадцять одну) грн 29 коп.судових витрат за подання апеляційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Д.А.ГудимаСудді:Н.О.АнтонюкО.Б.Прокопенко С.В.БакулінаЛ.І.Рогач В.В.БританчукІ.В.Саприкіна В.І.ДанішевськаО.М.Ситнік О.С.ЗолотніковО.С.Ткачук О.Р.КібенкоВ.Ю.Уркевич В.С.КнязєвО.Г.Яновська Л.М.Лобойко Повний текст постанови підписаний 20 червня 2018 року.

reyestr.court.gov.ua/Review/74838904

Пожалуйста Войти или Регистрация, чтобы присоединиться к беседе.

Время создания страницы: 0.393 секунд